UkrainianPolishRussian

.

Drukuj PDF

ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

ЄВРЕЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ В КРЕМЕНЦІ І КРАЇ

В 1438 — 2000-Х РОКАХ Х-ХХІ СТОЛІТЬ

 

SPECIFIC FEATURES OF DEMOGRAPHIC PROCESSES

OF JEWISH NATIONAL MINORITY IN THE KREMENETS REGION

IN 1438 2000 YEARS OF THE XX-XXI CENTURIES.

 

Кременець споконвіку стояв на перехресті різних національних культур: української, польської єврейської, російської… За період свого існування, а його літочислення йде від першої згадки в Іпатіївському літописі, датованої 1227 роком, він мав різних господарів, які щоразу залишали тут по собі слід.1

Відбувалися зміни в розвитку економіки, архітектури краю, освіти, культури. І місто мимоволі вбирало дух цих держав, народів, формувало своєрідний характер, видозмінювало своє обличчя. Притягало до себе різний народ. Одні опинялися тут волею своїх правителів, інші залишалися після всіляких військових сутичок, треті приходили сюди в пошуках кращої долі і, облюбувавши ці місця, залишалися надовго, активно включаючись у суспільне життя міста, повіту… 

Саме так тут і появився народ, який у всі часи іменували по-різному: то іудейським, то ізраїльським, то жидівським… Історичні факти стверджують, що прийшов він сюди із суміжних з Україною польських земель, де ще з незапам’ятних часів поодинці, сім’ями чи групами ховався від переслідувань і гноблень, що тяготіли майже у всіх християнських державах. І саме з того часу він і став належати до аборигенного, корінного елементу народонаселення України. Його навіть не причисляють до іновірних племен і старожилів. Міцною стала для нього осілість, рідною – ця крем’яниста місцевість. Здавалося, тут, в оточенні розкішних Кременецьких гір, відкинутий багатьма народами “всесвітній блукач”, “вічний жид”, проклятий і гонимий злим фатумом за непослух Богові, – знайшов, нарешті, затишок і притулок. Однак, і на цій землі його доля складалася непросто.

Перший спогад про появу євреїв у Кременці датується 1438 роком. Саме тоді в стародавньому літописі було записано: “…великий князь Свидригайло, даруючи нашому місту Магдебурзьке право, і, призначаючи на посаду війта німця Юрку, дарував останньому право у великих і малих справах над русином і над ляхом, і над німцем, і над волошином, і над вірменином, і над жидовином, і над татарином…. Кременець на той час, домігшись права на самоврядування, швидко розвивався і міцнів, ставав важливим ремісничо-торгівельним центром Волині. А євреї довгий час переживали високі податки та різні обмеження. У свій час великі обмеження накладав на них князь литовський, він же і польський, Сигізмунд Старий. Життя для євреїв складалося непередбачено. То в 1495 році вони були вигнані звідси литовцями, то ними ж повернуті із вигнання в 1503, то переживали високі податки, то були звільнені від них.

Тільки після Люблінської Унії 1569 року, коли Кременець відійшов до складу Речі Посполитої, єврейська община почала процвітати. Такі обставини ставали сприятливими для ще більшого поповнення міст, і, зокрема, Кременця, зайшлим народом, тобто єврейським, якому всіляко сприяла польська шляхта. Що ж до грамоти, виданої ще Сигізмундом Старим про те, що “євреї, які проживають у Кременці, не повинні користуватися правами, подарованими іншим жителям міста, а також заважати іншим користуватися торгівельними пільгами, вона була скасована. Згідно “Люстрації” 1563 року євреї були господарями багатьох нерухомостей на різних вулицях. Вони володіли складами, городами і зростали чисельно. За період від 1552 до 1578 року кількість єврейського населення в місті зросла майже вдвічі – до 500 чоловік. Община брала участь в роботі земельних Рад. Це був період її арендної діяльності і торгівлі. Саме тоді вона активно займалася обробітком та збутом крейди, виробництвом пива. В центрі Кременця було три будинки рабинів, дім учня (синагогального служки), діяла синагога. Общині дозволялося тримати дві корчми. Шляхтичі, всіляко використовуючи цей народ у власних цілях, віддавали йому в оренду навіть церкви не згідних на Унію парафіян. Визначали за всіляку з них відправу, грошову плату. І в той же час на малоруських жителів, особливо тих, хто дотримувався православ’я або грецької релігії, крім податків, накладалося мито з купівлі і продажу всіх харчових промислів та інших речей. Напередодні свята Воскресіння Христового українці змушені були віддавати общині пасхальний збір в оренду на відкуп жидам, які, стягуючи данину, визначали число пасок, що повинні були належати господареві. Такі та інші прояви приниження православ’я, корінного малоруського населення, не могли не викликати протесту. Більш-менш стале українське життя поламалося на взірці диктуючої сторони. А це позбавляло край культурно й економічно того добра, яке в нормальних умовах могли б дати йому міста. Тож під час під час визвольної війни Богдана Хмельницького загін козаків Максима Кривоноса (за словами М. Теодоровича) «знищував все, що попадало йому під руки польського і жидівського». Саме з цього загону відокремився відділ під начальством Дзевалова, який кинувся на кременецький замок. Під час того бою загинуло чимало євреїв. Чималих втрат єврейство зазнало і під час російсько-шведських воєн у наступному ХVІІІ столітті. Община на якийсь час втратила свою власність. І тільки згодом вона оправилась від удару. Тогочасна статистика соціально-демографічних процесів, тодішній перепис свідчать, що в 1765 році у Кременці проживало 649 євреїв. У 1794 році ця цифра зросла до 813 чоловік. Вона була незначною, але промовляючою.  

2

На початку панування царської Росії, Кременець з 1795 року знаходився на відстані 50 кілометрів від російського кордону, що викликало нові заборони для населення.   Особливо – після поразки польського повстання 1830-1831 років, коли Російська імперія запанувала майже у всіх ділянках соціально-економічного та культурно-релігійного життя краю. Ці заборони не були вигідними для євреїв: їм не дозволялося переходити цей кордон. Однак місцева влада цю заборону не прийняла і єврейська община знову почала зростати. У 1847 році вона вже нараховувала 3 791 чоловіка. За даними перепису на 1883 рік кількість євреїв виросла до 4 223, на 1897 рік становила 6539 чоловік. Це тоді, як у місті було всього 10212 жителів, в тому числі – 4529 православних, 1460 римо-католиків. В кінці Х1Х століття кременецьке єврейство від загальної кількості усього міського населення становило 37 процентів. По чисельності, в той час, займало друге місце після малоросів, а тому цілком очевидно, що в економіці міста євреї відігравали далеко не другорядну роль. Тоді за кількістю населення у Волинській губернії Кременець займав сьоме місце після Житомира, Старокостянтинова, Острога, Ковеля, Луцька, Новоград-Волинська. І вже після Кременця йшли: Заслав, Володимир-Волинський, Рівне, Дубно, Овруч. 

Саме в останні роки Х1Х століття місцеве єврейство зіграло важливу роль в економіці Кременця, зокрема, у виробництві паперу. Столяри, шевці експортували свої товари в різні міста Польщі та Росії. На початку ХХ століття євреї стали власниками майже всіх 14 промислових підприємств, що існували в повіті, чотирьох із дев’яти парових млинів, сорока двох із 140 водяних млинів. У Кременці займали здебільшого центральні і сусідні з ними вулиці: Пшедню (23 сім’ї), Вишнівецьку (8 сімей), Загіжейову (7 сімей), майже всю вулицю Торгову (26 сімей), половину вулиці Широкої та п’ять інших вулиць. На вулиці Широкій, розміщався кагальний общинний дім, де сидів рабин, була єврейська школа, діяли кагальний шпиталь та лазня. В історії кременецьких євреїв залишилися імена окремих рабинів того часу: Б. Мордекая, Абрахама Джаффе, Б. Самсона, Базалеля. Під їхнім керівництвом кременецька община брала активну участь як у роботі земельних Рад, так і в налагодженні працездатності самого міста після ряду батальних подій, що тут відбувалися.

У пореформений період дещо пожвавився економічний розвиток Кременеччини. У Кременці, де на 1863 рік проживало 12617 мешканців, почала розвиватись легка промисловість. Зокрема, стали до ладу винокурний, три лісопильних, два маслоробних заводи, сірникова і меблева фабрики, кільканадцять столярних і слюсарних майстерень, кілька десятків кустарних промислів. Населення було задіяне на виробництві. Однак, тогочасна соціально-демографічна статистика свідчить, що порівняно з 1870 роком, коли в повітовому центрі проживало 13 тис. чоловік, то за переписом 1881 року у Кременці мешкало 11 039 чол. Кількість жителів зменшилась через інфекційні хвороби, які буквально косили людей. Через брак коштів мало хто міг звернутися до лікаря чи фельдшера.У 1883 році число кременчан ще зменшилось і склало 10 212 чол. З них українців нараховувалось – 4,5 тис., поляків – 1,4 тис., євреїв – 4 228 чол.

На початку ХХ століття Кременець за кількістю населення займав третє місце після Житомира (53 849 чол.) і Луцька (11464 чол.). Серед дванадцяти повітів Волині Кременецький був одним із найбільших, до нього входило 16 волостей і одним з найавторитетніших в окрузі. Він нараховував 14 гмін із 457-ма населеними пунктами. Соціально-демографічна статистика того часу свідчить про перепис місцевого населення, що дає змогу зробити порівняльну характеристику. В 1913 році у Кременці проживало: малоросів – 11 тис.111 чоловік, в повіті – 105 тис. 918 чол.,   євреїв у місті – 8964, в повіті – 24788, і, відповідно, поляків – 2485 і 15775, великоросів – 6 і 20 чол., німців – 26 і 597, представників інших народів – 15 і 31 чоловік.

Тоді ж в основних містах повіту: у Білозірці, в Почаєві, Радивилові, Новому Вишнівці, Ланівцях, Ямполі та інших і зосереджувались: фабрики паперової маси (с. Сапанів, м. Кременець), пивоварний завод (м.Кременець), цегляний завод (с. Білокриниця), фабрика перламутрових гудзиків (м. Радивилів), чавунно-ливарний і механічний (м. Кременець), лісопильний (урочище Тарнобори , м. Кременець), маслобойний (с. Вишнівець), паркетна фабрика (с. Лози, м. Вишнівець), фабрика гнутих меблів (м. Радивилів), свічкові заводи (м. Почаїв, м. Радивилів), парові млини (м. Кременець, урочище Тарнобори, с. Святець, м. Білозірка, м. Почаїв), 40 млинів із 128, що діяли в повіті, і багато інших. В архівах та інших джерелах донині зберігаються різні документи з прізвищами їх власників: В. Клиха, А Гільбурда, Сейбеля, Лібермана, А. Преса, Г. Сейфера. Ці та інші євреї займалися ще й обробітком і збутом кременю.

В 1913 році у Кременці, Шумську, Радивилові, Ямполі діяли 4 єврейські лікарні. Із 26 лікарів 10 були єврейського походження. З 10 стоматологів був лише один слов’янин. Євреї володіли усіма 6 аптеками, що знаходилися в повіті. Великою популярністю серед населення користувався Арій Хаймович Лансберг, медичні поради якого, зібрані в окремі книги, живуть і ціняться донині. У Кременці, Шумську, Ямполі, Радивилові діяли спеціальні лікарні для євреїв. Були свої повивальні бабки та акушерки.

Певного розвитку набула єврейська освіта. Ще в 1885 році в місті для єврейських юнаків було відкрито училище, в якому навчалося 154 учні. З 1897 року діяла школа «Талмуд-Тора», що належала до приватних чоловічих училищ третього розряду, в ній навчалося 88 хлопців. Тут функціонували: єврейська загальна школа «Тарбут» з викладанням предметів мовою іврит, релігійна нижча реміснича школа “ОРТ”, приватне єврейське жіноче училище для 50 дівчат, На Діловому дворі були відкриті: загальна школа “Тарбут”, повшехна школа з польською мовою викладання. Інша повшехна школа розміщалася майже в центрі міста (пізніше там була СШ №2). На Дубенській рогатці діяла нижча реміснича, де навчали шити. Подібні заклади були і в інших містах та селах повіту. Викладання в усіх школах було польською мовою та іврит. В місті працювала одна бібліотека, 12 добродійних товариств.

Працювали в Кременці та повіті єврейські друкарні і літографії, в яких видавалися газети та інша продукція. 

3

Власністю общини були майже всі 11 готелів, які були на той час у Кременці: “Ермітаж,” ”Пасаж”, ”Волинь”, ”Бона”, ”Росія”, ”Київська”, ”Гранд-Отель”, ”Петербурзька”, ”Северная”, ”Бристоль”, ”Вікторія”.   Діяло 12 добродійних та інших організацій. В їх числі – єврейське товариство взаємодопомоги бідним “Талмуд-Тора”. З 8 бібліотек, що нараховувались у місті, одна належала Беру Абрамовичу Бездезькому. Власниками майже всіх книжкових магазинів були: Бер Бездезький, Олександр Єфрус, Нахман Лисий, Хаїм Браунер та інші євреї. Якихось фактів утисків чи заборон, щодо діяльності євреїв зі сторони місцевої влади, невідомі. Тоді ж, у Кременці, діяли (хоч і не для всіх доступні) клуби: благородного зібрання з театральним залом, військового зібрання 11-го Ризького драгунського полку і 42-го піхотного Якутського полку, інші.

Кременецька єврейська община дала світові цілий ряд видатних людей. Серед них – видатного письменника Ісаака Бера Левінзона (1788-1860), який народився в Кременці і тут похований, а також – всесвітньовідомого скрипаля-віолончеліста ХХ століття Ісаака Стерна.

4

На початку ХХ століття культурне життя в єврейській общині Кременця протікало під впливом сіонізму, при двох культурних течіях: хасидизмі і хаскалане, кожна з яких боролася за свій вплив. Тоді в Кременці нараховувалось шість синагог і майже всі вони знаходилися в центрі міста: недалеко від нинішнього центрального базару, на місці теперішнього будинку культури, по вулиці Кравецькій та біля універмагу. До наших днів збереглася тільки одна, але й вона – з порушеною архітектурою. Нині це – діючий Кременецький автовокзал. Інші синагоги знищені Другою світовою війною.  Всі вони знаходилися на великій відстані від костьолу і завжди були орієнтовані на Схід, до Єрусалиму. Зберігся цвинтар із похованнями євреїв, названий «Окописьком», розташований амфітеатром біля підніжжя Дівочих скель. Заснований ще в ХV столітті, він є нині одним із найдревніших цвинтарів Європи. Ним і сьогодні цікавляться вчені-мистецтвознавці з Єрусалиму.

Чимало змін у політичному, суспільному та культурному житті відбулося з укладенням Ризького мирного договору 18 березня 1921 року між імперською Москвою та Польщею. На 20-річне користування східна частина України відійшла в підпорядкування Росії, а західна – до Речі Посполитої. На території нинішніх областей Волинської, Рівненської та північної частини Тернопільської польською владою було утворене Волинське воєводство з центром у Луцьку. До його складу увійшли 11 повітів Волині з населенням 1 565 тис. чол., площею 35,5 тис. кв. км. колишньої Волинської губернії. Кременецький повіт – один з найбільших – займав площу 2 772 кв. км. У повіті нараховувалось 221 950 мешканців. У Кременці в 1921 році проживало 17 085 чол. За національною приналежністю населення міста розподілялося таким чином: українці – 47,5%, євреї – 34,5%, поляки – 12%, росіяни – 4,5%, решта – інші.

Досить часто траплялося так, що кількість євреїв по національності не співпадала з їх кількістю по віросповіданні, що дуже часто залежало від ставлення до них влади. У Староолексенецькій гміні, наприклад, в 1923 році визнавало себе євреями 70 чоловік, хоч насправді проживало – 57. У Кременці вважали себе євреями 6 616, хоч по національності проживало 6 397 осіб. В той час у місті було: православних – 7 984 (з них – росіян 352), римо-католиків – 1 433. Загальне число жителів становило – 16 068 чол. На початку ХХ століття в повіті нараховувалось 115 чол. єврейського духовенства. Вони обслуговували 24 788 жителів іудейського віросповідання. І, водночас, на 104 554 чол. православного населення припадало – 1 315 священиків. 9 представників римо-католицького духовенства проводили службу для 15 773 своїх прихожан. А ось як виглядала карта розселення євреїв у нашому краї в 1923 році. Місцем свого проживання вони майже завжди обирали ті населені об’єкти, де було найбільше зручностей.

Бережецька гміна. В 61 населеному пункті проживало 88 євреїв. З них – 81 чол. в Бережцях, 7 чол. – в Кімнаті, Савчицях, Гаях. Білокриницька гміна. В 46 населених пунктах проживало 30 євреїв. З них: у Великій Андрузі – 2 чол., в Антонівцях – 7 чол., в Тилявці – 9 чол., в Угорську – 4 чол., в Колобках – 8 чол. Почаївська гміна. Входило 65 сіл. В Почаєві проживало 25 євреїв, у Крутневі –3 чол. У Лідихові – 12 чол., в Лопушно –1 чол., в Розтоках – 9 чол. Старо-Олексинецька гміна. Входило 24 села. Проживало 57 євреїв. З них: в Ст. Олексинці – 23 чол., в Башуках –17 чол., в Хотовиці –5 чол., в Іване – 2 чол. Білозірська гміна. 20 населених пунктів. Проживало 539 євреїв. З них : у Ланівцях – 508 чол., у Лизогірці – 17 чол., в Озніках – 5 чол. Борківська гміна. В 31 населеному пункті – 491 єврей. З них: у Борках – 12 чол., в Чеснівці – 3 чол., у Великих Фільварках – 41 чол., в Катеринбурзі – 365 чол., в Людвищі – 3 чол., в Новосілці – 7 чол., в Темногайцях – 8 чол. Борсуківська гміна. 25 населених пунктів, 87 євреїв. З них: у Борсуках – 15 чол, в Борщівці – 14 чол., в Кортусі – 2 чол., в Куськівцях Великих –15 чол., в Передмірці –19 чол., в Піщатинцях – 2 чол., в Сінявцях – 3 чол., в Снігурівці – 9 чол.. Дедеркальська гміна. 20 населених пунктів, 41 єврей. В Биківцях – 6 чол., в Дедеркалах Великих – 10 чол., в Радишівці – 1 чол., в Садках – 12 чол. Паньківська гміна. 8 населених пунктів, 12 євреїв. Радивилівська гміна. 36 населених пунктів, 8 євреїв. В Березиній – 2, в Перенятині – 6 чол. Шумська гміна. 43 населених пункти, 145 євреїв. В Гутиську Пікульському – 39 чол., в Кордишеві – 5 чол., в Криничному – 5 чол., в Кутах – 5 чол., в Мостах – 16 чол., в Онишківцях – 3 чол., в Перемирівці – 15 чол., в Рахманові – 58 чол., в Залужжі – 3 чол.. Вербовецька гміна. 18 населених пункти. 23 євреї. У Вербовці – 1 чол., у Шилах – 8 чол., у Коханівці –1 чол., у Гнідовій – 7 чол., у Чайчинцях – 2 чол, в Лопушно – 6 чол. Вишнівецька гміна. 47 населених пункти. 56 євреїв. У Кривчиках – 11 чол., у Мишківцях Старих – 8 чол., у Мишківцях – 27 чол., у Завгодді – 10 чол. Вишгородська гміна. 24 населених пункти. 996 євреїв. У Бережанці – 7 чол., у Буглові – 23 чол., у Ранківцях – 7 чол., в Пічарні – 6 чол., у Люмінцях – 9 чол., у Вишгородку – 944 чол.

Кременецьке єврейство – звичайний прообраз всієї єврейської нації. В ньому розум поєднувався з хитрістю, кмітливість – із умінням викрутитись з любої ситуації. Тут панував неписаний закон взаємодопомоги і довіри. До власника крамниці можна було прийти і серед ночі, щоб купити хліб чи інші товари, або взяти їх у борг. Життя єврейства в тодішньому польському Кременці продовжувалось під впливом сіонізму. Два періодичних видання на ідиш, які з’явилися на початку 1930 року, згодом у 1933 році, злилися в одну щотижневу газету «Кременецьке життя». Збереження ними релігійних і народних традицій давало силу для життя в майбутньому. Загальне число жителів у довоєнному місті становило близько 32 тисячі жителів.’

Життя міста, за встановленими польською владою правилами, незабаром набрало іншої форми. Це сталося 1 вересня 1939 року. Німецькі бомбардувальники несподівано для всього світу, скинули на Польщу перші бомби. Почалася Друга світова війна. Водночас, на Західноукраїнські землі 17 вересня прийшли бійці Червоної армії з місією визволення території, якою поляки користувалися з 1921 року. Зміна влади відбулася тихо, без бою. Відтоді запанувала радянська система управління. Більшовики, так звані «перші совєти», встановлювали свої порядки. Розпочали їх масовими арештами та репресіями національно свідомих кременчан. До Кременецької тюрми, розрахованої на 150 чоловік, було ув’язнено понад 450 чоловік політичних і кримінальних. Серед них було чимало членів «Просвіти», «Союзу українок» й інших товариств та організацій, шкіл, установ, закладів міста і регіону. У застінках тюрми опинився весь курс філологічного відділу Кременецького учительського інституту (35 юнаків та дівчат), засуджених до смертної кари. В числі арештованих були поляки – викладачі колишнього Кременецького ліцею й інші. Потрапляли сюди і євреї. Однак, не звертаючи уваги на надзвичайно складну ситуацію в місті та жорстокість «совєтів», весною 1940 року до Кременця з Польщі прибуло 4 тисячі біженців (поляків та євреїв). Їх переважна частина прийняла радянське підданство. Повезло тим, кого за відмову відправили в Сибір. Хто залишився, згодом пожалів. Загальне число жителів разом із біженцями, у довоєнному місті становило 32 тисячі жителів (в інших джерелах – 34). Єврейське населення на початок 1941 року зросло до 15 тисяч.   5

З вибухом війни, просуванням гітлерівців в Україну та з наближенням їх до Кременця наприкінці червня 1941 року, запанувала особлива тривога. Радянські війська, що обороняли місто, відступили. Услід за ними розправившись по-звірячому з арештованими, покинула Кременецьку тюрму адміністрація. 2 липня цього 1941 року, фашисти окупували Кременець. І вже на другий день їх появи, на тюремному подвір’ї були розкопані канави, ями, куди були скидані розстріляні та замордовані енкаведистами в’язні… Люди впізнавали чоловіків, синів, деяких жінок… Кременцем розносився крик і плач. Це була страшна пропагандистська зброя в руках німців у налаштуванні людей проти більшовиків, проти «комунізму», проти радянської системи і привернення їхнього довірливого ставлення до себе.

Та не пройшло й кількох тижнів, як і гітлерівці про себе заявили ким вони є насправді. В Кременці знову почалися масові арешти і страти в тій же кременецькій тюрмі, у катівнях німецької жандармерії, гебітскомісаріату. Тільки одна четверта розстріляних нацистами кременчан припадає на 28 – 30 липня 1941 року. Того літа жертвами німецької окупації стали 2,5 тисячі чоловік – представників місцевої інтелігенції, розстріляної, згодом, у Пісковому Яру під Хрестовою горою. В одній крові з українцями, поляками і євреями злилися білоруси, росіяни, вірмени, чехи, цигани… За свідченням кременчан, гітлерівці наповнили ними майже двадцять загальних могил на схилі Хрестової гори, в урочищі Піскового Яру. Саме тоді для єврейського населення настало справжнє пекло. Створення «Юденрат», жовті нашивки на плечах і грудях, облави та арешти на вулицях, спроби врятуватись в обмін на золото і тому подібне, нічого не допомогло. Фашисти винищували їх по національності. Після першого липневого 1941 року погрому було вбито 800 чоловіків, жінок, дітей. В серпні знищено керівництво общини, спалено центральну синагогу. В кінці січня 1942 року було створено гетто, обгороджене дошками із колючим дротом, а літом розпочато двотижневу акцію по знищенню в’язнів… Євреїв розстрілювали на окраїні Кременця, в окопах, що залишися від Першої світової війни, у так званому нині урочищі – Якутському Тирі. Їх доставляли сюди грузовиками, гнали пішки… Заставляли роздягатися до гола. Взявшись за руки, «вони покірно йшли до окопів, мабуть із думками про слова раввина, який заспокоював приречених, що німці тут ні до чого, що це божа кара за гріхи іудеїв…». Ще живі, у прагненні жити, жінки, чоловіки, хлопці й дівчата, матері, малесенькі діточки, прощаючись, обнімали одне одного і чекали своєї черги… Хто мертвими, а хто й напівживими падали в ями від автоматної черги. Їх присипали землею, поливали хлоровим вапном… Майже 15 000 тисяч євреїв не стало… Врятувалося 14 чоловік, яким у невимовному протесті вдалося втекти. Їх та інших переховували кременчани. 6

У вересні гетто було підпалено. Кажуть – самими ж євреями… Німцями під час облави було виявлено живими ще 1000 євреїв і розстріляно. Тоді згоріло 649 будинків, 341 надвірна будівля, 3 єврейські синагоги повністю і 3 – частково, єврейська бібліотека і багато іншого з того, що знаходилося в центрі міста. Центральної частини Кременця, як і не було. Нині тут Міський парк відпочинку. Єврейське населення, котре шість століть тому облюбувало собі цю землю, було безпощадно поглинуто нею.

Відомо, що в 1999 році у Кременецькому районі проживало 11 повнокровних євреїв. В наші дні залишилося тільки двоє: Лариса Касплєр і Яків Цімерман… Кременчанам, які врятували життя євреям, було присвоєно почесне ім’я «Праведників світу»…

З 1 по 5 липня 1944 року в цих урочищах ретельно працювала Надзвичайна Розслідувальна Комісія (ЦДАРЖР СРСР). Згодом, Акт цих розслідувань фігурував на Нюрнбергському процесі (1946 р.). Надісланий на моє прохання завідуючим відділом архіву Іллею Альтманом, цей Акт пролив чимало світла на злодіяння фашистів у Кременці… З 1990 року копія цього документа знаходиться у Кременецькому краєзнавчому музеї і є об’єктивним підтвердженням свідчень кременчан як усе відбувалося насправді.

Згодом у своїй книзі “Із землі Юліуша” (1962) польська письменниця Моніка Варненська, дивлячись з висоти Замкової гори на місто, згадувала слова свого земляка, військового кореспондента Єжи Путрамента: «Тут було гетто… фрагмент міста, найтиповіший для старого Кременця, безцінна пам’ятка історії не існує. Можна відбудувати чудовий палац, замок або костьол, навіть найбільший і дуже знищений – ці кременецькі будиночки ХVII століття відбудувати неможливо. Вони втрачені без вороття. Ці будиночки створювали єдиний, неповторний архітектурний ансамбль…

По-різному склалася доля тих, хто напередодні трагічних подій війни залишив рідне місто. Нині вони проживають в Ізраїлі, Америці, Аргентині… і об’єднані в Товариства кременецьких євреїв. На місці розстрілів під Хрестовою горою встановлено пам’ятний знак, в урочищі Якутського Тиру відкрито пам’ятник у вигляді Тори, що в пам’ять розстріляного єврейства був встановленний за проектом архітектора з Ізраїлю Лева Стерна 31 серпня 1992 року. В день відкриття стояли пліч-о-пліч українці, поляки… І звучав над Кременцем єврейський поминальний плач, кадиш, молитва, наче тужлива пісня…

 


 

                    

                 ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

 

  1. 1Волинь. Исторические судьби Юго-Западного края. Издание П.        

         Батюшкова. – СП6., 188. с. 235

  1. 2Історія Волині з найдавніших часів до наших днів, Львів, «Вища школа»,  

         1988, с. 20

  1. 3Н. І. Теодорович, История города Кременца. – Седлец, 1904. – с.14

     4       Н. І. Теодорович, Згадана праця, с. 13 – 14

5     Державний архів Тернопільської області . Ф.2. – Оп. 3. – Спр.68. –

         Арк. 3-5

6     Державний архів Тернопільської області . Ф.2. – Оп. 3. – Спр.68. –

         Арк. 4-4 зворот

7     Державний архів Тернопільської області . Ф.2. – Оп. 4. – Спр.17. –

         Арк. 2

8     Державний архів Тернопільської області . Ф.2. – Оп. 3. – Спр.68. –

         Арк. 4-4 зворот

9     Державний архів Тернопільської області . Ф.2. – Оп. 4. – Спр.17. –

         Арк. 2

10     Державний архів Тернопільської області . Ф.221. – Оп. 1. – Спр.584. –

         Арк. 4

11     Державний архів Тернопільської області . Ф.221. – Оп. 1. – Спр.584. –

         Арк. 4-5 зворот

12     Державний архів Тернопільської області . Ф.2. – Оп. 2. – Спр.462. –

         Арк. 105

13     Державний архів Тернопільської області . Ф.348. – Всього 473 справи    

         за 1919-1936 рр.Оп. 3. – Спр.68. –

 

14     І. П. Крип’якевич, Історія України, Богдан Хмельницький. Пам’ятки  

         історичної думки України, під редакцією Ф. П. Шевченко, Б.З.  

           Якимович, Львів: Світ 1990, с. 170

15     І. П. Крип’якевич, Історія України, Під Литвою і Польщею. Пам’ятки  

         історичної думки України, під редакцією Ф. П. Шевченко, Б.З. Якимович,  

       Львів: Світ 1990, с. 113-116  

16   Літопис руський, с. 397 – 398

17 І. П. Крип’якевич, Галицько-Волинське князівство. – К.: Наук. Думка,  

     1984. – с.91

18   Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. – Вінніпег,

     1984. – Т.1 – с. 48

19   Г. І. Чернихівський Кременеччина: історичне та літературне краєзнавство.  

       Кременець. Крем’янець, 1992. С. 39-43

20   М. Данилюк. Повстанський записник, Нью-Йорк, 1968. – с. 9

21   В.Адамович. На поклик волі. Крем’янець, 1997. – с. 91-248

22   Західна Україна під більшовиками: збірник. – Нью-Йорк, 1958, с. 472

23   Б. Б. Ельгорт, Кременець, – Львів: Каменяр, – 1977, с.21                                                                                                                                              

ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

ЄВРЕЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ В КРЕМЕНЦІ І КРАЇ

В 1438 — 2000-Х РОКАХ ХХ-ХХІ СТОЛІТЬ

 

У статті проаналізовано чисельний склад, структуру, особливості демографічних процесів єврейської національної меншини в Кременці і краї 1438 — 2000-х років ХХ століть. Автор, вивчаючи історію життя євреїв на цій території і наслідки Голокосту під час Другої світової війни, евакуацію населення, міграційні процеси, визначає їхній вплив на динаміку чисельності та розселення тут євреїв у повоєнний період ХХ століття.

 

 

SPECIFIC FEATURES OF DEMOGRAPHIC PROCESSES

OF JEWISH NATIONAL MINORITY IN THE KREMENETS REGION

IN 1438 2000 YEARS OF THE XX-XXI CENTURIES.

 

The article deals with the population size, structure and specific features of demographic processes of Jewish national minority in the Kremenets region in 1438 – 2000 years of the 20th - 21th century. Having analyzed the results history of Jewish life in this territory and Holocost during the Second World War, population evacuation and migration processes the author defines their effect on the Jews population size and settling dynamics on this territory in postwar period of the 20th century.