ЛЕОНІД ВИШЕСЛАВСЬКИЙ

(до 100-річчя від дня народження)

Олена ГАСЬКЕВИЧ

 Минуло 100 років від дня народження лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка – поета Леоніда Вишеславського. Народився він 18 березня 1914 року у Миколаєві в сім'ї інженера. У роді Вишеславських тісно переплелося українське, грецьке, російське та молдавське коріння. Освіту Вишеславський здобув спочатку природничу – у Харкові, а потім – літературну – у Київському університеті, де згодом викладав теорію літератури. Свої перші вірші надрукував у 1931 році. Ще у Харкові, як постійний відвідувач будинку літераторів «Дім Елана Блакитного», Леонід Вишеславський опинився у вирі літературного життя, центрі дискусій між різними літературними об’єднаннями. Цей період згодом дістав назву «Розстріляне відродження». У 1941 році пішов на фронт у складі групи письменників під керівництвом Миколи Бажана.

 Працював у армійських газетах, двічі поранений. Після війни Леонід Вишеславський займався літературною та перекладацькою діяльністю. За своє життя поет опублікував 50 збірок. Його поезії характерна глибока філософічність. Ще у дитинстві великий вплив на формування світогляду поета здійснив сільський вчитель Охріменко, що відкрив йому філософський світ Григорія Сковороди. Український філософ назавжди став для поета духовним орієнтиром. Автоепітафія Г. Сковороди «Світ ловив мене та не спіймав» був девізом і самого Вишевлавського. Істотне значення мало також юнацьке захоплення астрономією. Творчості Леоніда Вишеславського притаманна «космічність», найяскравіше відчутна у збірці «Зоряні сонети». У передмові до неї Юрій Гагарін писав: «Це найкраще, що я читав про космічні польоти». А в 1986 році мала планета сонячної системи дістала назву «Вишеславія», на честь поета, що духом сягнув космічної висі. Здатність філософського осмислення світу допомагала Леоніду Вишеславському вирішувати теми не поверхово-ілюстративно, а звертаючись до духовних основ буття, чому сприяла церковно-релігійна атмосфера його дитинства (дід поета був священиком). Звичайно, що за умов радянської дійсності ця філософсько-релгійна основа не могла проявитися явно, вона відкривалася радше у мелодиці поезії, діяла більше на підсвідомість. Літературознавці відмічають досконалий рівень перекладів Вишеславського, який умів точно передати суть сказаного автором. Він перекладав Лесю Українку, Тараса Шевченка, Максима Рильського, Юліуша Словацького.

У житті Леоніда Вишеславського Кременець займав особливе місце. Перший раз він відвідав звільнене від фашистів місто навесні 1944 році. Назавжди закарбувався у пам’яті поетові постать виснаженої війною кременецької дівчинки, яка, побачивши розквітлу за ніч вишню, розридалася, приголомшена всеперемагаючим наступом весни. Наступна нагода випала поетові у рік святкування 150-річниці від дня народження Юліуша Словацького.Тоді він залишив у книзі відгуків краєзнавчого музею віршовані рядки: 

Поздние сумерки, час силуэтов 

Контуры гор стали плотной станой 

В зелени вечера домик поэта 

Светится тихой как снег белизной 

Цей запис так сподобався завідувачці залу життя і творчості Ю.Словацького, що діяв при Кременецькому краєзнавчому музеї, М.Г. Гецевич, що вона вирішила написати поетові листа. Це стало початком справжньої дружби тривалістю у 19 років. Леонід Вишеславський кілька раз бував у Кременці, познайомився із його мешканцями, провів творчий вечір у кременецькому педагогічному коледжі. Наше місто стало поетові рідним. Кременецькій тематиці було присвячено кілька віршів, Л. Вишеславський також переклав російською відомий вірш Юліуша Словацького «Якщо там будеш». Незважаючи на солідний вік, Леонід Вишеславський займав активну життєву позицію аж до своєї трагічної смерті у 2002 році . 20 грудня він брав участь в урочистому засіданні грецького Миколаївського земляцтва, але додому не дійшов. Його було знайдено на околиці Києва, пограбованого, з травмою голови. За кілька днів Леонід Вишеславський помер,   трагічні обставини його смерті так і залищилися не розкритими. 

Мабуть, найточніше, про його творчість сказав Іван Драч: «Його примітний дар – поєднання точного, може навіть вишуканого слова, часом аж наче вивіреного математично, вільним плином вірша, так видається. У кращих його поезіях воно таке припасоване, прилютоване те слово. А тут ще й поєднання точності втілення задуму з несподіваним блиском наче б неконтрольованої, спонтанної метафори – чи не в цьому непересічність творчої особистості поета Леоніда Вишеславського! Та ще в тому аж наче культивованому ставленні до краси, вишукування її у плині живого життя. Та ще в осяянні всього сущого на землі живим теплом людського серця».