UkrainianPolishRussianEnglish

Антоній Мальчевський. Слідами основоположника «української школи» в польській літературі до його помешкання в Кременці (2009 р.)

Друк PDF

Тамара СЕНІНА,

директор музею

    

220px-Antoni Malczewski_portret

    Постать Антонія Мальчевського (1793-1826)поета-романтика, представника "української школи" в польській поезії, привертає увагу донині і викликатиме, мабуть зацікавлення ще не в одного покоління. Він хвилюватиме польських та українських дослідників як творець байронівського варіанту польського романтизму і як недооцінений за життя автор першої польської поетичної повісті "Марія" (1825) – невеликої поеми, що принесла йому несподівану славу після смерті, стала одним із найкращих творів епохи. Антоній Мальчевський цікавитиме багатьох ще й як покоритель вершини Мон Блан у Альпах (1818) і як особистість, котра формувалася в першій третині XIX століття в стінах Кременецької Волинської гімназії. Увійшовши, завдяки цьому закладу в історію класицистичної та романтичної літератури, що представляла "українську школу" в польській поезії, він, як і багато інших кременецьких гімназистів та викладачів: Юзеф Коженьовський, Кароль Сенкевич, Северин Гощинський, Маурицій Гославський, Богдан Залєський, Томаш Олізаровський, Тимко Падура, Францішек Ковальський, Стефан Вітвіцький, Тимон Заборовський, Густав Олізар, Евзебіуш і Юліуш Словацькі, також спричинився до того, що провінційний Кременець, маловідомий раніше своїми освітніми та культурними достоїнствами, почали називати Волинськими Афінами... Щось на взірець стародавніх Афін у Греції, що були колискою Західної цивілізації, потужним містом-полісом, важливим просвітницьким центром, де народилися Сократ, Перикл, Софокл, Платон, Арістотель…

Ім'я Антонія Мальчевського ніколи не зникало з уст місцевих жителів Кременця. Воно і нині фігурує в місті, а деякі кременчани, на прізвище: Мальчевські, до цих пір не відкидають думки про те, що є потомками його рідні. Якщо ж у роду є Марія, то вона, за їх словами, обов'язково названа на честь героїні його повісті. Щодо слухів про поширення потомства Мальчевських у цьому краї, то насправді не завадило б зануритись у їхній родовід, оскільки від першого шлюбу батька Антонія було троє дітей і від другого – двоє, та й місцем народження Антонія (крім Варшави) вважають село Княгинин Дубнівського району, що розташоване в кількох кілометрах від Кременця. Відносно іншої думки про проживання ліцеїста-Мальчевського в будинку, що знаходився з тильної сторони родинної садиби Словацьких, то і в неї хотілося б вірити. Таке припущення довгий час робили і деякі відомі науковці.

Та надія на можливість сусідства родини Словацьких із Мальчевським, згодом розвіялась. Із достовірних джерел на початку ХХІ століття стало відомо: тут жив колись добре знайомий Антонія Мальчевського Юзеф Коженьовський (1797-1863) – теж вихованець гімназії, який після її закінчення виїхав до Варшави і, здобувши на пристойних посадах великий авторитет та славу в столиці, знову повернувся до Кременця. Найвірогідніше, Коженьовський тут купив ділянку землі і збудував цей будинок, виношуючи разом із дружиною плани, засісти у ньому надовго. Працював на викладацькій роботі в рідному йому навчальному закладі – Кременецькому ліцеї, якому завдячував своїм суспільно-професійним становищем. Проте, постійна осідлість йому не судилася. Після Листопадового повстання 1830 року у Варшаві ліцей закрили і його навчальну базу перевезли до Києва, де відкрили університет св. Володимира. Юзефа Коженьовського було запрошено на посаду ад'юнкт-професора, куди він і переїхав. У Кременець більше не повертався. В другій половині двадцятого століття цей будинок розібрали і на його місці нові господарі збудували інший. 

DSC05780

Тепер це провулок Драгоманова, 3, де проживає родина Гордійчуків.

Та, не зважаючи на час, що віддалив нас від 1805 року більш, ніж на два століття, коли Антоній вперше переступив поріг Волинської гімназії, думка про пошуки місця проживання Антонія Мальчевського не покидала. Наступні, тепер уже архівні пошуки, також бажаного результату не принесли. А через це втратилися всі шанси на завершення розпочатого дослідження. Залишилися одні лиш аналітичні роздуми та припущення: куди Тадеуш Чацький – засновник Вищої Волинської гімназії і подальший опікун Антонія Мальчевського міг поселити цього, дванадцятирічного хлопчика-напівсироту? Так, щоб бути спокійним за його життя і дисципліну та достойно виглядати в очах генерала польської армії у Варшаві – батька Антонія Яна Мальчевського. Навчання Антонія у гімназії відбувалося значною мірою завдяки його родичці Юліані Скібіцькій, приятельці Чацького.

Відповідь прийшла несподівано. Це було в жовтні 2008 року, коли шанувальники творчості Антонія Мальчевського відзначали на міжнародному рівні у місті Дубно, що на Рівненщині, 215-річницю з дня його народження. Готуючись до конференції, перегорнувши чисельну кількість літератури для написання наукового реферату про цього романтичного поета, як про одного з представників «української школи в польській поезії», я звернула увагу на науковий виклад науковця із Польщі Олафа Крисовського. Йшлося про "Кременецький парнас у період діяльності гімназії та ліцею". І яким здивуванням було, коли поряд із похвальними словами, адресованими гімназисту Антонію Мальчевському, були й інші, що проливали світло на можливе завершення моїх пошуків. Олаф Крисовський писав: "…Проживаючи в пансіоні, який утримував префект (адміністратор і вихователь) гімназії Антоній Ярковський, Мальчевський познайомився з Яном і Теофілем Янушевськими, котрі також перебували там. Колеги запам'ятали його, зокрема, завдяки акторським здібностям…".

Отже, місцем проживання був пансіон… І вже ніякого сумніву не викликало те, що Тадеуш Чацький міг оприділити Антонія саме сюди, віддавши його в надійні руки самого Антонія Ярковського, який і був власником цього приміщення – людина сувора і водночас справедлива, організатор школи та популяризатор культури в регіоні, префект, ксьондз, фізіократ, юрист. На думку Гуго Коллонтая, співзасновника гімназії у Кременці, Ярковський "вважався найздібнішим серед учителів і належав до найбільш довірених людей Чацького". Через це не викликає сумніву, що й до виховання і розвитку таланту хлопчика та опіки над ним, він також був причетним. Під його пильним наглядом формувалася творча особистість гімназиста.

DSC01151

І вже не важко було уявити, як протікало життя Мальчевського в пансіоні. Кілька хлопців в кімнаті, чорні кітелі із стоячими комірами, з-під яких проглядалася червона тканина, білі сорочки з романтичними краватками, стоси книг і зошитів на столах, підготовчий навчальний процес, розмови, що точилися про гімназійне життя, і – вікна, за якими виднівся цікавий краєвид. Сюди завжди тягнуло, щоб збити згусток енергії, що накопичувалась у підліткових та юнацьких роках... "Свобода" ж, що уособлювалася з прогулянками в дворі чи на вулиці, дарувалася за успіхи у навчанні у запрограмовані дні та години... Антоній був дуже непосидющим, проте – із великою силою волі втримувати себе біля книжок. Ця витримка і дала йому можливість стати згодом одним із найздібніших учнів гімназії. Олаф Крисовський писав, «Мальчевський цікавився як гуманітарними, так і точними предметами, але найбільше уваги присвячував не літературі, а математиці, оскільки за бажанням батька та власними уподобаннями готувався до військово-технічної кар’єри. За успіхи в навчанні після закінчення четвертого курсу він отримав срібну медаль, у перший рік другого курсу (1809) – свідоцтво старанності, а після закінчення курсу – похвальний лист (1810). У рекомендаційному листі засновника школи він представлений як «молода людина, яка має благородне серце, із найщасливішою здатністю своїм розвитком виявить користь із публічної освіти".

Все ж, відвідував "Письменницький клуб", Товариство учнів Волинського ліцею "порядного мовлення і писання", цікавився романтичними літературними і філософськими течіями, що народжувалися в Німеччині та Англії. Був тоді у житті підлітка період, коли літературне життя в 

уособленні так званої "української школи", подавало йому певні символічні знаки звернути серйозну увагу на художнє слово, бо саме в ньому зріє його особливий талант. На жаль, тоді цього Антоній Мальчевський не відчув або ж не зрозумів, тому і творчістю належно не займався. Як стверджують дослідники, Антоній у літературних гуртках виконував більш споглядацьку роль, а якщо і писав, то, мабуть, тільки для себе, що, можливо, із-за сором'язливості, і накопичувалось у власному столі.

А, тим часом, пошуки вимагали вже іншого дослідження. Чи зберігся пансіон до нашого часу? Якщо так, то на якій вулиці він знаходився? На цей раз орієнтиром стало вивчення біографії Антонія Ярковського, розкиданої в різних джерелах польських та українських збірників, а також інформаційного матеріалу про Волинську гімназію і Кременецький ліцей. Очікувану відповідь знайшла у книзі колишнього кременчанина Миколи 

Теодоровича. Це була "История первоначального устройства Волынской духовной семинарии...", видана у 1879 році. Принагідно звернулася до збірника наукових праць "Волинські Афіни. 1805-1833», виданого у 2006 році. А саме – до наукового опрацювання кандидата історичних наук, доцента Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка Володимира Собчука "Пам'ятки міста Кременця, зв'язані з "Волинськими Афінами".У статті науковець зазначає: «Кременецька судово-освітня комісія надала префекту гімназії Антонію Ярковському на емфітевтичному праві ділянку землі площею 10 процентів 32 прентики або 818 кв. сажнів (3,7 ара), за яку він мав щорічно платити на користь гімназії чинш у розмірі 4 рублі 86 3/4 копійки. Зі сходу ця ділянка межувала з описаною вище садибою Чацького, від якої згодом була відгороджена мурованою вище стіною. На півдні й південному заході впиралася в муровану огорожу ботанічного саду, на півночі виходила на дорогу в село Підлісці (тепер вул. Бориса Харчука), а на заході – на вулицю, що бігла з цієї дороги в ботанічний сад (тепер провулок Ботанічний), і частково межувала з іншою ділянкою землі, яка в описі грунтів, що залишилися після ліцею, складеному 1836 p., значиться під №7. Відомо також, що того самого 1812 р. префект позичив у навчального закладу 10 тисяч цегли, яку використав, очевидно, на забудову отриманої землі. У 1840-1862 pp. описаною ділянкою володіла якась Розалія Любоменська, а з 1872 р. вона перебувала в руках дворянина Євстахія Григоровича Хенцинського, у родині якого залишилася ще в 30-х роках XX ст. На плані Кременця середини 1930-х pp. на ділянці, про яку йдеться, під № 33 позначена стара шляхетська садиба пані Хенцинської. На фронтові 

будинку, за свідченням старожилів, був напис "Postlaborumotium" ("Після праці - відпочинок"). Нині на місці цієї споруди вже інший житловий будинок (вул. Бориса Харчука, 4), але ліворуч від нього стоїть запущений будинок, який, можливо, навіть пам'ятає першу третину XIX ст."

Із вище наведеного стає зрозуміло, ця забудова і є так званий пансіон, про який іде мова. Підтвердженням цьому – ще один факт. Із достовірних джерел відомо, що будівля розміщалася по сусідству із садибою Теодора та Александри Янушевських – діда і бабці Юліуша Словацького (по матері) і знаходилася вона на протилежній стороні вулиці. Тепер уже неважко було її віднайти і оглянути місцевість. 

Отже, старий, але ще добротний, видовженої форми будинок колишнього пансіону, донині знаходиться в описаному місці і нагадує гуртожиток. В даний час тут проживає кілька сімей. Сучасна прибудова до нього не заважає відчути епоху позаминулого XIX століття. З його тильної сторони – високий двохсотлітній мур, далі – ботанічний сад, а над ними здіймаються в небо вежі інституту, колишньої Волинської гімназії, згодом – ліцею… І вже далі – Замкова гора, над якою розвівається синьо-жовтий прапор. 


DSC01159

 

Саме на цьому перехресті пересікалися стежки малого Юліуша з дорогою Антонія Мальчевського. Звідси Мальчевський часто ходив до Янушевських, де разом з їхніми синами, Яном і Теофілем, проводив незабутні вечори. Тут влаштовували вечірки, ставили театралізовані сценки на взірець засідань у сеймі, інсценізували життя "давніх поляків", використовуючи для патріотичної забави старопольський одяг пана Теодора, діда Словацького. Антоній був шанований і Саломеєю Словацькою-Бекю, в якої після написання «Марії», користувався особливим авторитетом, був популярним серед кремен чан. 

Саме ця поетична повість стала, поряд з українськими думами, другим кременецьким літературним джерелом і взірцем для творчих починань Юліуша Словацького. Він часто згадував Антонія Мальчевського у Женеві, коли працював над "Кордіаном". А в одному з листів, 15 липня 1933 року, писав до матері в Кременець: "Дивлячись щодня на вершину гори Мон Блан, мені часто приходить на думку Мальчевський, який після своєї смерті єдиною поемою так виріс, що насправді переріс на голову вище усіх наших поетів".

   13 evro"Марію" Антоній Мальчевський написав за рік до смерті. "Натхнення, з якого ця поема взяла початок, народилося передусім з великого болю життя», роздумував пізніше професор Варшавського університету Юзеф Уєйскі. Адже у Варшаві, куди виїхав юнак із Кременця (1811) в надії на велику кар'єру, крім ролі підпоручика корпусу інженерів у школі артилерії та часу, проведеного у салонному середовищі столиці, він не добився нічого. Розбилися мрії Антонія і про похід із Наполеоном на Москву (1812), з чим пов'язував і власний вклад у боротьбу за незалежність Польщі, і розрахунок на просування в структурах армії. Контузія лівої ноги, отримана під час поєдинку на захист честі Кароліни Ходкевич, зруйнувала всі плани. Гірко перенісши у 1816 році облогу фортеці в Модліні, він остаточно покінчив з військовою службою і розпочав життя романтичного поета-мандрівника. Проте, і далі, обпікаючись нещасливою закоханістю, розчаруванням у світському житті, банкрутством...

 

І, як не дивно, але саме тоді він загорівся писанням, створивши в першу чергу таку прекрасну річ, як уже згадану "Марію"... Єдину і останню, бо, захворівши невиліковно, помер. "Нікому не нав'язую своєї думки, – говорив колись один із польських дослідників Маурицій Мохнацький, – але гадаю, що в теперішній поетичній польській літературі немає твору, який за розмірами викладу, стійкістю духу, чи, нарешті, умілою шикарною спритністю, справді художньої експозиції, перевершив би цю повість Мальчевського.

     Нечисленним був гурт осіб, що становили траурний кортеж на його похороні. Не говорили тоді, що "помер великий поет". Тільки друзі оплакували друга «геній зник невідомий, як тінь без шелесту». Як і могила, якої не знайти... У тридцять три роки – у вік надзвичайно короткий, як – і Словацький, Шопен, Байрон, Пушкін, Лєрмонтов, Шуберт і багато інших романтиків.То ж Кременець для Антонія Мальчевського і життя в ньому були чи не найщасливішими у його долі. Шість років грівся у ліцейних стінах любов'ю викладачів та учнів, якою не встигла наситити мама, залишивши його сиротою у три роки. 

Його врода та дотепність, особливе почуття гумору, даровані природою, притягали до себе гімназистів і не відпускали надовго. А це могло бути і в пансіоні, і в шумних коридорах Кременецького ліцею, у "Письменницькому клубі" цього ж закладу, де не в жарт захопився колись українською тематикою: запорізьким козацтвом, героїкою селянських повстань – Коліївщиною, українською природою та переказами і піснями, а потім, разом із друзями, наслідував козаків у носінні одягу, зачісуванні чуба наперед та заплітанні косички, спадаючої на чоло. Тоді ж за ним та його хлопцями-однодумцями так і закріпилося прізвисько: "кременецькі чуби". В образі козака Мамая, із кобзою в руках, бравий гімназист Антоній, або ж "Антосько", як його часто називали, позував перед художником, про що свідчить літографія невідомого автора. Переповнений всілякими видумками, він був бажаним у кожній компанії. І в пам'яті тих, хто його знав, надовго залишався саме таким.

Поляк від народження, українець по духу. Так говорять про нього тепер. Його життя було подібним до комети, що несподівано спалахнула над Кременцем і понеслася у невідомість, тягнучи за собою шлейф яскравого і довгого полум'я... Для нас же залишилися будівлі колишнього Кременецького ліцею і пансіону Антонія Ярковського, чи не єдині точні і найпереконливіші свідки натхненного життя у них Антонія Мальчевського. 

   DSC01126