UkrainianPolishRussian

ЮЛІУШ СЛОВАЦЬКИЙ…

Олена Пчілка,

(псевдонім Ольги Петрівни Косач — 

українська письменниця-перекладач, драматург,

член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925).

 

( Текст подається мовою оригіналу.

Журнал "Рідний край", 5-й рік видання, Київ, 1910)  

 

12307552 html_2de156abВ кінці минулого року поляки всюди святкували століття нарождення свого величного поети, Юліуша Словацького, Святкування те відбулося не всюди власне в відповідний день,- (поет народився 23-го серпня, 1809 року),- урочисті обходини відбувалися по-де-куди, на­приклад в Київі, аж у декабрі; але всюди, де тільки єсть значне згромаження поляків, пошановано, більше чи менше святечно, память славутнього поети.

І єсть кого й за що згадати! Ю. Словацький на­лежить до найталановитіших поетів польських. Багато правди єсть в тих словах, що .„слава Міцкевича, при­вабивши очі всіх його земляків, зоставила в більшім затінку - Словацького, ніж би то було повинно бути". Та й після признання великої заслуги Словацького, яко поета, настав був час, коли молодші покоління не­мов забули його; але тепер думка польських поетів знов звернулась до величного зразка, бажаючи йому наслі­дувати,-і саме час освіжити, надати більшого змісту й чуття безкраю убогій і на зміст, і на почування сучасній поезії, що сама себе прозвала „поезією упад­ку" декадентством, однак запанувала всюди, отже і в польській літературі.

Ю. Словацький вродився на Україні, в невелич­кім волинським городі Кременці; там же провів він і перший свій, дитячий вік; перебув там який час уже і в віку юнацькому.

Кременець, тепер глухе повітове місто, був ко­лись значним просвітним осередком на Волині: цілі сто­ліття переховував у собі давнішу освітну спадщину, і ще й під час народження Словацького, в початку 19-го віку, мав славутню школу, що повстала з давнішого латинсько-польського коллегіуму. В тій школі батько Ю. Словацького й був професором.

Взагалі в родині Ю. Словацького освіта стояла досить високо, бо й мати його, з сім’ї волинських па­нів Янушевських, була теж добре освічена й зналася добре на давнішій і тодішній літературі західно-євро­пейській і польській.

В сімї Ю. Словацького не тільки високо стояло знаття літератури, а служено їй і власними силами: батько Словацького сам писав вірші, між іншим написав і скілька драматичних творів.    /

В такім осередку виростав малий Юлій, прий­дешній славутній поет. Годиться спогадати й про роскішнуг надто поетичну околицю кременецьку. Се один з найкращих кутків волинських. Високі гори, вкриті лісами, зеленими левадами, „срібна" Іква, що в’ється під тими горами, дзвінкі джерела з гір, білі українські хатки, розкидані по взгір’ях, в долині город, з тими стародавніми будинками, костелами й церквами,-все те дає надзвичайно гарний краєвид. А велична окрома гора з руїнами історичного замку*) може надавати особ­ливий „романтичний настрій (про це й говорить сам Ю. Словацький).

Взагалі ще й тепер Кременець не здається „по­рожнім" повітовим закамарком, а ще й тепер нагадує, що він жив колись-то значним історичним життям.

Хто раз бачив сей гарний куток, не забуде його ніколи.

В уривку своєї автобіографії Ю. Словацький спогадує теж про величні набожні процесії по Кременцю, про вражаючі одправи костельні під час великих свят, особливо Великодних,

Рано втерявши батька, на 6-му році свого життя, малий Юліуш був вихований найбільше під жіночим надихом,- своєї матері та її двох пасербиць, панночок старших від Юліуша (мати його пішла вдруге заміж за віленського професора Бекю, що мав уже дочок, стар­шого віку). Шкільну свою науку Словацький проходив у віленській гімназії, та в віленському університеті. По скінченню універсітету, Словацький знов повернувся був до Кременця, прожив який час дома, збірався в подоріж по західній Європі, але та подоріж не відбу­лась, бо разом з сином хотіла поїхати й мати, а така подоріж, „під наглядом мами“, здалась Юліушові,-ви­хованому на романтичних гадках, про всякі надзви­чайні речі,- мало принадною. За яким часом, мати вря­дила Юліуша на службу в Варшаві, в якійсь урядовій канцелярії (в комісії скарбу). В самім початку 1880-х років у Варшаві здійнявся польський політичний рух. Нема відомостей, щоб Ю. Словацький належав до якого політичного грона,- не зосталося й якіхсь запальних творів Словацького за того часу, - однак мати його, як пішов розгром молодих поляків, так званих „філяретів" і инших, зважила, що таки краще Юліушові виїхати з Варшави, та й взагалі з Росії; отже й вирядила його в 31-му році за-границю. Ю. Словацький їхав з тією надією, що мандрує він лише на який час, але доля судила йому не вертатися вже ніколи в рідні краї,.. Прожив він 18 літ за-границею, в Парижі, в Швейца­рії, в Італії, їздив і далі, в Арабію, в Єрусалим; в 1848 році наблизився був до Росії, як здіймалося повстання в польській частині Прусії; тоді приїздила до його на побачення мати. Недовге й смутне було те бачення, бо Словацький був уже хворий; в 1849 р. він і по­мер, вернувшись до Парижу,- там же й був похований.

Особисте життя Словацького проходило за-границею не можна сказать, щоб гірко, але не можна сказать, щоб і щасливо... Траплялися такі серця, що й дуже його любили, кохав і він, але доля не судила йому милого подружнього життя ні з ким,- він увесь вік прожив одиноким. Його перша кохана була панна Снядецька, полька, що жила в Вільні, як ще й Сло­вацький був там, в універсітеті; погравшися в кохан­ня з гарним, молодим поетом, панна залишила його, закохавшися в сина віленського губернатора, Корсакова... Зустрівав потім Словацький за-границею ще й инщих своїх землячок і з де-якими з них, як наприк­лад з Марією Водзінською, заходила (в Швейцарії) ніби сердечна приязнь; з однією, великою багачкою Анелею Мощинською, (у Флоренції), ніби йшлося до того, що мала-б вона стати вже нареченою Словацького, але власне те около багацтва, „дому егоізму, дому сповне­ного холодним повітрям золота" одвернуло Словаць­кого—і він виїхав собі з Флоренції далі..,

Як шалена буря перелетіло потім над душею Сло­вацького й недовге кохання з панею Бобровою...

Гарний на вроду, принадний поет,- що „вмів так подобатись, коли хтів“,- чарував Словацький не тільки землячок: його кохали й чужинки. Швейцарка, панна Еглантина Пате, дочка господині того пенсіону, де жив скілька літ Словацький, (біля Женеви), закохалась була в його шалено, але... в серці Словацького не знай­шлося до неї теплішого почуття, ніж приязнь, і Сло­вацький виїхав до Італії, а панна-господиня, втратив­ши його, пішла за „порядного" швейцарця...

І так, одиноким, скінчив і життя своє Словаць­кий. Коли помер, ні одна душа близька не була при йому, не оплакала його...

В одному з листів Словацький писав: „коханка, що любила мене найбільше, і що я кохав її найбіль­ше,—се була моя Муза. З нею ми не розлучались"...

Що-ж дала ся коханка? Що зосталось від сієї любови?

Твори Словацького, написані на протязі скількох десятиліттів, звичайно мають в собі відміни, відбивають різні течії життя й думки, але все-ж по своєму поход­женню й головному напрямку поезія Словацького була—романтичною. Романтиком був він у перших своїх поемах, на фантазійні, героїчні теми, таким же зостав­ся й у пізніших драматичних творах, сходячи хіба до лірики в дрібних віршах, але й сі твори романтично направлена думка часто закрашувала взнеслим фанта­зійним малевом подробиць.

Романтизмом була сповнена вся думка поетова. Широка знайомість із західно-європейською романтич­ною літературою виховала Музу Словацького на та­ких поетах, як Гюго, Байрон і инші. У своїй польській літературі. Словацький, починаючи писать, мав перед собою такий осяйний зразок поета-романтика, як Міцкевич, що був уже тоді в славі своїй. Отже Міцкевич теж показав, як можна брати зміст із своєї баєчности, брати своїх народних діячів і надавати так заснованим творам вигляд величний, мальовничий.

Дивна однак річ з тими взаєминами Словацького й Міцкевича. Молодик - Словацький, ледві почавши пи­сать, з великим пошануванням дивився вгору на свого вже славутнього зємляка-поета; він написав до Міцке­вича листа й послав йому свої юнацькі спроби-вірші, але Міцкевич не звернув на його уваги... І коли обидва поети зустрілися в Парижі, то опріч холодно-гречної розмови нічого не вийшло... Пізніше, там же в Пари­жі, обидва виходці-поети неначе навіть досадливо розійшлися, з ворожим настроєм один проти одного.

І все-ж таки, по своїй поетичній творчости, оби­два належали одній школі, мали одну Музу; хоч, зви­чайно,- щоб там не говорили прихильники Словаць­кого,- Муза Міцкевича все-ж таки злетіла вище. Та­кого блискучого помаху крил, думки й чуття, як ба­чимо вже і в ранньому творові Міцкевича, „Ода до молоді,- Муза Словацького не мала.

Хоч все-ж таки і Словацького Муза лишила твори такої високої, ціни, що ними по-праву пишається поль­ська література. Збудовані ті твори буйною, роскішною фантазією, розцвічені барвистим словом; добре вико- вана мова, витончена до високої міри на зразках за­хідно-європейських майстрів слова, надає творам Сло­вацького особливої принади.

Що до ідейного напрямку, то Словацький висту­пає всюди яко патріота й при тім патріота-демократ, (це особливо треба відзначити, говорячи про письмен­ника польського). Патріотичний зарис мають всі біль­ші твори Словацького; при тім у де-яких з них, як у трагедії Лілля Венеда, або в „Беньовському “ затята проповідь патріотизму доходить до героїчного одушевлення. Так було, доки поетом не запанував містицизм.

Але можна сказати, що все-ж таки Муза Сло­вацького була більш витривалою - і, навіть у старшому вікові, не так поринула в нетрах містицизму, навіяного особливо ксьондзом Товіанським, як думка Міцкевича. В своїх ідейних поглядах на життя історичне, громад­ське Словацький був тверезіший, ніж кружок поляків- емігрантів того часу. З сього погляду надзвичайно ці­каве - змагання Словацького з польським письменни­ком Зигмунтом Красінським.

В році 1845 Красінський виступив проти демо­кратичної проповіді його земляків серед люду; він осте­рігав, щоб не будили приспаного народу, бо, прокинувшись, народ може взятися до „гайдамаччини; Красінський понижав при тім „звіря“-народ, а звеличував тільки шляхту свою. - Отже супроти таких „Псальмів Красінського повстав Ю. Словацький, написавши відповідь Красінському в обороні народу; про шляхту-ж польську сміливо висловився, що вона стратила свою гідність і стала нікчемною.

Знайомлючись ближче з творами Словацького, ми хотіли переконатись, наскільки відзначилося в його пи­санню те, що він вродився на Вкраїні, що думка його в ранній вік його, та й пізніше, при спогадах на чужині про вітчизну- повинна була звертатися до того рідного краю, до волинської України.

Але даремне було-б шукати в Словацького - якогось особливого „українізму. Нема слідів, чи Сло­вацький задумувався над тим, що було на Волині поль­ського, а що українського. Та й не було звідки тій свідомості взятися... Словацький жив з-малу жит­тям своєї чисто польської сім’ї, під надихом виключно- польської культури. Однак все-ж особливу увагу, лю­бов до того рідного волинського краю, можна помітити в багатьох творах Словацького. Звичайно, се -органична любов до рідного краю, яко до свого „родови­ща, се та любов, що живе в кождій чулій душі і особ­ливо зростає в ній - на чужині, коли людині починає здаватись, що там, у рідній стороні, і зорі сяють ясні­ше, і квітки пахнуть більше!..

Отже в чулих спогадах Словацького про Волинь, та про мальовничу природу сього краю, ще не можна бачити якогось особливого „українства; але-ж на де­яких творах сього поета видно, що таки думка його часом особливо зверталася до країв і людей українських.

До речі сказати, що самим першим поетичним твором Словацького-була „Дума українська, віршо­ване оповідання про смерть молодого козака в хвилях Дніпрових, після того, як його милу Ганну взяли в по­лон татаре. Твір цей був ще не вироблений, мав на­віть помилки проти вмілости віршування, (бо поетові було всього 18 літ, як він писав ту „Думу"), але все-ж зостається той факт, що перша струна поетової ліри обізвалась на тему - українську.

За „Думою" з’явились і більші його твори україн­ського змісту.

Маємо на увазі не самий тільки драматичний твір його „Мазепа, (певне, навіяний Байроновим Мазепою, але цілком одмінний по змісту від Байронового твору); єсть у Словацького й такі твори, українського змісту, як „Zmijа,“ поема з давнього українського життя, або як назвав сам автор—„romans poetyczny z podań ukraińskich“ (в 6 піснях), Єсть там поход на „чайках до турецької землі, єсть Дніпро, Січ і козаки, сам баєчний гетьман Змій, замок на Чортомлику... Все те перевите романтичними додатками, - русалками й иншими фан­тастичними мріями. Не можна сказати, щоб „Змій11 належав до кращих творів Словацького; мабуть, ба­жаючи зробить те поетичне українське оповідання „простішим, Словацький вийшов із свого звичайного творчого обсягу, де панував такий вироблений пись­менницький хист; отже приходилось авторові „підроб­люватись під простий виклад, а підроблювання так рідко вдається... Хоч все-ж таки єсть і в сій поемі місця щиро-поетичні, і вся вона читається з цікавістю, З приміток авторських видно, що Словацький, може власне для сієї поеми, читав Боплана й инші істо­ричні джерела.

Може бути, що коли-б доля не зробила з Сло­вацького- довічного мандрівця, коли-б вернувся він в піз­нішому вікові, або хоч наїздив, до свого рідного во­линського краю, то край сей, такий поетичний, такий багатий на історичні памятки, надихнув би поетові ще не один твір з українського життя. Але сталось инакше... Однак варто зазначити, що величний поет присвятив Україні скілька творів з козацького життя. При тім Словацький ні одної лихої цяти не по­ложив у своїх творах, злобно й ненавистно, на україн­ських козаків, навіть в сцені з „Беньовського, коли автор малює козаків, як вони вибіраються „на Ляхів“. Козацтво встає в думці поетовій- яко героічне лицар­ство, воно будить своїм завзяттям навіть сімпатію ав­торову, а не лихе почуття його. Нехай би порівняв хто сього автора з - Сєнкєвичем...

Такий образ Юліуша Словацького, яко чоловіка й поета. Природа обдарувала його взнеслим таланом і багатою душею. Муза його не така могутня, як Міцкевичова, але за те не така сувора,- вона лагідніша і, може бути, мала серце ніжніше, більше чулеє. Жаль бере й тепер, коли подумаєш про те, скільки високої духовної сили загинуло марно через те тяжке пробування на чужині! Зібрані в невеличкім гурточку за-границею, польські емігранти жили виключним, життям, - одірвані від отчизни, від близьких своїх інтересів; вони „живи­лися тільки кровью серця свого", мовив Словацький, і в сьому гостро-нервовому, а разом і безгрунтовному жит­тю, серед шарварку парижського, а разом з тим - се­ред самотности, немов на скелястім острові серед хвиль морських, перегоряли найкращі серця,.. Навіть в сво­єму близькому земляцькому гроні повставали тільки перекори, змагання, зневіря, одчай... Не дивно, що знебулая, зболілая душа обох величних поетів, Міцке­вича й Словацького, пішла по шляху містицизму. Зви­чайно, для його було ще й давніш заложено грунт: виховання обох поетів було засновано на глибокій вірі й щирому пошануванню релігійних звичаїв. Се здавен дало місце для підвисшеного містичного чуття. Нага­даєм, як Словацький оповідає про свій побит у Єру­салимі,- як він провів цілу ніч у замкнутому храмі Господнім, як, зоставшись там один, „з великим пла­чем кинувся на камінь від гробу“, далі читав до пів­ночі святе письмо, а потім на колінах переслухав нічну одправу край гробу, і грецьку й католицьку.

Надодаток, багато значили й обставини емігрант­ського життя. Там, у країні віри, можна було утворити собі якесь нове життя, по-над тею пустелею, що оточала самотних...

Багато чого стане більше зрозумілим і в творах обох поетів,- коли спогадати умови їх життя на чужині.

Подаємо тут переклади з творів Словацького, з тих, що нам здаються найкращими. Починаємо з тих віршів, що ними поет спогадує свій рідний волинський край


oformlennj

 

height=