П'ятниця, 18 січня 2013, 12:47

Ростислав РАДИШЕВСЬКИЙ, 

вчений у галузі полоністики, 

член-кореспондент НАН України (2009),

доктор філологічних наук, професор.

 

 

Ми з особливою повагою ставимося до художнього слова, яке народжувалось у бо­ротьбі за соціальні й політичні свободи, не­сло заряд прогресивних демократичних і революційних ідей. Таким було поетичне слово польських революційних романтиків. Адже «романтизм у Польщі склався на грунті визвольних устремлінь польського народу, став прапором руху за національне відродження, за скасування феодально-аб- солютистського гніту»².

Серед польських романтиків саме Юліуш Словацький поряд з Адамом Міцкевичем найбільше прислужилися рідній літературі в утвердженні високих принципів історично достовірного зображення дійсності, народ­ності, патріотизму. Творча спадщина Ю. Словацького, за вдалим висловом В. Воровського, «бурхливо-полум’яного демократа», не втратила своєї значущості і в новій дійсності. Про це свідчить, зокрема, той факт, що у 1984 році прогре­сивна громадськість широко відзначила 175-у річницю від дня народження поета.

Твори Ю. Словацького здатні хвилювати наших сучасників і глибиною думки, і чаром слова, бо поезія митця, як відзначив Д. Павличко, «мов небеса, то виблискує чистотою, то покривається хмарами, то світить лагідно сонцем, то засліплює блискавицями, гарни­ми, не свідомими своєї руйнівної сили»³. Час увиразнив світлі тони багатокольоро­вої веселки його думки, настроїв та почут­тів, що допомогло уникнути різнотлумачень, які тяжіли певний період над його твор­чістю.

Пристрасний і цілеспрямований поет, Ю. Словацький жив болями своєї епохи, ві­тав будь-який порив справедливості, свобо­ди, а тому став речником надій та сподівань свого покоління на майбутнє відродження, єдність Польщі, розділеної між трьома єв­ропейськими монархічними державами — цісарською Австрією, габсбурзькою Прус­сією та царською Росією.

Після поразки «консервативної револю­ції» (так Ф. Енгельс назвав польське листо­падове повстання 1830 року) вузловою те­мою творчості Ю. Словацького стала доля батьківщини, народу. Поет відстоював висо­кі громадянські інтереси, збуджував почуття патріотизму і моральної відповідальності за майбутнє рідного краю у польських емігран­тів, котрі зосередилися в Парижі, де й він сам провів більшу частину скупо відміряних йому долею років. Словацький порушував у своїх творах проблеми, які мали не тільки суто національне значення, а й такі, що набули загальнолюдського, глибоко філо­софського звучання, прагнув створити «уні­версальну поезію», а тому природу і навко­лишню дійсність розглядав через призму вітчизняного й світового літературного, фольклорного та історичного матеріалу. Та­ка спроба усвідомити історичний і культур­ний досвід різних народів у другий період розвитку польського романтизму не означа­ла відриву від патріотичної тематики, а, нав­паки, збагачувала її.

Ю. Словацький також часто звертався до вже використаних інши­ми митцями тем і сюжетів, але надавав їм нового змісту. Не побачивши в цьому нова­торства автора, буржуазні вчені таку вла­стивість художньої манери найменували «плющеподібністю», яка нібито символізу­вала несамостійність, піддатливість чужим впливам.

Одразу після смерті Ю. Словацького його молодший побратим Ц. Норвід в одному із «шести відчитів» про автора «Балладини» сказав, що «він мав дивну сучасність і може тому власне сучасниками не був зрозумі­лий», а намагаючись пояснити манеру «пе­ревтілення», писав: «Він рівного собі не має, жоден: ні Адам (Міцкевич.—• Р. Р-), ні Зигмунт (Красінський.— Р. Р.), ані Богдан (Залеський,— Р. Р.), ані сам Ян Кохановський не єднали так, як Юліуш, в одній лірі мови всіх віків, всіх, так би мовити, станів... Юліуш Словацький володів мовами всіх віків, часів, суспільств, типів і станів»⁴. Про це свідчить той факт, що дія його тво­рів часто відбувається у віддаленому мину­лому або сучасних поету Близькому Сході, Греції, Англії, Італії, Росії, Україні.

Характерно, що переосмислення «чужого» для створення власного поетичного світу в таких митців, як Ю. Словацький, супровод­жувалося розширенням горизонтів рідної літератури за рахунок засвоєння позитив­ного досвіду світового письменства. З подіб­ною місією у своїх національних літерату­рах виступили Ф. Петрарка, В. Шекспір, Й. Гете, О. Пушкін, М. Лєрмонтов, в українській літературі — найяскравіше Ле­ся Українка, І. Франко. Ю. Словацький на­магався навіть продовжити сюжетну канву своїх близьких польських попередників — А. Мальчевського, А. Міцкевича. І ніщо так не свідчить про його оригінальність, як са­ме ці спроби, пов’язані лише формально з чужими творами. Адже вони утверджува­ли зовсім інший, мистецьки чарівний по­етичний світ.

«Що ж до літературної чутливості його,— пише М. Рильський, — його творчого єднан­ня з Данте, Аріосто, Байроном, Шекспіром, то це явище слід трактувати в такому ж розрізі, в якому ми трактуємо його щодо ве­ликого Пушкіна. Тут краще всього говорити про дар перевтілення, про найтоншу чут­ливість до всього прекрасного»⁵.

Слід відзначити, що «всесвітня чутли­вість», дар перевтілення і були своєрідними складовими, які з розвитком дальшого літе­ратурного процесу трансформувалися, на­бували глибокого змісту, дедалі більшого значення і зрештою були включені в сучас­не поняття — інтернаціоналістське єднання літератур. Всі аспекти європейського ро­мантизму знайшли відображення у створе­ному Словацьким поетичному світі.

Проаналізувавши проблему традицій і новаторства в спадщині Ю. Словацького, радянський учений І. К. Горський дійшов висновку, що саме завдяки «концентрації в своїй творчості відкриттів світової класики геніальний польський поет піднімав вітчиз­няне мистецтво слова до рівня вищих ху­дожніх досягнень своєї епохи»⁶. Не менш важливим для розуміння творчості Ю. Сло­вацького є твердження дослідника про сво­єрідне трагічне звучання в його художній концепції «романтичного оптимізму», вла­стивого багатьом творам письменника.

Митець сміливо пов’язував поезію, про­блеми художньої творчості з філософськими й науковими ідеями своєї доби, що сприяло збагаченню поетичної уяви сучасників, глиб­шому сприйняттю життя, підвищенню від­повідальності за долю свого народу, вітчиз­ни. Відомий сучасний польський славіст М. Якубець мав підстави говорити про те, що «цілі покоління вчених трудяться над з’ясуванням ставлення Словацького до то­гочасних суспільних, національних, філософ­ських і літературних проблем, а також над визначенням їх художнього відбиття в його творах» ⁷.

Поезія автора «Беньовського» не втрати­ла з часом своєї значущості. Вона і нині вражає читача своєю витонченою версифі­кацією, ідейно-естетичним багатством, при­четністю до кардинальних проблем буття. Один з найбільш популярних польських письменників на межі двох століть К. Тет- майєр, перефразувавши висловлювання 3. Красінського про А. Міцкевича, писав: «Ми з нього всі, починаючи від великої трійці — Уєйського, Асника і Конопніцької... Словацький сливе ж, бо створив поезію майбутнього» ⁸.

Вже з перших запальних, сповнених гли­боких емоцій творів Ю. Словацький став «сіячем скарбів», що проросли з його пое­тичної школи в початкуючих пагонах поезії Ц. Норвіда і К. Уєйського, які особисто зна­ли вчителя в останні роки його життя. Від­тоді засів новаторського слова, що акуму­лювало в собі великий художній досвід, щораз ширитиметься, і кожне наступне покоління польських поетів, та й не тільки польських, буде звертатися до спадщини Ю. Словацького. В цьому творча доля мит­ця подібна хіба що до сучасного йому ро­мантика в музиці Ф. Шопена.

Справді, як мало хто з польських митців слова XIX ст., Ю. Словацький започаткував тривкі традиції в поезії і драматургії, які і нині не втратили першорядного значення. Маються на увазі насамперед філософіч­ність, асоціативність, увага до внутрішньо­го світу людської особистості і, що не менш важливо, багатство художньої форми для втілення поставлених завдань.

Ю. Словацький, на відміну від його стар­шого сучасника — «національного пророка» Польщі А. Міцкевича, за життя був мало відомий широкому загалу, рідко видавалися його твори, а ще менше було позитивних відгуків критики про них. Заслужене місце на польському Парнасі поруч з А. Міцкевичем він утверджував поступово, особливо ж після смерті, коли вийшло у світ чотиритом­не видання творів Ю. Словацького (1866) і двотомна монографія (1866—1867) А. Малецького (до кінця століття вона мала п’ять видань), який перший по достоїнству оцінив поетичний талант митця, хоч і не зміг пере­дати читачеві саме революційно-демокра­тичних ідей, які домінували в творчому до­робку поета. Адже саме ці твори відіграли важливу роль в ідейно-моральній підготов­ці січневого повстання 1863 року.

Найбільш популярною стала поезія Ю. Словацького в Польщі і за її межами на межі двох століть, коли польські «неоромантики» визнали його за свого літературного і філософського патрона. Але вони вирива­ли із загальної художньої системи окремі концепції романтичної естетики автора і тлумачили їх відповідно до своїх модерні­стських поглядів.

В умовах соціалістичної Польщі творча спадщина революційного романтика актив­но видається й всебічно досліджується. За останнє тридцятиліття великими тиража­ми виходили багатотомні видання: чотир- надцятитомне — під редакцією академіка Ю. Кжижановського і сімнадцятитомне (в дев’ятнадцяти книгах) — під редакцією Ю. Кляйнера. Окремо видані епістолярна спадщина, а також «видатний путівник по світу митця» — фундаментальна праця «Ка­лендар життя і творчості Юліуша Сло­вацького» (1960).

Польські вчені не лише зібрали всю спад­щину поета, а й дали їй глибоко наукову оцінку. Сьогодні лише перелік прізвищ поль­ських інтерпретаторів його поезії вилився б в солідний том. Певні заслуги у вивченні життя і творчості Ю. Словацького мають і радянські дослідники — К. Державін, І. Гор­ський, Б. Стахєєв, а також українські вчені й поети — Г. Вервес, С. Левінська, І. Глинський, Д. Павличко.

Поезія і драматургія «республіканця ду­хом» Словацького волелюбна і глибоко де­мократична. Високо естетична, сповнена на­пругою духовних пошуків, гуманістичними ідеалами, втіленими у новаторські форми, вона зайняла належне місце не лише в поль­ській, а й у світовій мистецькій скарбниці.

1985р

---