UkrainianPolishRussian

ПАМ’ЯТНИК СІЧОВИМ СТРІЛЬЦЯМ У КРЕМЕНЦІ…

Друк PDF

(До 30-річчя Дня незалежності України)

Початок 2021 року, будучи наповненим спогадами про чисельну кількість історичних подій в Україні, мимоволі повертає і нас, небайдужих до долі Кременця, в його минуле. І ми знову співставляємо сьогоднішнє життя з подіями буремних днів за відвоювання її незалежності в різні часи. Безкінечні бої, сутички, поразки, перемоги і знову надії у світле майбутнє... Так було століттями. З далеких років минувшини справжні герої стражденної держави скрізь залишали свої незгладимі сліди. По всій українській землі їм насипали кургани-могили, встановлювали пам’ятники. І було б дивним, якби Кременець був у цій історії винятком...

ПАМЯТНИК СІЧОВИМ СТРІЛЬЦЯМНа Монастирському кладовищі міста вимальовується один із них – скромний монумент, на який не звернути уваги неможливо. Він притягує до себе словами: «Зупинись. Тут спочивають 34 січові стрільці, які загинули в бою за Україну в 1919 році. Пам’ятаймо своїх героїв!» Чимало років для нових поколінь його поява тут була окутана таємницею. І тільки на зорі становлення української Незалежності очевидці тих подій, ініціатори спорудження пам’ятника змогли оповісти нам про його історію.

ДияконЦеркви Воздвиження Чесного Хреста  пан Чорнобров під час нашої зустрічі розповів про зіткнення січових стрільців із більшовиками, що в травні 1919 року відбулося в центрі Кременця на його очах. Галина Борисівна Шубська, одна з найактивніших просвітянок міста 30-40-их років, яку вдалося розшукати тільки в 1998 році (на той час проживала в м. Снятині Івано-Франківської області), описала в своєму листі дальшу долю учасників цього бою. Тиф, який підірвав здоров’я багатьох бійців, змусив їх надовго затриматися в міській лікарні. Здавалося – тільки до одужання, а залишилися в Кременці назавжди.

Пані Галина писала: «Я не знаю точнопро травневі події 1919 року, що відбулися в Кременці, як також і про дату смерті наших героїв. Проте, мені достовірно відомо, що Січові Стрільці, поховані на Монастирському цвинтарі, були хворими на тиф, який в 1919 році прогресував у нашій Армії. Вони якийсь час перебували в лікарні у Кременці (де вона розміщалася мені не відомо). Коли більшовики в черговий раз увірвалися в місто, то розстріляли усіх,охоплених тифозною гарячкою, українських вояків, не пощадили навіть лікаря, полковника Барабаша. Його прізвище було, здається, таким (можливо помиляюся). Після того, як ворога з Кременця прогнали, громадськість улаштувала похорони. Присутньою на них була якась жінка (говорили, що вона –Â  із села Верби). Її син також знаходився в госпіталі і став жертвою цієї трагічної розправи. Дуже плакала і просила, щоб показали його могилку. Аби її заспокоїти, вказали на одну з могил, на якій мати поставила маленького дерев’яного хреста і посадила вишню. Всіх могил було 37, а вище – ще одна спільна, велика. Саме на ній встановили  великого дерев’яного хреста та огорожу. Коли в 1930 роціÂ  Ігор Шубський і Степан Пшеничний заснували в Кременці нелегальний Пласт, ми, пластуни, взяли опіку над цими могилами. Їх упорядковували, плели вінки і гірлянди, якими прикрашали місця захоронень. Завжди був терновий вінок, у нього восени вплітали китиці червоної калини і синьо-жовті стрічки.

Цього ж 1930 року, за ініціативи нашого пластового Проводу був споруджений пам’ятник, що ниніÂ  хоч і частково знищений, але все ж достояв до наших часів. Коли на його шпилі вмурували металевий тризуб, наші хлопці, чергуючись, ночували на кладовищі, щоб оберегти герб від знищення. Зруйнували його лише «за других москалів». На мармуровій таблиці був напис: «Їх смерть життя розбудить в народі, це початок борні, а не кінець». Іван Франко.

Відправи (проводи) відбувалися на цвинтарі через тиждень по Великодних Святах  і на свято Покрови (14 жовтня). Панахиди на стрілецьких могилах були дуже урочисті. Запрошували всіх священиків, збиралася величезна кількість народу. В тому числі завжди приїжджали родичі того полеглого вояка із села Верби, про яке я згадувала вище. На могилі перед пам’ятником, на вишиваних рушниках викладали паски, крашанки, коливо. На закінчення панахиди ми, пластуни, завжди співали гімн «Боже великий, єдиний» Миколи Лисенка. А вже пізніше відновила свою діяльність Чеснохрестська церква, в якій також на закінчення служби усі прихожани виконували цю державну пісню-гімн.

Ще хочу додати, що з правої сторони пам’ятника стрілецькі могили межували з могилою трьох священиків, далі були поховані більшовицькі жертви, замордовані у в’язниціÂ  1941 року. Це пишу тому, щоби було ясно, де починалися могили стрільців (межа).

Щиро здоровлю, Шубська Галина Борисівна, м. Снятин Івано-Франківська область. 1998 рік».

Цей лист вкотре повертає нас до подій міжвоєнного періоду і наступних років, нагадуючи про хвилюючі сторінки кременецької історії, в яку тернистою гілкою вплелася і доля цієї жінки. За активну антирадянську діяльність пані Галину, студентку першого курсу Львівського медичного інституту, енкаведисти заарештовали на 25 років каторжних робіт і відправили в Іркутську область. До кінця своїх днів залишалася вірною переконанням свого батька – Бориса Козубського, відомого українського державного та політичного діяча, адвоката, журналіста, члена Української Центральної та Національної Ради який, будучи звинуваченим енкаведистами в антирадянській пропаганді, з 1948 року відбував 25-річне покарання в Мордовських таборах. Тут у 1953 році він і помер. Його сина із двома зятями розстріляли. Сталінських репресій зазнала вся їхня родина. 11 жовтня 1949 року енкаведисти арештували його дружину – Олену Парфенівну, молодшу доньку Ірину, дітей Галини: Олега й маленьку Оксану. Їх вивезли на спецпоселення в Хабаровський край, на станцію В'яземська. Повернувшись на рідну землю, усі перебралися в Снятин Івано-Франківської області, залишивши Кременець, який нагадував сумне минуле…

З тих пір пройшло чимало часу. Пам’ятник Січовим Стрільцям, до долі якого була причетна вся родина Козубських, віддавна – під постійною опікою Кременецького товариства Просвіта ім. Т. Г. Шевченка та всіх інших, хто був і залишається небайдужим до пам’яті героїв…