Олена ГАСЬКЕВИЧ, 
старший науковий працівник музею Юліуша Словацького

ЗУЗАННА ГІНЧАНКА.

Рефлексії на тему виставки у музеї Юліуша Словацького

У жовтні – листопаді 2017 року, в музеї Юліуша Словацького експонується пересувна виставка з Рівненського краєзнавчого музею: «Зузанна Гінчанка. Обірваний вірш».
Зузанна Гінчанка – Сара Поліна Гінзбург, польська поетеса єврейського походження, народилася у Києві в заможній єврейській родині

 Після жовтневої революції її родина оселилася у Рівному. Батьки невдовзі розвелися і роз’їхалися в різні кінці світу. У п’ять років дівчинка залишилася під опікою бабці, яка володіла мережею аптечних складів. Дитинство майбутньої поетеси пойшло в Рівному, – гомінкому торговому багатонаціональному місті. Вірші вона почала писати у десять років, дебютувала в 1931 році у шкільній газеті. Після закінчення рівненської гімназії Сана, (так її називали рідні), в 1935 році поступає до Варшавського університету і з головою поринає у світське життя столиці. Сану часто бачать у модних кав’ярнях, вона танцює в ресторанах «Адрія» і «Зодіак». Її яскрава екзотична врода, незалежність, розкутість, гострий розум, стають пропуском у кола інтелектуалістів Варшави.

    «Фатальна жінка», «Зірка Сіону», «прекрасна Суламіф» – вона стрімко увірвалася в чоловічий світ столичної богеми. Нею захоплювалися, у неї закохувалися, її гострого слова боялися. Зузанна стала не лише музою таких відомих тоді митців як Юліан Тувім чи Вітольд Гомбровіч, а Поетом, рівноцінним з ними талантом. Перша і єдина збірка «Про кентаврів» побачила світ у 1936 році, коли юній поетесі було лише 19 років. Вірші Зузанни Гінчанки сповнені чуттєвості, еротизму у поєднанні із делікатною іронічністю, Зузанна зумисно епатує агресивною жіночістю, акцентує увагу на жіночій фізіології. Водночас, вона здатна піднятися над тим, що знаходиться у сфері її безпосередніх відчуттів. Зовсім не по-жіночому звучить протест проти антисемітизму у поезіях «Лови» та «Без коментарів». Пророчим є передчуття війни у творах «Зірки»,«Прачки», надруковані в сатиричному журналі «ШпилькВійна 1939 року застала Зузанну в Рівному, куди вона приїхала до бабусі на канікули. Невдовзі вона виїжджає до Львова. 17 вересня 1940 року Зузанна Гінчанка вступає до Союзу Радянських письменників України. Публікує власні вірші та переклади, зокрема перекладає Лесю Українку, Павла Тичину польською мовою. Під час німецької окупації Зузанна дивом рятується від рук карателів, насланих господинею помешкання, в якому вона проживала. Під враженням пережитого жаху вона пише вірш «Non Omnis Moriar…», травестію на твір Горація «Весь я не умру» та «Мій заповіт» Юліуша Словацького, у якому намагається осмислити етимологію зради.

Зузанна Гінчанка таємно виїжджає до Кракова, переховуючись від фашистів. Прокляттям «Зірки Сіону» стала її врода – непересічна, яскрава, але типово семітська. В 1944 році Зузанна та її подруга Блюмка Фрадіс таки потрапляють до рук гестапо. Щоб добитися визнання належності до єврейської національності, їх нещадно били. Зузанна не була епічною героїнею. Як кожна людина, вона боялася болю, тортур, а ще, як жінка, свідома своєї краси, Зузанна боялася за чудове довге волосся, яке було її гордістю. Зрозумівши це, гестапівці, тягали її по землі за коси, вириваючи цілі жмути.
Зузанна Гінчанка загинула в травні 1944 року, за кілька тижнів до закінчення окупації.
Яскравою кометою промайнула Зузанна Гінчанка на поетичному небосхилі. Навіки молода, 27-літня, вона залишилася в історії світової поезії як вічна пересторога проти безглуздої національної нетерпимості і ненависті.

---