Олександр Марченко - "Король поседжаторе" у музеї Юліуша Словацького

Друк

Олена ГАСЬКЕВИЧ 

Старший науковий працівник  

IMG 1813

Обласний музей Юліуша Словацького в Кременці від самого початку свого заснування став живим і дієвим вогнищем культури, місцем зустрічей митців, науковців, літераторів, молоді та студентства,осередком обміну думками та презентацій  творчих досягнень.  Імпрези розраховані на різноманітну аудиторію і одним із чільних завдань  є  розвиток естетичних смаків молодого покоління. 6 грудня у музейному Салоні Саломеї гостем був Тернопільський бард Олександр Марченко, який презентував тут свою авторську літературно-музичну програму «Повій, вітре…» за мотивами творів класиків української літератури.  Імпереза не була приурочена жодній памятній даті. Адже, за словами пана Марченка,  про класиків  варто згадувати не лише у дні   народження чи смерті  та висвітлювати їхні постаті як патетично-забронзовілі монументи. Творчість відомих усім нам  Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка – жива і  актуальна, близька серцю кожного українця.  Підхід автора програми до підбору творів був глибоко особистий. Пан Олександр керувався власними вподобаннями, намагаючись донести до аудиторії ті твори,які були особливо близькі його серцю. Митець  майстерно поєднав  загальновідомі твори («Мені однаково»– (Т.Шевченко) із менш знаними «Ой, горе тій чайці» –(І.Мазепа); старовинні – (Г.Сковорода) із сучасними –(Л.Костенко); пісня чергувалася із декламацією поезії та прозою. Олександр Марченко вів невимушений  діалог із аудиторією, його  глибокий  голос з оксамитовими нотками заворожував, а  майстерна декламація змушувала по-новому сприймати хрестоматійні твори

IMG 1801

Втім, про Олександра Марченка варто сказати трохи більше. Народився поет у Львові, але своїм рідним містом завжди вважав Тернопіль.  Трепетний емоційний звязок у пана Олександра і з Кременцем, містом юності його батьків. Львівська консерваторія,  Тернопільське залізничне депо, Київська та Тернопільській державна філармонія, Тернопільський комерційний інститут – це тільки основні віхи у його яскравій і різноманітній трудовій біографії.  Мимоволі дивує багатогранність талану пана Олександра. 
IMG 1780Піаніст, шансоньє, поет, перекладач, педагог, актор – в усіх цих напрямах він виявив неабиякий творчий потенціал. На жаль, це вже стало сумною традицією, що українцям часто вдається реалізувати  свої можливості не  у себе на батьківщині, а закордоном. Так сталося і з Олександром Марченком. Як і тисячі наших співвітчизників, він змушений був поїхати закордон на заробітки. В Італії  він пройшов складний, цікавий і неймовірний шлях від вуличного співака до короля  «поседжаторе» - виконавця неаполітанської народної пісні.  Пан Марченко – єдиний іноземець увійшов в 12 найкращих виконавців цього самобутнього жанру.  Несподівано для себе він став знаменитістю. Його запрошували на центральні канали італійського телебачення, про нього зняли документальний фільм,  його впізнавали на вулиці. Нині Олександр Марченко живе в Тернополі.

IMG 1784

   Наступна зустріч з Олександром Марченком відбулася у музеї Юліуша Словацького за сприяння керівництва державного казначейства.  У виконанні пана Марченка  багаточисельні гості «Салону» почули калейдоскоп романсів і пісень. Звучали українські, французькі, італійські, польські пісні.  Друга частина виступу була присвячена фортепіанним творам. Звучав Шопен – а як же інакше?  Адже Фридерик Шопен і «господар» Салону – Юліуш Словацький – майже однолітки і майже друзі. Їх доля була дуже схожою. Обидва емігрували в Париж, обидва були геніально талановитими, як Ю. Словацький так і Ф. Шопен хворіли на туберкульоз. А ще – обидва вони любили одну  і ту ж дівчину – багату шляхтянку Марію Водзінську. І хоча Марія  ні одному із них не відповіла взаємністю, стосунки між геніями охололи назавжди.

Не випадково звучали у виконанні О. Марченка і твори одного із найвпливовіших піаністів  19 ст. - Ф. Ліста, який був у Кременці і дав тут сольний концерт.

Виступ митця завершився дискусією, яку інспірувала директор музею Тамара Сеніна. Особливо трепетно були сприйняті слова подяки митцю , висловлені відомим кобзарем Василем Жданкіним, який також відмітив діяльність музею Юліуша Словацького як одного найбільш значимих центрів культурного життя регіону.