“ТАМ, ДЕ ІКВИ СРІБНІ ХВИЛІ ПЛИНУТЬ...”

Микола Жулинський,

літературознавець, критик,

академік Національної академії наук України (1992),

лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1992)., 

Нещодавно до 200-річчя від дня народження великого польського романтика Адама Міцкевича було видруковано збірник наукових праць “Адам Міцкевич і Україна” як І том серійного видання “Київські полоністичні студії”.

У польській літературі саме Адам Міцкевич підніс художнє слово на таку висоту, до якої своєю творчістю прагнув наблизи­тись кожен наступний поет. Не був у цьому винятком і Юліуш Словацький, молодший на десять років від “першого пророка”. Пізніше він у своїй геніальній поемі “Беньовський” зізнавався, що змушений був усе своє творче життя іти “без оплесків”, у тіні ав­тора “Пана Тадеуша”. Проте історія розставила все на свої місця. Імена Адама Міцкевича і Юліуша Словацького у пантеоні національної слави стоять поруч, а їхня творчість вийшла за межі рідної культури, бо обидва виступали не тільки за демократичну Польщу, але й демократичний устрій усієї Європи. Поетичні рядки Ю.Словацького: “Люблю народ..." і "Народ піде за мною...” - засвідчили глибоку віру митця в активну силу свого художнього слова. Поет посилав у майбутнє чимало інших сигналів: “нехай живі не втрачають надій”, “це воскресають народи”, а устами ле­гендарного Вернигори закликав до польсько-українського при­мирення та поєднання.

Юліуш Словацький промовляє до нас не тільки як геніальний польський поет і драматург, але й як великий наш земляк, бо він народився у волинському Кременці. Варто нагадати, що саме Кременецький ліцей (там батько поета викладав літературу) із своїми професорськими кадрами і бібліотекою добре прислужив­ся при відкритті та перших кроках Київського університету св. Володимира. Кременець із горою Боною та срібними водами Ікви, Україна з особливою голубінню неба та чудовими краєви­дами з конваліями стали для Ю.Словацького символом Бать­ківщини. Глибокий слід у його пам’яті залишили подільське село Верхівка, де часто проводив канікули, та міста Бар, Тульчин, Умань, Одеса, які він відвідав під час своєї юнацької подорожі по Україні. Про це із захопленням поет писав в одному з віршів:

Квіток Софіївки я бачив пишний чар,

Блукав квітчастими ланами України.

Після закінчення Віленського університету Ю.Словацький назавжди попрощався із родинним Кременцем. Спочатку він виїхав до Варшави, а потім розпочались його мандри по світах - Англії, Франції, Швейцарії, Італії, Греції, країнах Близького Схо­ду. Треба сказати, що звідусіль у листах до матері з великою лю­бов’ю і теплотою він згадував Кременець та Україну. Від перших віршів “Українська думка”, “Пісня козацької дівчини”, поем “Змій” і “Беньовський”, драми “Срібний сон Саломеї” - до його творів входить українська тематика, фольклор та історія. Можна простежити спільні мотиви у творчості Ю.Словацького і найвидатніших українських поетів - Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Ук­раїнки. Майже ровесники, Ю.Словацький і Т.Шевченко роман­тично оспівують козацький героїзм у поемах “Змій” та “Гамалія”, висловлюють пророчі думки у віршах “Мій заповіт” та “Заповіт”, звертаються до подій Коліївщини - “Срібний сон Са­ломеї” і “Гайдамаки”.

Досить високу оцінку творчості Ю.Словацького дали у своїх літературно-критичних працях Іван Франко та Леся Українка. Від Ю.Словацького Франко взяв ідею невмирущості духу “Вічно­го революціонера”, називаючи митця “незрівнянним майстром польського слова та улюбленим поетом молоді, володарем її мрій і почуттів”.

Взагалі, в Україні зроблено вагомий внесок у дослідження творчої спадщини Ю.Словацького. Про його життя і творчість, передусім у зв’язках із Україною, надруковано вже в наш час три монографії і стільки ж захищено дисертацій з літератури та філо­софії. Майже всі важливі твори поета перекладено українською мовою. До найповнішого на сьогодні двотомника, що вийшов за редакцією М.Рильського, додалися переклади поем “Беньовський” (І.Глинський) та “Ангеллі” (Д. Павличко). Ряд нових пере­кладів віршів уміщено і в щойно виданій університетським видав­ництвом двомовній збірці Ю.Словацького “Поезії”. Усе це свідчить про велику любов українського народу до свого польсь­кого земляка. За цей кровний синівський зв’язок із Україною, високохудожнє слово, наснажене демократичними ідеалами ду­ховного очищення людства, нам цікавий Юліуш Словацький і сьогодні.

На закінчення хотілося б нагадати в оригіналі його пророчі рядки із восьмої пісні поеми “Беньовський” про свій обов’язок до останніх днів оспівувати український край і там черпати натхнення:

Lecz póki Ikwa та rodzinna płynie Wezbrana łzami... po tych, którzy mieli Serce i ducha... póki w Ukrainie Dziad chodzi z pieśnią... a z Dniepru topieli Ciągle niby gwar smętnych duchów mgli się I Pułaskiego spieszny - rumak śni się - Dopóki ludzie w nowych ducha siłach Nie znajdą w sobie rycerstwa i śpiewy - Dopóty ja mam prawo na mogiłach Stanąć i śpiewać - srogi - lecz bez gniewu...