...
ГОДИНА ЗУСТРІЧІ З МИСТКИНЕЮ
Олена ГАСЬКЕВИЧ
Сьогодні до музею завітала знана кременецька лялькарка Олена Локатир. І вмить, немов із помахом чарівної палички, сталося диво. Музейні кімнати ожили. Чарівні принцеси, замріяні красуні, казкові істоти «розбіглися» по залах, причаїлися за букетами, годинниками, вазами, повмощувалися в старовинних фотелях, чудово вписавшись у інтер’єр. Пані Олену завжди супроводжують її ляльки. Вклавши у їх творення часточку своєї душі, мисткиня трактує свої витвори як живі істоти. На питання, чи не важко розлучатися із ними, пані Олена відповіла – ляльки – як діти. Не можна егоїстично тримати їх при собі. Згодом вони мають іти у самостійне життя, хоча і перебувають із «мамою» у контакті. Авторка завжди цікавиться долею своїх витворів, і, не у кожні руки може їх віддати,навіть, якщо із матеріальної сторони, пропозиція виглядає спокусливо.
Олена Локатир поділилася враженнями від участі у виставці «Модна лялька» (м. Київ). Це найпрестижніша виставка такого плану в Україні. Відбувається вона 2 рази в рік. Запрошення до участі у ній уже є визнанням професійності. Можливість продемонструвати власну майстерність, побачити досягнення інших, перебувати у колі людей, що знаходяться «на одній хвилі» - усе це важко переоцінити. Олена Локатир працює у Кременецькому будинку дитячої творчості, і для неї, як педагога, визнанням є досягнення її вихованців. У ході виставки «Модна лялька» уже вдруге відбувався конкурс дитячих робіт «Мій улюблений книжковий герой». У номінації «Інтер’єрна лялька» презентувалася робота Влада Карпюка, а у номінації «Ведмедик Тедді та його друзі» перемогло «Слоненя Дембо» авторства Жені Локатир – учениці, і «за сумісництвом» донечки пані Олени.
Під враженням зустрічі із мисткинею наукова працівниця музею Юліуша Словацького Наталя ЮР’ЄВА написала вірша, присвяченого таїнству творення ляльки -
з атласу неба в ніч зірка скотилась
Що мала б згоріти, розбитися вщент…
Та в мене як спалах свідомість з’явилась -
Я вперше вдихнула фантомний момент…
Ще так відчуваю на глянці обличчя
Дві теплих, дві ніжних, дві вправних руки!!
А голос найкращий шепоче: «Як личать
Тобі сині очки і носик тонкий!»…
Вже й локони темні спадають до долу,
Я теж маю ручки і ніжки гнучкі!
Так хочу побігти… та впала зі столу…
Які ж перші кроки невправні й важкі!
Мене посадили в кутку на дивані,
Сукенка з гіпюру - як сонце горить.
Я хочу відрити кімнати незнані!
Сміятись! Скакати! … та в грудях щемить…
Я тут не одна, нас зібралось чимало,
Красивих, тендітних, чепурних ляльок:
Біленькі, руденькі… Чом раньше не знала
Сестричок своїх і журливих думок…
Де мама? Де тато? Коли їх зустріну?
Чому ж це так довго за мною не йдуть?
Я стану щаслива, диван цей покину -
В коробці в будинок новий заберуть.
Я буду всміхатись завжди, обіцяю!
Я знаю багато чудових казок!
Вночі танцюватиму вальс, бо читаю
Таємні бажання упавших зірок…
15 липня 2021р.