Гаврило ЧЕРНИХІВСЬКИЙ

 

Про Юліуша Словацького у Великій Україні довідались у середині XIX ст. Галичина знала твори поета ще за його життя.

Як же відображена постать Ю. Словацького у краєзнавчих працях украї­нських дослідників? Яке місце посідає в них життя і творчість поета, пов’язані із Кременцем, краєм?

Краєзнавчі відомості про Ю. Словацького, його твори, відгуки, насамперед, про Україну, її історичне минуле, народ, надибуємо у 70-х роках XIX ст., передовсім у працях видатного українського вченого, громадсько-політич­ного діяча Михайла Петровича Драгоманова. Подорожуючи влітку 1875 р. по Волині та Галичині, він у Кременці зацікавився не тільки оригінальністю розташування міста серед мальовничих гір, пам’ятками історії, архітектури, а й особистостями, пов’язаними з цим неповторним краєм та містом. Безпереч­но, увагу вченого привернула постать визначного поета. У видрукуваних вже під кінець життя Михайла Петровича “Австро-руських споминах” (Львів, 1889—92) у п’яти книгах, котрі вийшли завдяки старанням Михайла Павлика, звертають на себе увагу рядки, в яких звучать слова пошани до постаті великого поета. М. Драгоманов зауважує, що любов Словацького до рідного міста, в якому поет прийшов на світ і провів дитячі роки, є свідченням його поваги до землі прадавньоукраїнської, до її минувшини, її народу.

Варті уваги, на думку М. Драгоманова, історичні драми Ю. Словацького, в яких перегукується минувшина України, часто трагічна, сторінки історії ве­ликого народу, котрий віками боровся за свою державність, свою свободу.

 

Взагалі, ставлення Михайла Драгоманова до Польщі, її культури, зокрема, видатних її представників зацікавлюють. Хотів би лиш зазначити, що польська проблема у творчій спадщині українського вченого займає поважне місце і потребує окремого всебічного дослідження.

 

У ряді праць М. Драгоманов зауважує, що польські поети і письменники черпали матеріали для своїх творів з життя українського народу, його минув­шини, створили так звану “українську школу” в польській літературі, до якої близько стояв Ю. Словацький. Схвальна думка українського вченого про творчу спадщину поета. Михайло Петрович небезпідставно називає Ю. Сло­вацького “корифеєм польської літератури”. Заодно згадує і сучасників поета, зокрема вихованців Кременецького ліцею Юзефа Коженьовського, Антонія Мальчевського, Тимка Падуру. Останній, зауважує вчений, писав українською.

 

Предметно дослідженням спадщини Ю. Словацького займалася молодша сестра Михайла Петровича Ольга Драгоманова-Косач, літературний псев­донім якої Олена Пчілка.

 

Думка побувати на Кременеччині не давала їй спокою тривалий час. Письменниця прагнула вдихнути тут цілюще повітря, перейнятись тутешньою своєрідною аурою. Здійснити подорож до “Волинських Афін”, як називали Кременець у 19 ст., прискорив столітній ювілей від дня народження Ю. Словацького. Враження від відвідин Кременця незвичайні. Олена Пчілка прекрасно змалювала, мабуть, як ніхто інший, весняний Кременець — чарівний, неповторний. Письменницю зворушило геть усе: і мальовничі гори, покриті серпанком легкого подуву вітру, і численні пам’ятки давньої оригінальної ар­хітектури міста, і легендарна Замкова гора, пов’язана з багатьма історичними подіями, насамперед боротьбою пращурів з ордами хана Батия, визвольними походами військ Богдана Хмельницького середини 17 ст.

 

Але згадаймо слова Олени Пчілки.

 

“Се один з найкращих, — пише вона, — кутків волинських. Високі гори, вкриті лісами, зеленими левадами, “срібна Іква” (перефразований вислів Ю. Словацького — Г. Ч.), що в’ється між тими горами, дзвінкі джерела з гір, білі українські хатки, розкидані по взгір’ях, в долині город з тими ста­родавніми будинками, костьолами й церквами, — все це дає надзвичайно гарний краєвид. А велика окрема гора з руїнами історичного замку може надавати особливий “романтичний” настрій. Взагалі, ще й тепер Крем’янець не здається “порожнім” закамарком повітовим, а ще й тепер нагадує, що він жив колись-то значним історичним життям. Хто раз бачив сей гарний куток, не забуде його ніколи!...”

 

Враження від Кременця, місць Юліуша Словацького, огляд родинного будинку поета (пам’ятка кінця 18 ст. у стилі класицизму), почуті розповіді про легендарну Замкову гору, Дівичі скелі, — все це лягло рядками на сторінки окремої книжки Олени Пчілки “Юліуш Словацький, його життя, творчість і зразки творів” (Київ: Рідний край, 1910). Нині книжка стала бібліографічною рідкістю. Один з її примірників міститься у Національній бібліотеці НАН Ук­раїни ім. акад. В. Вернадського (м. Київ) під шифром П/104-1929. Попередньо матеріали, які увійшли до книжки, Олена Пчілка публікувала у часописі під назвою “Рідний край”, редактором якого вона була. У книжці та журналі подані репродукції портрета Ю. Словацького, кілька десятків його віршів у перекладі українською мовою, більшість яких належить перу Олени Пчілки. Дослідження ілюстровано фотографіями видів Кременця та околиць.

 

У вступній статті “Ю. Словацький” Олена Пчілка ознайомлює читача з головними віхами життя та творчості поета, визначає його місце у літературному процесі, наголошує на значенні творчої спадщини Ю. Словацького, згадує відзначення сторіччя від дня його народження, яке припало на вересень 1909 року.

 

“І єсть кого й за що згадати! — читаємо в Олени Пчілки. — Ю. Словацький належить до найталановитіших поетів польських. Багато правди єсть в тих словах, що “слава Міцкевича, привабивши очі всіх його земляків, зоставила в більшім затінку Словацького, ніж би то було повинно бути”. Та й після признання великої заслуги Словацького яко поета, настав був час, коли молодші покоління немов забули його; але тепер думка польських поетів знов звернулась до величного зразка, бажаючи йому наслідувати...”

 

До збірки Олена Пчілка підібрала найкращі, на її думку, поезії Ю. Сло­вацького, насамперед ті, в яких поет “згадує свій рідний край волинський”. Це — “До альбома Зосі (Бобрової)”, “Коли ти будеш у моїй країні”, уривок з “Ліллі Венеди”, “Гімн” (“Смутно так, Боже”), ряд інших. У перекладах Олени Пчілки твори Ю. Словацького читаються легко, викликаючи добрі емоції. А ще важливо й те, що український читач уперше мав змогу ознайо­митись із драматургією польського письменника з перекладу Олени Пчілки фрагменту драми “Лілля Венеда”.

 

Варті уваги й інші думки, висловлені Оленою Пчілкою ще у 1909 році, що “у своїх ідейних поглядах на життя історичне, громадське Словацький був тверезіший, ніж кружок поляків-емігрантів того часу”. Письменниця правильно зрозуміла ставлення Ю. Словацького до українського люду як упослідженого польською шляхтою та магнатами, пише, що Словацький “повстав... в обороні народу”, а “про шляхту ж польську сміливо висловився, що вона стратила свою гідність і стала нікчемною”.

 

Повернемось ще до часопису “Рідний край”.

 

Впадає у вічі, що у журналі з ініціативи Олени Пчілки періодично пуб­лікували матеріали (статті, замітки, репортажі), репродукували фото видів Кременця та околиць. Очевидне зацікавлення редактора історією цього краю. Особливу увагу письменниці привернула постать гетьмана України Івана Мазепи. Не випадково у журналі надибуємо фото виду Білокриницького замку, в якому далекого 1705 року гетьман України вів переговори з воло­даркою замку княгинею Дольською, тіткою тодішнього польського короля Станіслава Лещинського, про спільний виступ польсько-українських сил проти російського самодержця. Цей факт міг спонукати Ю. Словацького до написання драми “Мазепа”.

 

Значно пожвавилась праця українських дослідників над спадщиною Ю. Словацького у повоєнні роки, зокрема, у період підготовки та проведення святкування 150-річчя від дня народження поета, яке припало на вересень 1959 року.

 

З низкою статей виступив краєзнавець Макар Середюк. Здебільшого їх публікували у районній кременецькій та обласній тернопільській газетах, а та­кож у Варшаві — в “Українському календарі” та “Нашій культурі”. У статтях М. Середюка переважали краєзнавчі матеріали про родинне місто поета, взаєми­ни з кременчанами, пам’ятні місця Юліуша Словацького. Макар Филимонович опублікував і ряд поезій Ю. Словацького у власних перекладах українською мовою. Готував ще й повідомлення на наукову конференцію з нагоди 150-річчя від дня народження поета. Однак, тодішні чиновники тоталітарного режиму з ідеологічних мотивів не дозволили йому виступити на конференції.

 

Варто наголосити, що Макар Середюк першим звернув увагу дослідників на прекрасні слова з “Беньовського”, в яких поет із синівською любов’ю мовить про рідне місто устами героя поеми. Ось що читаємо там:

 

“Давня моя батьківщино! Як трудно закоханому в твоє смертельне обличчя забути ту принаду, що приваблює юність...” і далі: “...доки тече моя Іква рідна, сповнена сліз за тими, хто мав серце і дух, поки в Україні з піснею ходить кобзар, а з Дніпра все ще лине гомін смутних духів... до того часу я маю право стояти на могилах і співати”.

 

Читаємо висловлювання Великого Кременчанина, мовлені понад 150 літ тому, захоплені ними, бо так могла казати людина, яка безмежно закохана у Кременець, його околиці, перейнята духом епохи, духом героїки минулого. Відчуття краси природи, навколишнього світу — це щира синівська любов поета до української землі, яка породила і виколисала генія польської літератури.

 

Чимало матеріалів зібрав і опрацював про Ю. Словацького, його родинне місто Макар Середюк. Вони передані на зберігання у фонди Кременецького краєзнавчого музею і максимально використані колишнім Генеральним консу­лом ПНР у Києві Вандою Михалевською, котра приїздила до Кременця у дні святкування 150-річчя від дня народження Ю. Словацького. Враження від Кременця, урочин поета, зустрічей на українській землі з Максимом Рильсь­ким, іншими відомими вченими, поетами вона висловила на сторінках цікавої книги спогадів “Sercem і czynem”.

 

Душею урочистостей Словацького був, як згадує Ванда Михалевська, поет — академік Максим Рильський. Він вів виїзну сесію Академії наук України, виступав із основною доповіддю “Юліуш Словацький — поет, гуманіст і патріот”. Його слово, яке містило ряд краєзнавчих фактів із життя ювілянта, справило велике враження на присутніх проникливим розумінням своєрідності світогляду, світовідчуття і світовідтворення геніального польського поета.

 

Хвилюють рядки Максима Рильського про Кременець: “Є міста, що полонять і зачаровують душу, міста, про які передусім хочеться сказати: яке поетичне місто! Ходиш по Кременцю, дивишся на його спокійні, чисті вулиці, на чепурні будиночки з квітами на вікнах, на пов’язані з стількома історичними споминами Замкову гору, на старі липи та ясени, що пам’ятають ще малого Юліуша Словацького, і думаєш: як це прекрасно, як це зрозуміло, що саме тут народився геніальний поет”.

 

Ще один штрих до характеристики М. Рильським Кременця і Словаць­кого. Зворушливі рядки поета-академіка читаємо у листі до кременчанина, майстра художньої фотографії Мусія Скакальського, автора чудового альбому про Ю. Словацького: “Чудовий Кременець, — пише Максим Рильський 31 січня 1964 року, — навіки збережеться в моїй пам’яті. Це — справжня батьківщина великого польського поета, друга українського народу — Юліуша Словацького. Коли читаєш твори Ю. Словацького, то думаєш, що саме тут повинен був народитися автор “Балладини” та “Беньовського”.

 

У Книзі вражень Кременецького краєзнавчого музею 6 вересня 1959 року Максим Рильський зробив такий запис:

 

“Відвідини Кременецького краєзнавчого музею в дні 150-річчя геніального Юліуша Словацького, його кімната з такими цікавими експонатами залишили в мене незабутнє враження. Взагалі перебування в Кременці, справді поетич­ному Кременці, — це для мене свято”.

 

Доцент Кременецького педагогічного інституту Іван Смолій 150-річному ювілеєві поета присвятив статтю “Кременець у житті і творчості Юліуша Словацького”, яку вперше друкували у студентській газеті “За педагогічні кадри”. З цією темою він виступив і на науковій конференції. Згодом його дослідження побачило світ в окремому збірнику.

 

Вже сама назва статті націлює читача, що головним у ній є місто Кре­менець в житті та творчості поета. Автор на основі вивчення “Щоденника” Ю. Словацького, його листів до мами Саломеї характеризує кременецьке середовище як родинне, так і міське, в якому зростав, формувався малий Юлек як поет, як людина, вбираючи максимально традиції життя, побуту українського народу, його безсмертну фольклорно-пісенну творчість, що згодом знайшло своє відображення у численних творах Ю. Словацького.

 

Широке коло літературних зацікавлень юного Словацького. Приїжджа­ючи до Кременця на канікули, він пропадав у бібліотеці ліцею, де в особі книгознавця — бібліографа Павла Ярковського знаходив дружнього співроз­мовника і порадника. Іван Смолій зауважує, що серед книг бібліотеки ліцею Ю. Словацький зачитувався збірками українських народних пісень Цертелева, Максимовича, творами А. Мальчевського, С. Гощинського, Б. Залєського, інших представників “української школи” в польській літературі. Українська пісня була нерідким явищем у салоні Саломеї Словацької.

 

Живучи в еміграції, Юліуш Словацький летів думкою до родинного краю, міста, в якому він провів дитячі роки. Туга за рідними місцями була невимов­ною. Це відбито у листах до матері. В одному з них читаємо: “...я побачив женців, які жали збіжжя, це мені так пригадало мій край, що мені покотилися сльози з очей”. Зворушує лист із Флоренції, написаний 2 січня 1838 року, в якому поет згадує про Вілію, колядки на пекарні, кременецький вертеп.

 

На нашу думку, дослідження Івана Смолія — одне з найкращих для з’я­сування ролі й місця Кременця у творчості великого польською поета.

 

Широко використані краєзнавчі матеріали, дух Кременця, його вплив на формування особистості Ю. Словацького Григорієм Вервесом у двох розділах спеціальної праці “Юліуш Словацький і Україна”. Це було перше синтетичне дослідження, в якому автор показав великого поета на тлі епохи, насамперед кременецької дійсності. Зворушують особливо рядки: “...Кременець дав світові Юліуша Словацького, а Словацький подарував світові Кременець, повний чарівної незабутньої краси, оповитий серпанком тихої задуми, радощів

 

і смутку .

 

Григорій Вервес аналізує більше десяти творів поета, в яких Великий Кременчанин оспівав рідне місто. Але рядки поеми “Година роздумів” хвилюють найбільше: “Там — я це добре бачу — між вершинами гір, з вузької долини здіймаються вгору, покриті блакиттю неба, вежі чудового, рідного міста. Чарівне воно, коли в нічній імлі світиться вінцем вікон, коли вранці показує сонцю білі, як перли, хатки, вкриті зеленню садів. Там взимку летять з гір роз­куті від льоду потоки, з шумом впадаючи у вуличні закрути. Там стоїть гора Бона — вища від інших, затіняє місто. Старий похмурий замок гордовито здіймається на вершині гори: він набирає найрізноманітніших обрисів у вихорі хмар, що пролітають над ним. Удень замок поглядає очима голубих бійниць, а вночі, прикрашений короною стародавніх стін, бовваніє в жалобі над містом. Його древні щербини часом поволі сунуться по сріблястому обличчі місяця.” Таких місць, зазначає дослідник, у творчій спадщині Словацького чимало. Читач заворожений ніжними рядками невмирущої поезії.

 

Своєрідним продовженням, порушеної І. Смолієм, М. Середюком та Г. Вервесом теми, стало дослідження Маргарити Гецевич, оформлене в окрему книжечку. Працюючи у Кременецькому краєзнавчому музеї, вона зібрала чималий матеріал для висвітлення ролі Кременця у житті та творчості Ю. Словацького. У нарисі подано перелік об’єктів, пов’язаних з іменем поета, використані листи Ю. Словацького до матері, а також найновіші дослідження словацькознавців, котрі з’ясовують ряд нових фактів біографії поета, його родинного оточення, історії будинку Словацьких.

 

Тривалий час помилково вважали, що будинок, в якому минули дитячі роки поета, належав його дідусеві Янушевському. Завдяки виявленим архівним документам польським дослідником, професором Варшавського університету Станіславом Маковським з’ясовано, що Евзебіуш Словацький придбав сади­бу 9 серпня 1809 року. Туди родина переїхала після народження маленького Юлека, а до того мешкала у хаті діда, що стояла навпроти. Коли професор Е. Словацький переїжджав до Вільно, дім у 1811 році продав.

 

У нарисі М. Гецевич використала листи Ю. Словацького до матері, в яких поет згадує ботанічний сад, де бігав малим, оселю діда, легендарну Замкову гору, інші об’єкти Кременця. З великим пієтетом пише він про вулицю, яка нині носить ім’я Словацького. До речі, маємо у Кременці дванадцять об’єктів, пов’язаних з іменем польського поета. До збірки залучені вірші Ю. Слова­цького в оригіналі та в перекладі українською мовою упорядником. Книжка ілюстрована графічними малюнками Євгенії Чернявської.

 

Окремий розділ “Між Кременцем і Вільно” присвятив уже згаданій темі Ростислав Радишевський. Дослідник подає характеристику оточення Ю. Словацького, його вплив на формування поета, згадує один із цікавих епізодів, коли виконували українські думи, а в одному з листів пише, як був зачарований українською піснею “Ой, не ходи, Грицю” у виконанні матері.

 

Щиро переживав Ю. Словацький враження від відвідин села Верхівка, що на Поділлі, а також українських міст Умань, Тульчин, Бар. Будучи студентом, мріяв оселитися десь неподалік чарівного Кременця, щоб милуватися неповторною красою мальовничого куточка Волині.

 

У кількох місцях Р. Радишевський аналізує твори Ю. Словацького, в яких використані краєзнавчі матеріали, насамперед змальовані Словацьким історичні події, пов’язані із Кременцем (“Беньовський”, “Золотий череп”), іншими містами, зокрема Бережанами (“Ян Біленький”), Тульчином та Уманню (“Вацлав”), Глуховим (“Мазепа”), Коліївщиною (“Срібний сон Саломеї”), Україною взагалі (“Українська думка”).

 

Визвольні ідеї, прагнення до волі українського народу, здається, постійно хвилювали поета. І хоча в еміграції він увесь час мріяв про повернення на бать­ківщину, однак, усвідомлював, що це нездійсненно. Р. Радишевський подає уривок з листа Ю. Словацького до матері від 21 серпня 1838 року, в якому особливо хвилюють рядки: “Між Черчею і Базилянами стоїть для мене брама Данте, на якій написано “Втрата вічної надії”. Я теж, прочитавши цей напис, відвернувся, залившись сльозами, і , пішов далі — і щораз далі йду...»

 

Часто перепліталися історичні події України, різних міст і містечок, важливі факти Волинського краю у свідомості поета, в його чуйній душі, його безсмер­тних творах. На цьому зосереджує увагу читача Ростислав Радишевський.

 

Краєзнавча тема у спадщині Ю. Словацького знайшла своє відображення до певної міри й в епістолярії, зокрема Миколи Бажана і Ярослава Івашкевича, спогадах Бажана, працях Дмитра Павличка і Станіслави Левінської.

 

Микола Бажан сердечно згадує зустріч із Ярославом Івашкевичем у Кре­менці восени 1969 p., коли Україна вшановувала 160-у річницю від дня народ­ження Ю. Словацького, що стало традиційним. Гостей із Польщі, України, Росії, Білорусії, Литви, згадує поет-академік, полонило п’янке вересневе повітря, голубе кременецьке небо, тихий шум ясенів і кленів старовинного парку, під де­ревами якого колись бігав малий Юлек. Лірична картина зворушує: “...хвилюють спогади про це затишне містечко в долині Ікви, що розкинулося на схилах лісистих невисоких гір! Будиночки під ґонтами, стрункі дзвіниці церков та костьолів, світло-жовтуваті фронтони будівель ліцею, що потопають у зеленому шумі парку, коли у шепіт лип, ясенів та кленів прислухався маленький Юліуш”.

 

Чимало краєзнавчих моментів, які пов’язують Ю. Словацького і Креме­нець, знаходимо у праці Станіслави Левінської, котра цій темі присвятила окремий маленький розділ. Українське місто, підкреслює вона, стало колис­кою великого польського поета, і він із синівською любов’ю оспівав цей край легенд і переказів, героїки й слави і в поемі “Час роздумів”, і в знаменитому “Беньовському”, і “Щоденнику”, багатьох інших творах. І хоч уspan style=Times New RomanTimes New Romanfont-size: 14pt; font-family: тому розділі “Між Кременцем і Вільно” трапляються окремі неточності, однак вони не при­меншують вартості дослідження.

 

Краєзнавчі матеріали про ставлення Ю. Словацького до України, рідно­го міста знаходимо у низці статей науковців Кременецького музею, зокрема згаданої вище Маргарити Гецевич, а також Тамари Сеніної, автора цих рядків. Перша ще 1976 р. опублікувала розвідку “Слідами Юліуша Словацького”. Т. Сеніна нещодавно виступила з двома статтями, присвяченими 190-ій річниці від дня народження поета. Автор розвідки прагнув показати постать Ю. Сло­вацького на тлі епохи, перш за все самого Кременця, минувшини краю.

 

Хотілося б, щоб зібрані матеріали й документи, які лягли в основу цього повідомлення, знайшли своє місце в повному обсязі в експозиції літератур­но-меморіального музею Юліуша Словацького, який відкрив свої двері для шанувальників творчої спадщини геніального польського поета. Ці матеріали наочно зможуть переконати відвідувачів у синівській любові Ю. Словацького до України, її великого народу, до Кременця.

---