Кременецькі репери у музеї Словацького
Наталя ПЕРЕСКОКОВА
(18.05.2012)
Є дні, коли в музеї Юліуша Словацького відбувається особливе злиття української поезії, прози і музики. Це – літературні зустрічі з участю людей, закоханих у слово, різного віку і рівня.
Одна з них, що була недавно проведена, це – зустріч із кременецькими реперами, студентами Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка: Артемом Перескоковим (факультет біології) та Ігорем Дідуком (факультет іноземної мови).
Юнаків поєднала творча наснага, уміння спілкуватися з однолітками засобами музики, чим вони і завоювали сотні фанатів та прихильників. Вони бажані на найрізноманітніших концертах і молодіжних «тусівках», на конкурсах-фестивалях реп-музики не тільки в Кременці, а і в інших містах: Львові, Луцьку, Нововолинську.
Підсилені музикою, в супроводі характерних рухів та скоромовних промовлянь текстів у стилі речитативу-репу, їхні виступи з цікавістю та оплесками сприймалися у залі Саломеї музею. Звучали поетичні слова про кохання, глибоке осмислення своєї особистої значимості у світі, відповідальності перед іншими людьми за можливість здійснити зміни в суспільстві заради благополуччя всього народу…
Aртем ПЕРЕСКОКОВ
СТАНЕТЬСЯ ПОТІМ
Ти знаєш, я зараз один на самоті…
Пишу не останню історію у своєму житті.
Яка вона буде? Не знаю: може – весела, може – сумна.
Але повір, що вона з мого життя.
Всі особисті проблеми зашифровані в статусах.
Все що робиться, повір, веде до кращого.
Сьогодні бачиш ти світ чорно--білою масою,
Завтра на крилах до мрії ти полетиш поміж простором.
Господи, я дякую за те, що ти даєш кожен день мені ,
Я дякую за посмішки, що линуть до мене крізь тінь мого міста
Я бачу чисті обличчя без фальші, що не «читають моралі»,
А далі я бачу світло, що кличе мене.
Це мій дім, куди вертаюся кожен день -
Тільки там я знайду свій щирий спокій.
Ну а що не було сьогодні - станеться потім!
Приспів:
На все свій час, на все своя воля!
Ми один раз живем…
Ну а все, що не було сьогодні - станеться потім!
Лечу до неба - мені так треба !
Подивитися в очі, що напроти.
А що не було сьогодні – станеться потім!
Посиди тихо. Давай порахуємо зорі,
Давай забудем про горе, що завдавали слова,
Послухаєм мелодію що полюбила душа,
Підемо туди, де народились круті відчуття.
Для мене моє життя не полягає в тому, 
Щоб набухатись, накуритися і п’яним прийти додому…
А кайф від того, коли поділяєш дорогу з друзями,
З людиною, яку можна називати коханою.
Так приємно відчувати подих теплого вітру…
Крізь мегаполіс прориватися в надії побачити ту постать одну,
Що серцю мила, сказати теплі слова. ..так життя красиве!
Знай це, вір у себе, у свої сили!
В свої почуття! Слухай своє серце,
Що виграє мелозвучнії ноти,
На все свій час, на все своя воля!
Ми один раз живем…
Ну а все, що не було сьогодні – станеться потім!
Приспів:
Знаєш, в житті кожної людини рано чи пізно виникає питання:
чому доля одного винагороджує, а над іншим просто сміється?
Знущається? Пригнічує?
Відповідь проста: ми самі творимо свою долю. Яка б вона не була,
вона наша! Але , потрібно докласти чималих зусиль, щоб отримати те,
чого ти хочеш!
На все свій час, на все своя воля!
Ми один раз живем…
Лечу до неба - мені так треба !
Подивитися в очі, що на проти:
А що не було сьогодні - станеться потім!
Ну а що не було сьогодні - станеться потім!
Ігор ДІДУК
НАШЕ ЖИТТЯ
Життя - це стежина, по якій завжди ідеш,
Тож рухайся ти далі і бери, що береш.
Ніколи ти не стій, а продовжуй іти,
У цьому житті шукай своєї мети.
Іду по дорозі, тут я всюди бачу гнів,
Він створений був нами, і більше ніким.
Так, люди стали злими, не такими як колись,
Ця влада, мабуть, хоче, щоб ми перевелись.
Ми мусим виживати у цім важкім житті,
Долати перешкоди, давати шлях меті.
І рухатися далі по українській землі,
Бо можемо все, втратити, що маємо в житті.
Не слухати нікого, просто йти по вогні,
Йти до кінця по дорозі, до своєї мети.
Не зважать ні на кого, добиватись свого,
Щоб мати потім усе, чого хотіли завжди.
Щоб життя наше завжди було повне краси.
Та тільки не таким як зробила нам його наша влада. 
Ми здолаємо перешкоди, і будемо йти до кінця,
Тому що ми знаємо – у нас є мета.
Страшенно вибачаюсь, що не був я патріотом,
Та прощення зараз прошу в української землі.
І мета моя єдина, щоб жили ми у добрі,
Щоб здійснилися бажання, замість лютого повстання.
Вже набридли ці розмови про життя в моїй країні,
Наша влада обіцяє, що життя стане красивим,
Але змін ми все ж не бачимо і ще довго нам до них,
Тільки чуємо молитви, під покровом золотих.
Я не можу це терпіти, так дивитися на все,
Як руйнується країна, наша мати Україна.
І не здамся я ніколи, буду йти завжди вперед,
Тому що бачити я хочу країни злет.
Я долаю перешкоди, я іду через літа,
Тому що я добре знаю – у мене є мета