UkrainianPolishRussian

ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО В КРЕМЕНЦІ

Маргарита ГЕЦЕВИЧ

Науковець, літератор, перекладач (м. Кременець)

 

01      Першою урочистістю, яка продемонструвала, наскільки місто береже пам'ять і цінить свого сина, було відзначення 100-ї річниці від дня народження Словацького у вересні 1909 року.

Місцевий комітет, який очолювали ксьондз-пробощ Міхал Бєлєцкі та інженер Мечислав Андрич, подолавши багато перешкод, зміг влаштувати в Кременці свято Словацького. Відомості про це були надруковані в книзі Віктора Хана "Рік Словацького. Пам'ятна книга урочистостей, влаштованих на честь поета в 1909 році"(Львів, 1911). Звернемось до цієї публікації.

У Кременець, "де сто років тому назад Провидіння послало нещасному народові пророка, аби він надихнув його новим духом і показав йому дорогу до відродження і воскресіння", з'їхалась "не тільки шляхта і польське міщанство з околиць Кременця, але також і з віддалених губерній; з'їхались, крім того, представники преси, літератори, політики з Варшави і Києва. Приїхала також дружина з Бродів "Співочий гурток" в кількості 16 осіб під керівництвом пана Станіслава Ожги, аби, під його диригуванням, польськими піснями (які попередньо пройшли цензуру) оздобити 100-у річницю народження творця "Короля-Духа". Серед безлічі гостей ясніла постать відомої поетеси Марії Конопницької".

Перед початком урочистостей було підготовлено костьол: "вікна закрито чорним крепом, по середині головного нефу поставлено катафалк з труною, вкритий саваном, оздоблений зеленню рослин. На катафалку виднівся олій¬ний портрет поета. Замість рами був креп, прикрашений гірляндою з дубового листя. Весь храм і хори прибрані були великими зеленими гірляндами, оздобленими гронами горобини".

Шляхетський клуб також був приготовлений до урочистостей. "В неділю 5 вересня в парафіяльному костьолі відбулась понтифікальна служба за участю великої кількості духовенства, під час якої ксьондз-пралат з Бердичева ви¬голосив промову про Словацького. Того ж дня о 5 годині відбулася жалобна служба".

Після промови ксьондза-пралата Д. Бончкевича "було відкрито і посвячено таблицю в бічному правому нефові на пожертви жительки Кременця". (Текст таблиці: "Д. О. М. Пам'яті Юліуша Словацького народженого в Кременці дня 23 серпня 1809 року, який помер в Парижі дня 3 квітня 1849 р. Кременчани. 23 серпня 1909 p."). Зворушення, яке огорнуло натовп, було посилене прегар¬ним співом дружини з Бродів і Львова, а також присутністю двох делегацій: від молоді з Рівного з вінком з червоними стрічками, з написом "Нехай живі не втрачають надії, несуть народу сяйво знання. - Юліушу Словацькому молодь з Рівного"; і також другої від чехів-колоністів з околиць Кременця, які повісили під таблицею величезний вінок з написом: "Юліусу Словацкему — велкему Словаку, славнему полскему поетові — кременецті Чехове".

...О восьмій вечора в шляхетському клубі відбувся урочистий вечір. Після натхненного слова пана Едварда Пашковського (Київ) читались декламаторами В. Кунцевичем, И. Орлинським і Л. Питлинською поезії і уривки з поем і драм Ю. Словацького, винагороджувані гарячими оплесками слухачів. У залі шляхетського клубу ("Благородного собрания") був присутній учень Креме¬нецького комерційного училища Володимир Еліан. Будучи вже пенсіонером,

у 1959 р. Володимир Іванович написав спомини про цю подію: "Настрій в залі був піднесений й урочистий. І хоч приміщення, де відбувався вечір, було освітлене кількома нафтовими лампами, які через велику задуху тьмяно бли-мали, здавалося, що урочистість небуденної події в житті малого провінційного міста надає цьому приміщенню, зокрема сцені, особливого блиску. Відчувалося, що всі присутні на вечорі щиро шанують пам'ять великого Кременчанина. Коли ж зі сцени пролунали слова поетового Заповіту, а в ньому полум'яний заклик Словацького: "Живі хай не втрачають надії", здавалося, що в очах усіх присутніх спалахнула ця надія і міцна віра в близьке світле майбутнє як для польського народу, так і для того народу, на землі якого народився поет і соками якої живився цей великий художник слова, польський патріот Юліуш Словацький".

На другий день, 6 вересня 1909 p., урочистості продовжувались. У костьолі знову відбулись жалобні богослужіння до першої години дня, після чого малими групами присутні вдалися на Туницький цвинтар на могилу матері поета. Могила ця, донедавна занедбана, тепер була ґрунтовно відновлена і впорядкована. Тут також покладались вінки.

О третій годині дня в залах Кременецького комерційного училища відбувся обід на честь гостей, на якому були прочитані вітальні телеграми. О восьмій годині вечора знову відбувся концерт, перлиною якого був фрагмент з "Марії Стюарт".

Після вечері прощався у себе з учасниками незабутніх урочистостей їх головний ініціатор — ксьондз Міхал Бєлєцкі.

Наступного року (1910) в місцевому костьолі відкрито пам'ятник Словаць¬кому роботи Вацлава Шимановського. В ніші, яка знаходиться в обрамленні з червоного келецького мармуру, представлено поета, який сидить, спираю¬чи голову на руку. В глибині за ним стоїть геній поезії — крилатий рицар із спущеним забралом. Група виконана з бронзи зеленуватих тонів.

Так були описані перші ювілейні урочистості Юліуша Словацького в Кременці.

З тих пір пройшло 85 літ. Пам'ятна таблиця і пам'ятник так само поруч знаходяться в костьолі св. Станіслава, який, на відміну від інших римо-католицьких храмів, не був закритим навіть у часи лихоліть, і гості міста завжди могли бачити їх. Ще й досі серед кременчан, як данина часам утисків, кружляє думка, що робота Шимановського таємно була привезена з Парижа і таємно встановлена. Ця версія має контрвідповідь у споминах старого кременчанина Олександра Вітенка, написаних 29 травня 1969 p.: "Ніхто ніякої таємниці не робив з постановкою в костьолі пам'ятника Словацькому. Довгий час біля костьолу стояла упаковка з дощок і казали, що то пам'ятник. За моєї пам'яті вмонтували той пам'ятник у костьолі, і ми, тоді ще учні, не раз заходили дивитися". (Вітенко О. Л. "Нотатки", експозиція відділу Ю. Словацького ККМ — Кременецького краєзнавчого музею).

Пам'ять про організаторів святкування 100-річчя поета в Кременці зав¬дяки ксьондзу М. Бєлєцкому та інженеру М. Андричу збереглася донині. Вчителька-пенсінерка (1913 року народження) кременчанка Галина Василівна Покровська з великою любов'ю розповідала про свою хрещену матір Аполінарію Іванівну Андрич — дружину М. Ф. Андрича, про нього самого, про їх дружбу з ксьондзом Бєлєцким. Власне від пані Покровської музей має цінні документи початку століття: фотографію костьолу, прибраного до юві-лейних урочистостей (1909), кошториси видатків на святкування 100-річчя Ю. Словацького, написані рукою Мечислава Андрича, його портрет, оригі¬нальну програму ювілейного концерту та ін. Галина Василівна Покровська навіть і жила в колишньому домі Андричів.

Неподалік по тій же вулиці М. Кривоноса (колись Боярській) знаходиться цегляний дім Бєлєцкого (збудованого за проектом М. Андрича).

Через 30 років після 100-літнього ювілею, у 1939 p., в Кременці засновано Загальнопольський комітет вшанування пам'яті Юліуша Словацького. Його очолив куратор Кременецького ліцею Стефан Чарноцкі. До складу Комітету входило 22 члени: бурмістр Кременця Ян Бопре, професор Казімєж Грошиньскі, директор музею професор Францішек Мончак, художник Еміль Крха та інші особи. Протекторат, над роботою Комітету прийняв президент Речі Посполитої Ігнаци Мосціцкі разом із іншими офіційними особами.

1939 р. був оголошений "Роком Словацького": мали відзначатись 90- річчя з дня смерті і 130-річчя від дня народження поета. Все місто почало з ентузіазмом працювати - готувались натхненні доповіді (Станіслав Чарноцкі, професор Казімєж Грошиньскі); майстри художньої фотографії Хенрик Гер- манович, Станіслав Схейбаль та інші виконали серії поетичних (фотографій міста і околиць, оздоблюючи ними прекрасні видання: "Місто великої туги", "Кременець", "Чудове рідне місто Юліуша Словацького" (в останньому добірку фрагментів з поезії і листів поета зробила пані Емілія Корнашевська-Германович). Були надруковані програми урочистостей, вхідні квитки, пам'ятні значки з профілем Словацького і т. д.

Цей перший "Рік Словацького" розпочався в переддень 90-річчя смерті поета - 2 квітня 1939 р. В статті "Він - як полум'яний стовп" (спеціальний випуск журналу "Кременецьке життя" 1939 р.) автор Емілія Корнашевська так про це розповідала: "В полудень цього дня на майдані Кременецького ліцею згромадилась молодь всіх шкіл Ліцею і вчителі. Під прапором Кременецького ліцею стояла групка молоді, яка мала виїхати у Краків, щоб біля саркофага Короля-Духа покласти вінки. Виряджав їх куратор Ліцею Стефан Чарноцкі. ...Вся молодь проводжала прапор і делегацію через усе місто. Ввечері місто набрало святкового вигляду. Вузькі вулички Кременця мали над собою якби балдахін з лопочучих на вітрові хоругв. У вітринах магазинів з'явились портрети Словацького, прибрані квітами і зеленню. На горі Боні запалали вогнища.

В театральному залі молодь гімназії і Кременецького ліцею ставила "Зо¬лотий Череп" - фрагмент драми Словацького про Кременець. Був це вступ, пролог до власне урочистостей на честь Ю. Словацького.

День 3-го квітня - 90 річниця смерті Поета - розпочався в костьолі ліцею службою, яку провадив кременецький декан ксьондз А. Станішевський. Ввечері у колонному залі ліцею відбулось урочисте засідання. Його відкрив своєю доповіддю голова Комітету Станіслав Чарноцкі. Декламувались поезії, співались пісні, об'єднані кременецькі хори під керівництвом Івана Гіпського (ми пам'ятаємо його як довголітнього директора Кременецької музичної школи в післявоєнний час - примітка автора) виконали могутню кантату И. Галла на честь Словацького. Чудесне фортепіанне тріо г-моль Шопена, виконане Ельжбєтою Крха, Єжи Гаше і Емілем Крхою, було справжнім пережиттям, бо, мабуть, жодна музика не відповідає так настрою, духові поезії Словаць¬кого, як музика Шопена."

Так розпочався Рік Словацького в Кременці. А тим часом до Кракова прибула кременецька делегація.

"Ранок весняного дня, — описував цей візит професор Казімєж Грошиньскі в статті "Біля гробу Словацького". — У високих вікнах пливе небесна блакить і хмари, - як лебеді. Стоїмо тихою громадкою. - Перед нами темна меморіальна дошка: "Пам'яті Юліуша Словацького, сина Евзебіуша, народ¬женого в Кременці, померлого в Парижі, який боротьбу поезією у відродженні духу і почуттів людяності по-християнськи дня 3 квітня 1849 року закінчив, невтішна в жалобі мати присвячує". ...Складаємо біля підніжжя таблиці білі квіти. І хоч це таблиця з іменем Сина, знаємо, що призначаємо їх - Матері.

Костьол св. Анни з таблицею Юліушу Словацькому - це перше місце, куди ми прийшли, приїхавши до Кракова.

Другого дня Вавель. ...Сходимо по вузьких сходах: біла гробниця Адама Міцкевича, а в глибині - високий, чорний, блискучий цоколь саркофага Великого Кременчанина. Схиляється прапор і покриває верх саркофага -покладаємо вінки: з біло-червоною стрічкою від імені Комітету по вшану-ванню річниці Юліуша Словацького, з червоно-блакитною - від імені Кре-менецького ліцею. Діти зі школи "цвічень" ставлять глиняні миски з першими квітами Кременецьких гір - підсніжниками..."

Жаль, у короткому нарисі не можна більш докладно процитувати описів подій цих передвоєнних весни і літа.

"В травні 1939 року в Кременці, - пригадувала потім пані Емілія Германович, - була відкрита велика і чудово опрацьована експозиція пам'яток, пов'язаних із Словацьким, зібраних з багатьох музеїв, бібліотек і приватних польських колекцій (Оссолінеум (Львів), Національний музей, Бібліотека Красінських (Варшава), колекція візитатора Яна Міхальського (Варшава) та ін.]. Прикрашали експозицію печатка і маленький секретер Словацького, рукописи "Балладини", "Золотого Черепу", "Генезису Духу", "Подорожі на Схід", Записника з подорожі на Схід, кілька листів з різних періодів життя, шлюбне свідоцтво батьків, заповіт батька, шкатулка і альбом пані Саломеї, малюнки Словацького (проект нагробка на могилі діда і бабуні, олійна ро¬бота "Імлистий ранок на морі"), портрет Юліуша Словацького-дитини роботи Яна Рустема, портрет поета роботи Бичковського (1832), медальйон з профілем Словацького роботи Олещинського, портрети батьків, діда і ба¬буні Янушевських, Герсилії і Александри Бекю, перші прижиттєві видання творів поета. Організували і опрацювали експозицію Ян Міхальскі і Марія Данілевіч". (Інформаційні нотатки до виставки під назвою "Словацький на тлі епохи" 1939 р. - машинопис, фонди ККМ).

Пункт за пунктом виконувалась програма "Року". Протягом літа місто було переповнене екскурсантами. Наближався вересень. Кременець готувався до урочистості 130-річчя народження поета.

Першого вересня 1939 р. фашистська Німеччина напала на Польщу, почалась війна...

Трагічно склались долі багатьох з учасників цих обірваних, незакінчених святкових днів. Голова Комітету Стефан Чарноцкі у 1939 р. був арештований і відправлений на Схід СРСР, де трагічно загинув біля Аральського моря;

Францішек Мончак разом з іншими викладачами Ліцею в числі інтелігенції міста був улітку 1941 р. розстріляний німцями під Хрестовою горою... Хтось пропав безвісти. Ті, хто лишився в живих, далеко опинились від рідного міста. Живуть тепер у Кракові, Познані, Варшаві, Вроцлаві, Лондоні, США (не перерахувати міст) колишні кременчани, які пам'ятають ці радісні передвоєнні дні: Емілія Германович, Еліза Вуйтович, Славомир Мончак, Олександр Недзвєдзкі, Войцех Опольські, Ганна Чарноцка, Філіпіна Ашрафі... Нехай вибачать всі, кого ми не в стані тут назвати: перелічити всіх неможливо. Від них по краплині ми дізнаємось про хід тих давніх подій, про долю окремих предметів і документів травневої виставки 1939 p., про долі людей.

І як трагічна крапка стоїть у Кременці на столітньому польському цвинтарі, що на узбіччі гори Воловиці, пам'ятник тим, хто загинув у полум'ї Другої світової війни. Він був поставлений у 50-ту річницю цієї трагедії. У Польщі ж, у Варшаві, ті самі імена перераховані на пам'ятній таблиці, що знаходиться в костьолі Сестер Візиток.

Пройшло 20 літ. Центр Кременця (колишнє гетто) ще мав на собі шрами війни, ще молоді деревця, посаджені на руїнах і згарищах, не могли їх затулити собою. Атмосфера 50-х pp. була нелегкою. Душа прагнула правдивого слова. І ось надійшов 1959 рік - рік 150-річного ювілею Юліуша Словацького.

На Україні, зокрема в Кременці, готувались до цієї річниці. В Києві вий¬шов гарно виданий двотомник вибраних творів поета. Протягом весни і літа в газетах друкувались присвячені йому статті.

І ось знову надійшов вересень - ще післявоєнний, бідний. Але подія, яка відбувалась у Кременці, була визначною: виїзна сесія АН УРСР з приводу 150-річчя Словацького. В ній брали участь Український комітет славістів при Президії Академії наук Української РСР, Інститут літератури ім. Т. Г. Шев-ченка АН УРСР, Інститут суспільних наук АН УРСР та Кременецький дер-жавний педагогічний інститут. Очолював роботу сесії поет-академік Максим Тадейович Рильський. Вона тривала три дні: з 5 по 7 вересня. Доповідачами були М. Рильський (Київ), професор В. Савримович (Варшава), кандидати філологічних наук Б. Стахеєв (Москва), С. Левінська (Київ), Г. Вервес (Київ), К. Довейко (Вільнюс), В. Мартинов (Одеса), Т. Пачовський (Львів), В. Гапова (Мінськ) та вчитель Кременецької СШ М. Середюк.

Крім того, були присутніми Генеральний консул ПНР Ванда Міхалєвска, професор Мар'ян Якубець та ін.

Екскурсії по місту проводили викладачі педінституту І. П. Смолій та

Б. В. Заверуха. Біля будинку Словацьких гості поклали квіти до першого на території цієї садиби пам'ятника поетові - гіпсового погруддя роботи кременецького скульптора-аматора Миколи Матусевича (зараз він зберігається в будинку Словацьких - міській бібліотеці, яка носить ім'я поета).

Гості були захоплені мальовничістю і поетичним духом міста. Максим Рильський писав у ці дні: "Є міста, що полонять і зачаровують душу, міста, про які передовсім хочеться сказати: яке поетичне місто! Ходиш по Кремен¬цю, дивишся на його спокійні чисті вулиці, на чепурні будиночки з квітами на вікнах, на пов'язану стількома історичними споминами Замкову гору, на старі липи і ясени, що пам'ятають ще малого Юліуша Словацького, і думаєш: як це прекрасно, як це зрозуміло, що саме тут народився геніальний поет".

Від часу 150-ліття поета річниці почали відзначатись регулярно через 10, потім через 5 років, а врешті (з 1992 р.) і щорічно.

Відзначення 160-ї річниці Словацького у Кременці було так само урочи¬стою подією міжнародного масштабу. Ідея її проведення народилась у спілку¬ванні двох визначних поетів: Миколи Бажана і Ярослава Івашкевича. На Україні видано їх листування з передмовою Дмитра Павличка ("Вітчизна".- 1985 р. -№ 10.). Ось два фрагменти з їх листів. Микола Бажан у листі до Ярослава Івашкевича: "Місяць тому їздив в романтичну поїздку до пана Юліуша в Кременець. Прекрасна була поїздка. Спало на думку: в наступно¬му році 160 літ народження великого українського поляка. Чому не зібратися польським, українським, російським, білоруським письменникам у Кременці на розмову про взаємні переклади? Може, це і в плані святкування Польської Народної Республіки буде прийнято?" (1968, Київ).

Ярослав Івашкевич з радістю відповідав: "Ваша пропозиція про зустріч в Кременці прекрасна, вона була зустрінута з великим захопленням у нашій Спілці. Іноземна комісія займається цією справою. Я ніколи не був в Кременці і дуже хотів би відвідати це місто - я стільки про нього читав і чув, і навіть сам писав, не бачивши". (13. X. 1968, Ставіско.)

Відзначення 160-річчя з дня народження Словацького було призначено на жовтень 1969 р. Як завжди йшли приготування. У Києві вийшов томик творів поета "Поезії" (В-во "Дніпро", 1969), куди увійшли нові переклади ук¬раїнських поетів. У Кременці на території садиби Словацьких було встановлено (замість старого гіпсового) бронзове погруддя роботи відомого українського скульптора Василя Бородая. Будиночок Словацьких відремонтували.

День 7 жовтня, після сірих дощових тижнів спалахнув яскравим сонцем, синню небес та першим багрянцем і жовтизною лісів на горах. З самого ранку біля музею, звідки мала починатись хода урочистостей, у великій кількості почали збиратись кременчани. В усьому була атмосфера очікування визнач¬ної події. І ось з-за повороту з'явився кортеж чорних "Волг". Вони одна за одною зупинялись, і з них виходили гості - визначні літератори України, Білорусії, Росії: ініціатори свята Микола Бажан та Ярослав Івашкевич, Іван Драч, Дмитро Павличко (Київ), Юліан Пшибось, Юліан Волошиновський, Ернест Бриль (Польща), Ніл Гілевич (Білорусія), Бронюс Мацкявичюс, Альгімантас Бучіс (Литва), Лев Таурін, Давид Самойлов, Борис Стахеєв (Росія) та інші.

Урочистість почалась. Гості ознайомились з експозицією літературно- меморіального залу Юліуша Словацького (якраз перед тим він зазнав ре- експозиції). Звідси всі вирушили до будинку Словацьких, ґанок якого став імпровізованою кафедрою. З неї виступаючі схвильовано промовляли до величезного згромадження кременчан.

Ярослав Івашкевич, високий і поважний, в якому відчувався благород¬ний тягар років, його літературної діяльності і життєвого досвіду, урочисто підійшов до мікрофона:

"Дорогі присутні! Не знаю, чи якось ті речення, ті думки, які крутяться мені в голові, складу в сформовану цілісність. Я занадто зворушений, перший раз будучи в Кременці, на цьому подвір'ї батьків Юліуша Словацького, пе¬ред цим пам'ятником Словацького, який має тут означати його присутність, про яку всі перед тим пам'ятали, але яка буде тепер символом остаточного замешкання Словацького в Кременці.

Дорогі мої! На цьому прикладі літератури - великої і романтичної літе¬ратури, - на прикладі цього пам'ятника, який відкривається на українській землі, прилученій до Радянського Союзу, і який представляє велику польську патріотичну мисль, маємо безпосередній приклад того, як те, що є великим в літературі, єднає, а не ділить. Перед лицем Словацького, перед його величчю, перед його поезією ми забуваємо про все, що нас коли-небудь ділило. Забу¬ваємо про те, що ми не раз мали собі до взаємного докору. Стоїмо, поєднані шаною до великої поезії, великої літератури, великої думки, великої філософії. І я хотів би, щоб цей символ, який тут відтепер лишається у вашому місті, став символом миру між нашими народами, як найширшої співпраці і віднайдення всього того, що ви нам дали і що ми вам коли-небудь приносили. Нехай же цей пам'ятник буде пам'ятником не тільки приязні між народом українським і народом польським, але і пам'ятником миру між всіма народами, пам'ятником великої мислі і великого мистецтва, яке стоїть понад усім". (Магнітофонний запис, фонди ККМ).

Натхненні виступи учасників цього літературного мітингу закінчились палкою промовою Дмитра Павличка, яку український поет завершив сло¬вами: "Хай буде українська земля Юліушу Словацькому не тільки землею материнської ласки, не тільки - дитинства, але землею його безсмертя!" (Магнітофонний запис, фонди ККМ).

Після промов настає момент відкриття пам'ятника. Спадає біле покривало, відкриваючи присутнім мистецьку роботу українського скульптора. Покла¬даються квіти. Поети Микола Бажан і Ярослав Івашкевич поруч садять на згадку дві берізки.

Далі всі вирушають на Туницький цвинтар до могили матері поета. На чолі стихійної процесії йдуть з вінками Генеральний консул ПНР в Києві пан Януш Грохульський з дружиною, Микола Платонович Бажан, Ярослав Івашкевич.

Проникаючи через листя високого ясеня (не "сливочки", не "черешеньки"), що осіняє могилу пані Словацької-Бекю, сонячне осіннє світло розсіюєть¬ся, утворюючи над прямокутною колоною надгробного пам'ятника сяючий купол. В урочистій тиші звучать рядки з "Беньовського". Їх читає польська письменниця Халіна Аудерска.

Після цвинтаря - Замкова гора. З неї відкривається, як стверджує пані Ірена Сандецька, "один з прекрасних видів Європи" - панорама міста, Кременецьких гір, рівнини Малого Полісся і далекий силует Почаївської лаври на заході.

День завершується урочистим вечором у місцевому Будинку культури. Так в основних рисах уклалась традиція - схема проведення всіх наступних урочистостей.

8 жовтня в Тернополі (обласний центр) відбувся міжнародний симпозіум, присвячений проблемам братніх літератур. Завершення ж урочистостей 160- річчя від дня народження Словацького проходила вже в Києві, в університеті, який постав у 1834 р. на базі перенесеного туди Кременецького ліцею.

Натхнений урочистостями кременецький поет і художник Іван Дем'янович Гарасевич закінчив того ж 1969 р. свій цикл з десяти поезій, присвячених Словацькому, під назвою "Сонети туги". Кожен з них написаний на підставі певного спомину Словацького про Кременець і від імені Словацького.

Там, де солодка серцю далечінь Постійним шепотом мойого духа кличе, -

В гаях і луках снить моя Волинь,

В долонях скорби криючи обличчя.

Там Кременець, колиска днів моїх.

В гірській долині, в сонці голубіє Без мене. Боже!.. Я ж з вигнань своїх В тузі нездоланій, ятріючій болію.

І марний дар мені ота краса Захмарних Альп й ті дивні водоспади:

Згадаю Кременець — увесь їх чар згаса...

О, він, як тінь, що сповнена принади!

Як біль душі, яка не зна пощади, г

Як матері загірних мук сльоза.

170-ліття народження поета відзначалось у 1979 р. Його ініціатором і полум'яним промовцем був український поет Дмитро Павличко, учасниками

- консул ПНР в Києві в справах культури Міхал Гарболіньскі, український полоніст Григорій Вервес, поет і перекладач Словацького українською мовою Іван Ілинський, український поет Петро Осадчук, місцеві поети та офіційні особи.

"Сьогодні, 8 вересня 1979 року, українські письменники, вчені, а також представники партійних, державних установ України приїхали до Кременця,

- записав тоді в "Книзі відвідувачів Кременецького краєзнавчого музею" Дмитро Павличко, - щоб віддати честь генієві польської та світової літера¬тури з нагоди 170-ліття поета. Слово Юліуша Словацького світить нашим народам на їхньому високому шляху, воно дає нам силу духовну - наймогутнішу силу людей. Для українського народу Кременець, де народився Словаць¬кий, таке ж дороге місце, як Моринці і Нагуєвичі, Новоград-Волинський і Русів! Хай благословляється між кременчанами, між нашими серцями, між народами й братами ім'я Юліуша Словацького".

1font-family: ; font-size: 14pt;/spanspan style=984 р. був роком 175-річчя Юліуша Словацького. Його заповідав відзначити на Україні, зокрема в Кременці, поет-академік Микола Бажан ще 1969 р. Самого ініціатора на той час уже не було в живих, але ідея втілилась, як це повелось від 1959 року, Комітетом по вшануванню пам'яті поета, ство-реним у Спілці письменників України, за участю Кременецького музею та влади міста і області. Хід урочистостей повторився. У святі взяли участь: член-кореспондент АН УРСР, український полоніст Григорій Вервес, польські дипломати, письменники, радник польського посольства в Москві Збігнєв Доміно, консул Генерального консульства в Києві Влодзімєж Восковскі, ук-раїнські поети Дмитро Павличко та Іван Драч, російський полоніст, доктор філологічних наук Святослав Белза, російський перекладач з Петербурга Святослав Свяцький, доктор філологічних наук Річардас Пакалнішкіс з Литви, білоруський поет Пятрусь Макаль, дитяча поетеса зі Львова Оксана Сенатович та багато інших.

І знову той самий маршрут урочистих подій: відвідини відділу Словаць¬кого в ККМ, промови біля будиночка Словацьких, вінки на могилу матері поета, Замкова гора і вечір в концертному залі Кременецької музичної школи. Як завжди на урочистостях Словацького, атмосфера спілкування була підне¬сеною, радісною. Ім'я Словацького, щирі, дружні почуття об'єднували всіх учасників. Зворушливі записи зберігає та сама "Книга відвідувачів ККМ": "Від імені польської делегації, - писав Збігнєв Доміно, - дякуємо Кремен¬цю - рідному місту Юліуша Словацького, за пам'ять, повну чуття до нашого великого поета, приятеля українського народу. Кланяємось вам з вдячністю і зворушенням". (12. IX. 1984).

1989 р. на Україні, в Кременці святкувалось 180-річчя поета. Проти попереднього воно було відзначене більш скромно, але традиція не перервалась і мала в ньому своє підтвердження і продовження. Подія відбувалась в час на¬родження нових реалій, коли Україна почала виділятись в незалежну державу, що визначило зміст промови поета Дмитра Павличка. Оскільки це було живе слово, схоплене мимохідь на магнітофонну стрічку, і ніде не публікувалось, наводжу його тут майже повністю: воно має велике значення для взаємних польсько-українських стосунків, побудованих на імені великого поета.

"Дорогі польські гості, вельмишановні кременчани! Сьогоднішній день повинен увійти в історію культури українського і польського народів.

Юліуш Словацький народився тут, і все це, що ми ще сьогодні бачимо своїми очима - оця прекрасна природа, оця долина Кременецька і ота гора Бони, і Черча, і річка Іква з лугами, і ті дуби, і ті, уже тепер рідкісні, білі ук¬раїнські хатки, - все це було матерією і все це є матерією поезії і творчості Юліуша Словацького.

Він перший в польській літературі великий Поляк, який визнав за переслідуваним, заборонюваним українським словом право на своє окреме,

незалежне існування. Визнавав за нашим народом право називатися нацією, слов'янською незалежною нацією. Він про нас писав у багатьох своїх творах - про українців, про козацьку націю, про наших предків, які боролись за свободу. І він співчував цій боротьбі.

Юліуш Словацький любив понад усе Польщу. Я не знаю, чи є в іншого народу такий ще патріот, який так любив би свою країну, який справді згорів за її долю, за її майбутнє.

...Словацький учив нас правди, мислити правдиво і дивитись правді в очі.

І коли ми сьогодні хочемо по справедливості жити, то ми повинні поклонитись цьому правдивому генієві і письменникові і вичитати в його словах, вичитати в його книжках ту правду, яку він так безпощадно любив, будучи великим патріотом, але умів правдиво сказати про свій народ.

Я думаю, що ми всі сьогодні схвильовані тим, що робиться на нашій землі і що хочемо якимось чином вписати у наші нинішні турботи і клопоти велике слово великого Поляка. І ми повинні бути вірними нашій приязні, нашій дружбі з польським народом. Бо які б не були переміни на нашій землі, нічого не може змінити нашої приязні. Нічого не може бути вищого, як віра між народами, як правда між народами, як їхня взаємна любов і пошана.

Я перекладав Словацького, я не маю перед собою жодних своїх перекладів... Я, йдучи сюди, буквально на цій вуличці все-таки хотів скласти, бодай в умі, хоч невеликий вірш... І через те хотів би я закінчити свій виступ... вісьмома рядками, які я ще не написав навіть, не те що нікому не показував, а зімпровізував їх тільки-що отут на цьому подвір ї:

Коло могили пані Саломеї У Кременці на цвинтарі стою І пригортаю цвіт землі моєї,

І матері поета віддаю Сумні росисті пелюстки осінні И благаю: "Мамо, поблагословіть Мої слова на службу Україні,

Що сяє знов, як сонця верховіть ".

Власне під час урочистостей 180-річчя, в нових умовах, які виникали в країні, в Кременці постало Товариство відродження польської культури ім. Юліуша Словацького. Відтепер до адміністративних, культурних установ

області і міста та краєзнавчого музею воно прилучилось у справах опіки над усім, що стосується імені великого поета. Власне в середовищі Товариства у 1992 р. народилась думка: Кременець - місто народження одного з великих поетів світу, тому тут щорічно повинні проводитись місячники поезії Юліуша Словацького, як це прийнято робити в інших місцях народження великих поетів. Крім того, період між 4. IX. 1993 - 4. IX. 1994 оголосити "Роком Словацького". Ініціатором був ксьондз Чеслав Щерба, як зазначалось на початку нарису.

Згідно з опрацьованим планом у вересні 1992 р. почалось здійснення цілої програми: відбувся виступ музично-вокального колективу "Арт Музіка" з Любліна під керівництвом Аліції Омйотек; було поставлено міні-спектакль "Мати поета" (фрагмент драми Тамари Сеніної "Доле моя, Кременеччино") в поєднанні з декламацією "Сонетів туги" Івана Гарасевича; із драмою Слова-цького "Золотий череп" виступив аматорський театр з Любачова "Львівський Ковчег" під керівництвом ксьондза Юзефа Дудека; відбулись виступи актора Краківського театру ім. Ю. Словацького Яна Адамського. Закінчила програму "Вересня Словацького-92" композиція (а краще сказати - мінідрама) пані Ірени Сандецької "Камені на шанець" у виконанні молоді і дітей - членів Товариства ім. Ю. Словацького.

Програму "Місячника" "1-го Року" з ентузіазмом підтримало керівництво Кременця, зокрема взяли участь: мер міста Богдан Кульчинський, заступник голови райадміністрації з гуманітарних питань Євгенія Новицька, а потім, перебуваючи на тій же посаді, - Валентина Кульчинська та інші особи.

4 вересня 1993 р. в присутності і за участю представника Президента в області проф. Романа Гром'яка, консула РП у Львові Збігнєва Місяка, мера міста та інших офіційних осіб, за участю Голови Федерації польських органі-зацій в Україні пані Емілії Хмельової, митців, представників преси, кількох польських товариств і кременчан урочисто розпочався "Рік Словацького – 1993-1994". Звучали вірші поета у виконанні молоді, щирі промови, звучала музика.

2 жовтня відбулась наукова конференція на тему "Юліуш Словацький

- поет-романтик", в якій взяли участь професори Варшавського універси¬тету, дослідники творчості поета Станіслав Маковскі, Збігнєв Судольскі, Елігій Шиманіс, Анджей Фабіановскі, професор Чернівецького університету Анатолій Волков та ін.

Наступною подією в рамках "Року" було відкриття виставки "Повернення Поета" (перенесення праху Словацького з Парижа до Кракова у 1927 p.), привезеної з Кракова працівниками Катинського інституту в Польщі. Вона залишилась у музеї як дар друзів і колег.

Краківська конференція - черговий пункт програми "Року Словацького" .

Як добре, що ім'я Юліуша Словацького є будуючим, що воно ріднить нас, що два міста, - велике і мале, - Краків і Кременець долучають у творчий процес єднання свою частку. 

1993 р


oformlennj