Аліна ШУЛЬГАН
страший науковий працівник
Епоха романтизму, з огляду на глибокий взаємозв'язок з життям людини, вважається однією з найбільш цікавих епох. Ця залежність була характерна для всіх періодів, але, власне, в часи романтиків, вона набула особливої вартості, відображення якої можна спостерігати протягом усіх наступних століть. Бунт, спротив, боротьба за волю, індивідуалізм, любов до природи та емоційність – це головні риси романтизму.
Здавалося б, що у сучасному, щоденному житті ми маємо небагато спільного з романтизмом. На перший погляд так здається, але насправді серед нас можна часто зустріти людей, які втілюють до сьогодні в життя романтичні ідеї. Ще донедавна у Кременці можна було зустріти незвичайну постать, котра усе своє життя присвятила ідеям і вчинкам. Цією постаттю була Ірена Сандецька. ЇЇ називали матір'ю кременецьких поляків, так як вона виховала не одне покоління молодих поляків. Усе своє життя присвятила навчанню дітей та молоді польської мови та релігії.
Народилася 11 квітня 1912 р. в Умані. Батько, Ришард Сандецький, закінчив вищу сільськогосподарську школу у Відні і працював в сільськогосподарських маєтках у Чехії. Мати, Марія з Чартковських, після закінчення варшавської школи давала приватні уроки, а згодом була завідуючою у жіночих гуртожитках Кременецького ліцею. Батьки походили з Варшави, були великими патріотами та людьми високої етики. Мала вона також єдиного брата – музиканта, диригента, учасника Листопадового повстання, в'язня концтаборів в Gross-Rosen i Leitmeritz. Ірена Сандецька закінчила Ягеллонський університет у Кракові. У 1936 році отримала диплом магістра педагогіки. Працювала у школі. В 1945-1974 рр. була органісткою у парафіяльному костелі у Кременці. Ініціювала заснування Товариства відродження польської культури у Кременці.
Її часто називали людиною-установою. Саме до неї йшли люди по мудру пораду і саме у неї шукали підтримки. І знаходили. Причому знаходив її кожен, хто звертався, не зважаючи на віросповідання чи національність. Для неї рахувалася лише людина.
Вона безкорисливо навчала дітей. Дбала про те, щоб вони знали рідну мову і пам'ятали своє коріння. Ходила з ними на екскурсії, навчала віршів та пісень, розповідала цікаві казки та легенди. Уроки відбувалися під час літніх канікул в її приватному будинку. Ірені Сандецькій неодноразово погрожували, що отримає штраф, або навіть термін ув'язнення, якщо не перестане навчати дітей релігії. Але вона не переставала трудитися, була лише обережнішою, бо знала, що окрім неї, можуть покарати як дітей, так і їхніх батьків. Уроки перенесла зі свого дому до будинку однієї з прихожанок у село Зеблази.
У цей складний час не було жодних підручників для навчання, тому пані Ірена вирішила написати свій власноручний букварик. З огляду на короткий період навчання, підручник треба було пристосувати до існуючих реалій. Він мав бути короткий і відповідати потребам дітей. Складався з двох частин і розпочинався від літер, які були в українському алфавіті. Зробила це з метою полегшення засвоєння алфавіту. Тексти для читання були ретельно дібрані, мали повчальний, цікавий зміст і власноручні ілюстрації.
За свою освітянську діяльність, у 1992 році, вона отримала медаль Комісії Національної Освіти. Ірена Сандецька була невтомною вчителькою. Ризикуючи власною свободою, втілювала у життя свої ідеї. «Бог, Честь, Батьківщина» – це було її життєве кредо. Це кредо передавала і своїм вихованцям. Турбувалася про молоде покоління, хотіла, щоб вони виросли гідними людьми. Доглядала також історичні пам'ятки та покинуті на цвинтарях могили, вважаючи це своїм святим обов'язком.
Однією з характерних для неї рис був індивідуалізм. Цінувала свою незалежність і поступала згідно з власною волею. Саме індивідуалісти найбільше вносили і вносять до суспільства, це вони найчастіше надають йому форму. Вразлива на потреби інших, була взірцем для багатьох людей. Бачила людську кривду і спішила на допомогу. Давала усе, що найцінніше і не очікувала ані заплати, ані нагороди. Її дім завжди був відчинений для всіх. Підтримувала людей духовно і матеріально, звичайно, у міру своїх скромних можливостей. Своє життя присвятила іншим.
Вона дуже любила Кременець! З великою любов'ю оспівувала це місто у своїх віршах. Два роки тому, завдяки директору Національного музею Перемишльської землі у Перемишлі Маріушу Ольбромському вийшла у світ збірка її віршів "Вірші з-під гори Бони" У своїй передмові М. Ольбромський зазначив зазначив, що вірші пані Ірени Сандецької написані з талантом і літературною культурою, свідчать про виняткову вразливість на красу краєвидів Кременця і околиць, велику любов до міста і його мешканців, тварин, рослин, являються визнанням віри і виразом постави повної героїчного віддання справі. Достатньо відкрити збірник віршів і кинути оком на вірш Ранкова Пісня:
Дякую, Боже, за це сонце ясне
Дякую, Боже, за місто кохане
Дякую, Боже, за людей приязних
Дякую, Боже, за цей чудовий ранок...
У цю подяку вклала усе своє серце і душу! Була щаслива, що Господь так щедро її усім обдарував. Ніколи не думала про речі матеріальні. Це було неважливе і другорядне. Якщо навіть отримувала допомогу від близьких чи друзів, віддавала її, як говорила «потребуючим». Сама жила досить скромно у старому будиночку, де мешкав колись засновник Кременецького ботанічного саду – Віллібальд Бессер. Вважала, що має усе, що потрібне для життя, і ніколи не намагалася змінити свої побутові умови.
Пані Ірена Сандецька була великою оптимісткою і мала у собі багато енергії. Взимку лижі, влітку – плавання і довгі прогулянки по Кременецьких горах. Маючи дев'яносто років, виходила з екскурсіями на гору Бону і з великою любов'ю розповідала про місто, яке називала "чудовим Божим витвором".
Місцеві поляки, на запитання, звідки знають польську мову і хто їх навчав релігії, відповідають:
"...релігії, мене таємно навчила пані Ірена", "писати і читати мене навчила пані Ірена", "Моя Стася до Першого причастя йшла таємно, пані Ірена її навчила, дай їй Боже здоров'я", "молитву Отче наш, мене пані Ірена навчила", "Як же вона чудово співала і грала на органах", "...пам'ятаю, як пані Ірена сказала нам зробити коробочки і збирати до них добрі вчинки і ми бігали усі по місту, допомагали людям, то сумку донести, то місце комусь уступити. Потім кожен з нас рахував ці добрі вчинки," ...це пані Ірена вчила мене писати, читати, вчила також віри в Бога", "...після її навчання ми відчули себе поляками", "...уроки були дуже цікавими - пісні, ігри, забави, а при цьому навчання. Що стосувалося релігії, тут все було серйозно".
Цілі покоління згадують про неї з великою вдячністю. Ян Склодовський дуже влучно назвав її: ..."послом, міністром освіти і культури, директором приватної бібліотеки ". Померла 25 бересня 2010 року.