UkrainianPolishRussian

Публикации

ВОЗВРАЩЕНИЕ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА ЯЗЫКЕ НОВЫХ ИЗДАНИЙ.

Печать PDF

Оксана ЗУБ  

 Зав.фондами музея

Бесспорно, нет в Украине другого поэта, кроме Шевченко, о котором написано столько книг, статей, научных трудов. Его произведения всесторонне проанализированы поколениями исследователей, по их мотивам снято сотни фильмов и поставлено тысячи  спектаклей.  Шевченкиана  неисчерпаема, а фигура и творчество Кобзаря и в дальнейшем остаются актуальными для наших современников - от юного школьника до седовласого академика, так как необъятны его гениальность мысли, пророчество идей.


shevchenko

       

Общеизвестен для наших земляков факт, что осенью  1846 года Тарас Шевченко, работая в составе Археографической комиссии, побывал в Кременце, Почаеве, Вишневце. Свидетельством его визита стал, вышедший в Кременце, в типографии братьев Юзефович, «Малый Кобзарь» (1922 г.), упорядоченный профессором Василием Бидновым - кременчанином, бывшим членом Центральной Рады.

Наша же рассказ - о своеобразном литературном возвращении Поэта в наш край на языке новых изданий, не так давно ставших достоянием областного литературно-мемориального музея Юлиуша Словацкого. Именно - возвращение Шевченко уже с новым переосмыслением его мощной фигуры нашими современниками. Теми, которые, переживая реальные события нынешних дней, обращают внимание каждого из нас на живоностность слова Тараса. Ценным пополнением фондов музея  стал польскоязычный «Kobziaż».

Упорядоченный Романом Лубкивским (1941-2015) - почетным гражданином Кременца, известным украинским писателем и переводчиком, лауреатом Государственной премии имени Тараса Шевченко, он вышел во львовском издательстве «Мир» накануне 200-летия со дня рождения Поэта, в 2013 году. Презентация состоялась в Кременце, в музее Словацкого, во время одного из традиционных «Диалогов двух культур», с участием выдающихся ученых, литераторов, художников из Украины и Польши, Белоруссии, Великобритании, Франции, Греции, Молдовы.[... ]


 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВИХ ВИДАНЬ ТВОРІВ Т. ШЕВЧЕНКА

1

Головний зберігач фондів Оксана ЗУБ презентує у Кременецькому краєзнавчому музеї нові видання та переклади творів Тараса Шевченка, що надійшли у фонди музею Юліуша Словацького.

 


 

Статья из газеты "День"

Печать PDF

11

 


 

В ВОЛЫНСКОМ КРЕМЕНЦЕ УКРАИНЦЫ С ПОЛЯКАМИ «ВОЗВОДИЛИ» ДУХОВНУЮ «БАШНЮ»

Печать PDF

Ростислав ЛЕНЧУК,

журналіст, м. Кременець, член НСЖУ

Пам’ять сприятиме українсько-польському спільному порозумінню в майбутньому, — дійшли згоди українські й польські представники влад, дипломати обох держав, інтелектуали двох країн – науковці, письменники, поети, літературознавці, перекладачі, митці, краєзнавці, журналісти     

07

Уже втринадцятe (!) поспіль, у ці вересневі дні, древньоруський, український Кременець зустрів та прийняв у свої гостинні обійми високоповажних гостей iз усієї України та Республіки Польща, письменників і літературознавців, музейників та краєзнавців, культурологів і мистецтвознавців на черговий інтелектуальний форум – Міжнародну конференцію «Діалог двох культур».

 

Урочистим заходам, котрі відбулися нещодавно, аж ніяк не перешкодив рясний осінній дощ, котрий то періщив, то вщухав… Як і щорічно, десятки яскравих творчих постатей, зацікавлених у позитивному, плідному розвої польсько-українських взаємин у єдиній європейській сім’ї народів, спершу зібралися біля пам’ятника Тарасові Шевченкові, що височіє в самому серці крем’яного міста, де поклали букети й кошики з квітами українському Генієві, Національному Пророкові.

 

Потім уся велелюдна делегація вирушила на місцеве Туницьке кладовище, де уклінно вшанувала пам’ять Саломеї Словацької-Бекю, матері польсько-українського поета-романтика Юліуша Словацького. Також традиційно відбулося урочисте, молитовне Богослужіння — літургія в парафіяльному римо-католицькому костелі Святого Станіслава.

 

Під час відкриття цьогорічної конференції було виголошено чимало теплих слів і наполегливих рекомендацій. побажань щодо неодмінного, неминучого українсько-польського поєднання, примирення. Традиційно цей захід збирає представників інтелігенції та інтелектуалів двох держав, аби будувати спільний діалог культур, поезії та музики. Відтак ця відверта розмова між нашими народами є конструктивною основою побудови нових дружніх стосунків між Україною та Польщею.

 

Урочисте відкриття Форуму відбулося на подвір’ї Музею під акомпанемент дощу, біля пам’ятника Юліушеві Словацькому. Учасників і гостей свята щиро привітали заступник голови Тернопільської обласної ради Любомир Крупа, заступник голови Кременецької райдержадміністрації Вячеслав Онишкевич, голова Кременецької районної ради Володимир Стефанський, голова Кременецької міської ради Олексій Ковальчук.

 

До присутніх також звернулися директор Музею Анни та Ярослава Івашкевичів у Ставіску (Польща) Маріуш Ольбромський, професор, директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ) Микола Жулинський, професор Університету Марії Склодовскі-К’юрі в Любліні (Польща) Людмила Сірук, видатний український письменник, «живий» класик Дмитро Павличко (м. Київ) і директорка Кременецького літературно-меморіального музею Юліуша Словацького Тамара Сеніна.

 

Зокрема, Почесний громадянин Кременця, визначний український письменник та перекладач, екс-Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Польща (1999-2002 рр.) Дмитро Павличко наголосив на величезній ролі уродженця справіку українського, руського Кременця, постаті поета-класика Юліуша Словацького в непростій історії двох народів-сусідів, заради їх єднання на сучасній, спільній проєвропейській основі.

 

Від польської сторони промову на початку конференції виголосив політик, історик, дисидент, засновник і лідер Конфедерації незалежної Польщі Лешек Мочульський. «Брати можуть сваритися, можуть всадити ножа один одному, але вони зуміють знайти спільну мову й помиряться. В нас зараз немає взаємних образ, хоч і по-різному ми дивимося на певні справи», – наголосив багаторічний борець із окупаційним комуністичним режимом.

 

Радник посольства Польщі в Україні Емілія Ясюк мовила про спільну пам’ять польського й українського народів: «Ця пам’ять повинна сприяти нашому спільному порозумінню в майбутньому».

 

Одне слово, представники місцевої обласної та районної й міської влади, української та польської інтелігенції з Києва, Львова, Острога, Луцька, Любліна, Кракова, Варшави і багатьох інших міст закликали лідерів обох народів активно популяризувати польсько-український діалог.

 

Також гості форуму відвідали концерт музичних творів періоду романтизму.

 

Безпосередньо ж виступи, обговорення, «круглі столи» відбувалися в приміщенні Кременецького обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького, у великій залі Саломеї.

 

Відкрила форум, а точніше, його інавгураційні виступи з української й польської сторін, директорка Музею Тамара Сеніна. Наснажені урочистим відкриттям заходу, його учасники виголошували доповіді, презентували нові книжки.

 

Зокрема видатний український письменник і поет Дмитро Павличко представив нещодавно видану в Україні книгу під назвою «Вежа», укладену із його власних перекладів однієї сотні віршів класика польської літератури Ярослава Івашкевича українською мовою, та закликав польських друзів-літераторів через рік презентувати у Кременці вже їх власне подібне видання перекладів із української польською мовою. Д. Павличко вкотре переконливо, як блискучий оратор-трибун, котрий ретельно і всебічно вивчає природу трагічних переломних подій в історії людства та зокрема у надскладних взаєминах, міжетнічних конфліктах українського та польського народів у попередні віки, в добу середньовіччя, європейського Відродження, Просвітництва, в періоди національно-визвольної війни українців 1648-1654 рр., Коліївщини-Гайдамаччини й аж до ХХ та ХХІ століть.

 

Феномен Дмитра Павличка, як наголосили літературознавці, охоплює десятиліття в історії української нації й літератури. Поет і мислитель, громадський та політичний діяч, який чітко ідентифікує себе з козаком, гайдамакою і воїном УПА. У цьому суть світогляду та самої постаті митця, який згадав у Кременці про оті «криваві гайдамацькі сорочки» в поезії польського поета Ярослава Івашкевича… Окрему увагу звернув Д. Павличко на творчість останнього, поділившись й авторською розвідкою “Україна в поезії Ярослава Івашкевича”. Це блискуча історія ознайомлення Павличка з його поезією.  «Коли я вперше прочитав вірші Я. Івашкевича, — з гумором мовив поет під час свого виступу, — то і вжахнувся, й зрадів водночас, сказавши собі: «йолкі-зєльониє»… Та я ж так само можу писати…»

 

У новій книзі Д. Павличка «Вежа» представлено велику добірку, сто віршів польського автора в його україномовному перекладі. Павличко детально дослідив й історію стосунків Ярослава Івашкевича й Євгена Маланюка, віднайшов найважливіший твір першого про Україну — “Вежі”. По суті, присутні науковці й літературознавці із двох країн почули глибокий аналіз-відчуття поета поетом. Вони споріднені, їх єднають ідеї Волі, Європа та Україна. Сам Павличко давно мріяв видати твори Івашкевича окремо книгою — паралельно оригінали й власні переклади. Він переконаний, що Я. Івашкевич — не лише польський, але й український поет: “Його об’єднувальна наша народи скорбота триваліша за політичні заклики до єдності. Душею він світив у свої рідні сторони, але не тільки перед смертю, а все своє життя…” У книзі вміщено переклади творів поляка різних років, починаючи від 1919-го та завершуючи 1980 роком, зокрема твором “Вежі”.

 

Дмитро Павличко — незламний борець за українську ідею, західник із характерним вільнолюбством та незалежністю. Нова книжка автора як його духовна «Вежа», не лише вкотре доводить це, але й відкриває нові грані у феномені митця, перекладача, те, що було викликане та принесене новою добою, зокрема тим січневим громом, котрий прогримів під час Революції гідності, розбудив українську свідомість і підняв нашу споконвіку європейську націю на нову боротьбу зі своїм споконвічним загарбником — Російською імперією.

 

Свій свіжий відгук, оправлений у розкішне, образне українське поетично-публіцистичне слово, рецензію на згадане вище видання Д. Павличка, дуже актуальне у світлі необхідності налагодження українсько-польських міждержавних, міжнаціональних відносин, книгу, викладену із глибоко-філософським підтекстом, історико-культурному й високоінтелектуальному, поетично-метафоричному та геополітичному ключі, виголосив блискучий майстер книжності й словесності, відомий український критик і літературознавець, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Григорій Штонь.

 

Микола Жулинський, академік НАН України (м. Київ), професор, директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, як завжди виважено й, водночас, потужно-інтелектуально виступив із цікавою доповіддю «Володимир Винниченко: пошуки європейських ключів для розгадування психодрами душі людської.

 

Згодом у розширеному форматі доповідачів відбулася науково-літературна конференція на тему «Романтизм польський та український»…

 

Конференція першого етапу п’ятиденного (!) за своєю тривалістю форуму засвідчила, що в наше складне сьогодення українці й поляки не побоюються порушувати тяжкі та суперечливі теми спільної історії, попри новочасні підступні спроби-хитросплетіння північного азійсько-ординського звіра посварити й роз’єднати дві нації-сусідки.

 

СпільнІ історії Польщі та України, без сумніву, були складними й суперечливими. Проте такі міжнародні гуманітарні, гуманістичні, об’єднувальні заходи, як «Діалог двох культур», приносять свої позитивні результати та дають гарні інтелектуальні, видавничі плоди задля пожвавлення нашої нинішньої культурної, наукової й політичної дружби.

 

Усі шановані гості – як із українського, так і з польського боку, – віддали належне та склали щирі слова вдячності організаторам форуму…

 


Читать полностью

ПРЕЗЕНТАЦИЯ ИЗДАНИЯ «СЛОВО О КРЕМЕНЦЕ» В МУЗЕЕ Юлиуша Словацкого

Печать PDF

Елена ГАСЬКЕВИЧ,

научный сотрудник музея Юлиуша Словацкого      

        Недавно в музее Юлиуша Словацкого состоялась презентация изданного Кременецким гуманитарно-педагогическим институтом им. Тараса Шевченко (ответственный редактор - ректор А. Н. Ломакович) сборника «Слово о Кременце». Этот 460-страничный том содержит фольклорные, поэтические произведения и отрывки прозаических, которыезнакомят нас  с топографическими, социальными и бытовыми реалиями древнего Кременца. Поскольку культурный облик города творили представители разных национальностей, наряду с украинским, здесь помещены произведения русскоязычных и польскоязычных писателей. Конечно же, здесь представлены и произведения Юлиуша Словацкого, посвященные родному городу.

 

  

     


Мощи блаженного Папы Иоанна Павла II навсегда останутся в Кременце

Печать PDF

 

IMGP0588

 

 

 


ИНФОРМАЦИЯ ИЗ САЙТА НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИЦИИ УКРАИНЫ

Печать PDF

ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ -

ПІД ПИЛЬНИМ НАГЛЯДОМ ПОЛІЦІЇ ОХОРОНИ (ФОТО)


1477399166912783001477399166

Ставлення до історико-культурної спадщини є віддзеркаленням нашої культури, цивілізованості нації. Але з кожним роком проблеми її збереження набувають все більшого значення. Свідченням того є значні посягання, розкрадання, нищення історико-культурних здобутків Тернопільщини.

Близько десяти визначних пам'яток історії та мистецтва знаходяться під наглядом Управління поліції охорони в Тернопільській області. Серед них: музей «Словацького», Художній та краєзнавчий музеї, Кременецький ботанічний сад, Кременецький замок на горі Бона, Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник,Святоуспенська Почаївська Лавра.

- Охорона забезпечується цілодобово спеціально підготовленими, озброєними працівниками поліції охорони. На об’єктах встановлені кнопки термінового виклику поліції, засоби сигналізації, які забезпечують миттєве реагування нарядами груп реагування у разі протиправних посягань, - запевнив заступник начальника Управління поліції охорони в Тернопільській області Роман Лихота.

1477399166771519001477399166Пишаються своїми надбаннями та експонатами, а також переживають за їхню цілісність працівники музею Юліуша Словацького. За словами Тамари Сеніної, директор Кременецького закладу, дякуючи охороні професіоналів, жодних посягань не було. Кілька разів спрацьовувала сигналізація, але група бійців приїжджала завжди вчасно.

- Дякуючи Управлінню поліції охорони, ми завжди спокійні і ночі наші проходять в спокої. Якщо музей через наші причини не працює, то охоронці завжди знаходяться біля музею. Ми знаємо і впевнені, що наш музей в надійних руках.

Пишаються мешканці Тернопілля своїм Кременецьким замком, що на горі Бона. Він збудований ще в 13 столітті та знаходиться на висоті чотирьохсот метрів над рівнем моря. До наших днів збереглися двоярусна надбрамна вежа з аркою, бічні оборонні мури, частково палац і вежа над ним, що є великою цінністю для Тернопільського краю. Уже кілька років поспіль працівники управління поліції охорони стежать за порядком у цьому історичному місці.

- На даний об'єкт приїжджають люди напідпитку, вчиняють тут розбірки і розводять багаття. Наша задача, щоб такі люди не заїжджали на об'єкт і не порушували цілісності даного історичного об'єкту,- каже поліцейський батальйону управління поліції охорони в Тернопільській області Андрій Моронжук.

1477399167037930001477399167Групи затримання Управління поліції охорони неодноразово виїжджали на виклики, адже раритетні експонати, витвори мистецтва та пам’ятки історії ваблять любителів швидкого збагачення. Проте втекти з награбованим ще не вдавалось нікому. Тому замовники послуг управління поліції охорони з впевненістю можуть сказати, що історичні та культурні здобутки Тернопільщини перебувають під надійним захистом.

Управління поліції охорони
в Тернопільській області


Информация с сайта Национальной полиции Украины

https://www.guard.np.gov.ua/novini/viznachni-mistsja-ternopilschini-pid-pilnim-nagljadom-politsiji-ohoroni-foto

 


 

C КРЕМЕНЦЕМ В СЕРДЦЕ. ГЕРМАНОВИЧ

Печать PDF

Елена Гаськевич

научный сотрудник музея Юлиуша Словацкого в Кременце

( к столетию со дня рождения)

     Кременец, этот необыкновенно живописный  городок на юге Волыни, известен своей  богатой историей,  культурными и образовательными традициями, многочисленными памятниками старины. Один из пиков его расцвета приходится на 20-30 годы  прошлого столетия, когда после Рижского договора Волынь находилась в составе Польши. Тогда-то Кременец из провинциального городка превратился в культурный центр целого региона, в основном благодаря особенной интеллектуальной атмосфере Кременецкого лицея. Это известное на всю Польшу элитное учебное заведение, вошедшее в историю образования как «Волынские Афины» задавало тон всему городу.  Кременец стал необыкновенно популярным среди художников и фотографов. Полуистершийся из памяти старинный образ любимого города удалось  донести до наших дней именно благодаря искусству фотографии. Тут Кременцу особенно повезло. Его красоты страстно запечатлевали объективы таких известных мастеров как Станислав Шейбал, Людвик Гроновский и Генрик Германович. Особое место в создании иконографии нашего города занимает фигура всемирно известного фотохудожника Генрика Германовича. Ученик «отца польськой фотографии» профессора Яна Булгака, он прибыл из Вильна (Вильнюса)  в качестве инструктора фотоателье при Кременецком лицее. Кроме творческих работ в ателье печатались также фотооткрытки и личные фотографии, которые в последствии разошлись по всему свету. Возможно поэтому имя Генрика Германовича особенно известно и дорого кременчанам. Молодой художник поддался магии этого маленького городка, затерявшегося средь гор и лесов.       Кременец  стал его первой любовью – романтической и неповторимой. Хотя Германович к тому времени уже достиг определенных успехов ( 1 премия  Wiadomości Artystycznych (Познань), публикации в Париже и одобрительные отзывы в парижской прессе), именно в Кременце он сформировался как самостоятельный фотохудожник и педагог, увлеченно передавая свои знания молодежи, учил познавать и фиксировать красоту окружающего мира. Тут он познакомился со своей будущей женой Эмилией Корнашевской. Ее портрет «Женщина с закрытыми глазами» 1937 г.  удостоен серебряной медали на 1 Польской выставке отечественной фотографии. Наиболее плодотворными были 1937-139 годы. Германович страстно запечатлевал пейзажи, архитектуру, лица, как-бы предчувтвуя, что вскоре все это уйдет в небытие. Часто он с бродил с фотоаппаратом по околицах Кременца и живописных уголках Волыни, благодаря чему удалось «спасти от забвения» уникальную деревянную архитектуру Кременца,  живописные развалины замка в Бучаче, колоритные народные убранства. В  1939 году в рамках подгоговки  к 130 годовщине великого польского поэта-романтика Юлиуша Словацкого, родившегося в Кременце, Генрик Германович  за собственные деньги издал альбом, посвященный поэту, где чудные фотографические пейзажи  гармонически дополняли фрагменты стихов и писем Словацкого, выбранные Емилией Корнашевской. Листая пожелтевшие страницы этого библиофильского раритета ближе и понятнее становится внутренний мир  Словацкого: таинственная гора Королевы Боны, гордо несущая над городом свое, увенчанное короной замка, чело, белоснежные башни Лицея, крутые улочки старого города, густо застроенные деревянными домиками со множеством столбиков, колонн, крылечек, лесенок, переходов – настоящие картинки 19 века. В то же время Германович совместно со Станиславом Шейбалом готовит очередной альбом о Кременце «Город великой тоски». В то время увлечение рисованием  приобрело в Кременце почти массовый характер. Многие начинающие художники обращались к пану Генрику за советом.  Очень тактично он всегда умел поддержать, подсказать, посоветовать, а иногда совсем уж безнадежного «художника» мог излечить от «малярии» (от слова маляр), искренне посоветовав ему заняться каким ни будь менее творческим, но более полезным для него и общества делом. Во времена войны в 1939-1943 гг. Германович продолжал работу в фотоателье «Искусство». Он фиксировал, м. пр. геологические исследования, которые велись сотрудниками музея Земли Кременецкой, работал фото-инструктором. Фашисты имели обыкновение документировать свои злодеяния, а негативы приносили для проявки в фотоателье. Германович, понимая, какую ценность будут иметь эти фотодокументы, тайно, рискуя жизнью, делал их копии. Так зафиксированы были расстрелы местной интеллигенции, истребление евреев, пожар гетта.   В 1943 году, когда пребывание поляков на территории Волыни стало  крайне опасным, семья Германовичей должна была покинуть Кременец. Перед отъездом он спрятал фотографии и негативы под полом своей мастерской и на колокольне Николаевского собора. К сожалению, лишь немногие из них сохранились в личном архиве фотохудожника. Часть очутилась в руках случайных коллекционеров и скупщиков старины, остальные – бесследно исчезли.  После долгих скитаний Германовичи поселились в Кракове.  Но Кременец – это город, с которым художник никогда не порывал связи.  Сюда он возвращался мысленно, а когда это стало возможно, то и лично. Это и не удивительно. Ведь с Кременцем его связывали и творческие успехи и личные переживания – здесь он провел самые счастливые годы юности, сформировался как творческая личность, здесь женился, а на кременецком католическом кладбище – могилки двоих его детей-близнецов.  В сущности, он как бы и не покидал Кременца никогда. Ведь здесь осталось много его высокохудожественных работ, которые сформировали эстетические вкусы не одного кременчанина, угнетенного окружающей серой соцреалистической действительностью. Мне посчастливилось лично познакомиться с этим удивительным человеком, так еще до войны он был дружен с родственниками моего отца -  мой дядя, совсем еще молодой художник Игорь Гаськевич был некогда ретушером в фотоателье у Германовича. Немного мог запомнить шестилетний ребенок  из короткой встречи, но  авторские фотографии Германовича, украшавшие стены нашего скромного жилища, открыли для меня мир гармонии, дали незабываемые эстетические переживания. Работы тех лет  характеризуются изысканной композицией, насыщены приглушенным светом, в них – непростая простота и строгая ясность, благородство и совершенная гармония. «Германович – или простота» - сказано о нем в варшавской прессе. Простота в смысле совершенство. Фотографии Германовича подчас красивее чем отображаемая в них действительность, но автор вовсе не приукрашивает их, просто ему всегда удавалось ухватить фрагмент, который наиболее емко передает целое. Вот – Лицейский костел на рассвете. Новый день рождается на крестах святыни. Туманный, несмелый свет раннего утра концентрируется на башнях, постепенно побеждает ночной мрак, притаившийся еще внизу, таинственно прикрывающий фрагмент балюстрады. Минута,  исполненная тишины, трепета и удивительного спокойствия. А вот – фотопортрет моей бабушки, сделанный, когда ее сын был в немецком плену. Женщина в темном плаще, сидящая на лавке на фоне неоштукатуреной стены, рядом пустой подойник. Вся фигура исполнена внутреннего благородства в своей сдержанности и затаенной боли.

    После войны Генрик Германович жил в Кракове. Изменилась  окружающая действительность, эволюционировал и стиль фотохудожника. Его послевоенные работы стали более динамичными, экспрессивными, синтетичными, хотя и не без налета романтизма. Слова о том что Генрик Германович был фотохудожником мирового уровня –вовсе не преувеличение. Ведь в Энциклопедии мировой фотографии, изданной в Швейцарии к  стопятидесятилетию фотографии, его творчеству отведено значительное место. За свою долгую творческую жизнь он был участником  60 общепольских и  40 зарубежных выставок, стал автором 25 художественных фотоальбомов. Германович стал сооснователем Союза фотохудожников Польши, почетным членом Клуба датских фотографов, сотрудничал с ведущими польскими журналами, работал на киностудии образовательных фильмов. Признанием его деятельности стали многочисленные государственные награды. Генрик Германович умер в Кракове 31 мая 1992 года. В 2012 году ему исполнилось бы сто лет.