UkrainianPolishRussianEnglish

Выставки

повернутися до змісту

 

МИСТЕЦТВО ЖИТИ НА ЗЕМЛІ 


Наталя ПЕРЕСКОКОВА

    64

 

    12 червня у приміщенні музею Юліуша Словацького відбулося відкриття чергової виставки художніх полотен добре знаного у нашому місті, в Україні і вже відомого у США художника Миколи Мамчура та членів його мистецького гурту «Художники без майстерень», які дебютували своїми оригінальним роботами. А саме: Бологової Ольги  (уродженки міста Володимир, що в Росії), тернополян: Андрія Коваля, Оксани Дуденчук, Віктора Буковського. Їхні твори внесли свіжу хвилю думок, радощів, сяйво насичених кольорів, сплеск емоцій в наше повсякденне одноманіття. Роботи, котрі заставляють замислитись над нашим життям, викликають хвилювання. Мабуть, саме тому у виставковій залі панує серед відвідувачів жваве обговорення побаченого, подив від своєрідності засобів передачі реалій, чи надуманих сюжетів, породжених філософським сприйняттям світу.

 

Художники без майстерень» – обєднання, що виникло в грудні 2010 року в місті Тернополі, має на меті згуртувати творчих людей різних напрямків, віку, національностей в одну дружну общину, – так планує автор ідеї і духовний наставник гурту Микола Мамчур. Він вважає, що головна задача мистецтва – «об’єднувати людей, стирати відчуття самотності, дарувати їм радість, щастя, надію. Воно є балансом емоцій, притулком для людської душі, де вона шукає порятунку і підтримки». Саме ця ідея і обєднала таких різних за жанрами, стилями передачі молодих виконавців. З юнацькою безпосередністю вони звертають увагу на такі «дрібнички» у нашому житті, які мало хто помічає: бездрик, метелик, павучок, квітка (роботи Віктора Буковського). У наближеному вигляді вони набувають дивовижної краси, привабливої своєрідності, складається враження, що споглядач ніби одягає окуляри і під їх збільшувальним склом милується божими творіннями. Стає зрозуміло, що автор не боїться «бути щирим, відвертим, готовим показати людям свій внутрішній світ, впустити їх туди, бути вільним…»

 

З акварелями Оксани Дученчук ми вже знайомі з попередньої виставки Миколи Мамчура в музеї Словацького. Нині авторка представила графічні пейзажі. Назви до них досить поетичні: «ворота в туман», «смиренність і лицарство», «тінь кохання»…Виконані у чорно-білих тонах, художні роботи вражають своєю трьохвимірністю. Не йметься віри в те, що простий олівець в умілих руках може так тонко передати шелест дощових потоків, кружляння дрібних сніжинок, запах передвесняного лісу після зливи, клуботання згустків туману на світанку між лісовими деревами, осліплююче сонячне проміння, навіть тепло від дотиків закоханої пари, яку видно лише у відбитку тіні на дворовій бруківці….З часом переконуємось, що Оксана, душа якої по вінця наповнена любов’ю, дійсно малює (як говорить сама) «не просто побачене, а свої відчуття та враження від причетності до цього світу». Ще одне цікаве захоплення у дівчини-майстрині – ганчір’яні ляльки, які виготовляє власноруч (прохання не плутати з мотанками вуду!). Як приклад такого роду творчості – подарунок нашому музею довгоногої білявої красуні у картатому платтячку з такою ж парасолькою.

 

Юний художник Андрій Коваль, котрий «народився, живе, сприймає, пробує творити та пізнавати» був представлений лише однією роботою, проте якою! Виконаний в техніці «папір, вугілля» портрет відомого кременчанина – художника, поета, краєзнавця Івана Демяновича Гарасевича у всіх глядачів викликав схвальні відгуки. Майстерно, тонко, вдало. Сподіваємося, що з іншими своїми роботами Андрій нас невдовзі познайомить.

 

Ну, звісно, художні твори метра живопису самого Миколи Мамчура привертали до себе увагу не лише різнобарвям кольорів, довершеністю побудови зображення, а й філософським підгрунтям.Виставлені роботи можна умовно поділити на такі підгрупи: політичні, козацькі , лицарські, релігійні, побутові. Кожна категорія несе у собі роздуми автора: «що з нами відбувається, куди ми рухаємось?» Це якраз те, що досліджує кожен митець, а художник при цьому має можливість писати свої дослідження мовою живопису, малюнку, скульптури чи музики…» Чи словом, як і зробив автор у власній книзі «Северин». До речі, це своє видання він презентував на відкритті даної виставки у музеї Словацького.

 

 

У художніх полотнах пана Мамчура досить багато символіки, яка, можливо, не кожному зрозуміла з першого погляду. Так наприклад, у численних зображеннях королів, вкладено символ не влади, а мудрості; у відтвореннях янголів – надію на спасіння людства, яке впевнено котиться у прірву; в підлозі храму, що має вигляд шахової дошки – наше щоденне буття, що послідовно чергується із чорних та білих днів-клітинок… Цікаві роздуми митця над «політичним ляльковим театром» сьогодення, у якому державні руки смикають людей-маріонеток за тонкі невидимі ниточки, завдяки чому ті рухаються, проголошують з трибуни-балкону промови для народу, а той терпляче тримає пихатих політичних та військових тиранів на власних могутніх титанових плечах… Скептична також алегорія державних рук, що за іграшки тримають у своїх долонях голови чиновників, які насправді являються мізерними карточними фігурами – шістками, сімками, валетами. В любу хвилину ці долоні можуть розчавити їх на друзки… Дивують метаморфози чиновника із папкою, який в душі мріє стати вільним королем, бачить у небі золотого фенікса… Козацька тема особисто мене зачепила картиною шаленого бою, де ніби чується дзвін металу шабель. На задньому плані січі – широко відкриті очі, наповнені жахом, в яких застигла смерть вершника, що тримав малиновий стяг….

 

У багатьох картинах художника присутня наша гора Бона із руїнами старої фортеці, підсвічена місячним сяйвом. Вона дійсно, мов привид возвеличується над містом. На її фоні відбуваються і битви, і дуелі, і військові походи. Це говорить про явний інтерес Миколи Мамчура до нашого історичного минулого. І не з проста – родом він походить з Кременця, саме тут він часто літав на містом у далеких дитячих снах чи в мріях.

 

Якщо роботи митця пробуджують до роздумів, до дискусій – безсумнівно вони зачепили глядачів «за живе». Так і нинішнє відкриття виставки «художників без майстерень» видалося незвичним. Після спокійного обміну враженнями від картин, побажань натхнення та росту в творчості, присутні перейшли на громадські бесіди, відстоювання політичної позиції, зауваження до благоустрою міст Тернополя та Кременця, глобальних екологічних питань, що стосуються усієї України. Серед виступаючих були працівники музею Тамара Сеніна, Оксана Зуб, а також – активісти Народного Руху Богдан Георгійович та Валентина Олександрівна Кульчинські, викладач медичного училища, поетеса, громадський діяч Ольга Біркова, відомий художник Ніл Григорович Зварунчик, приватний підприємець Наталя Іванівна Петраніч, лікар-кардіолог Алла Юр’ївна Холодило, викладач Кременецького ліцею Тетяна Миколаївна Мельник, медичний працівник Ірина Божко та інші. Тішило те, що жителі наших міст не байдужі до сьогоднішньої політичної та суспільної ситуації в країні, і те, що мистецтво знайшло такий живий відгук у їх серцях. Отже, думка ініціатора відкритої у музеї Юліуша Словацького виставки «ми сильні, коли ми разом, коли нас багато» – знайшла своє реальне підтвердження. Бажаємо гурту і надалі тішити нас своїми глибоко життєвими, психологічно-колоритними полотнами.






МАЛЯРСТВО  ВОЛОДИМИРА СТЕЦЮКА 

Оксана ЗУБ,


    Таку назву має персональна виставка кременецького художника, що відкрилася в обласному літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького.

Володимир Стецюк – уродженець Кременеччини, випускник Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша, працівник музею Юліуша Словацького.   Він - активний учасник мистецького життя Кременця, керівник художнього гурту «Гладущик», добре знаного у нашому місті та за його межами.

Виставка стала своєрідним дарунком кременчанам до Дня міста. Полотнами, представленими тут, автор ще раз засвідчує свою любов до нього.

Творча манера Володимира Стецюка поєднує точність у зображенні архітектурних мотивів з художньою імпровізацією, досконалістькомпозиціїзособливоюколористичністюрішень, влучністю і виразністю урозкриттітеми.

Як художник, Володимир Стецюк виражає себе врізних жанрах: упейзажі, портреті, натюрморті. Одним із аспектів творчого життя автора є майстерне володіння графічними видами мистецтва, створення графічних циклів та серій. Він також часто звертається до історичної та релігійної тематики.

Серед творів самобутнього кременецького митця, що здобули визнання художньої критики та поціновувачів його творчості, такі полотна, на виставціекспоновані: «Канікули Словацького», «Древній град», «Руїни фортеці», «Будинки-близнюки», «Галицько-Волинський літопис», «Король Данило Галицький», «Ангел-хранитель», «Богоявлення господнє» та інші.

Його художні роботи демонструвалися на виставках в різних містах України та Польщі.

 

 


БАРВИСТІ ВІНОЧКИ – ТЕПЛИЙ ПОДИХ ВЕСНИ.

ІЗ ВИСТАВКИ ОЛЕСІ ТОКАРСЬКОЇ

Тамара СЕНІНА


    Весна стала для літературно-меморіального музею Юліуша Словацького та його відвідувачів днями особливого відчуття свята. Виставковий зал був заповнений різнобарв'ям українських віночків, які віддавна вважалися народними символами України поряд із вишитим рушником, червоною калиною, вербою, липою, мальвою, чорнобривцями, державною символікою.

Їх автор – Олеся Токарська, яка народилася і проживає нині в селищі Клавдієво, на Київщині, хоч значна частина її життя пройшла в Кременці. Тут минуло дитинство, закінчила школу, звідси вийшла у широкий світ, який підкорив її, дав наснагу для творчості і знову й знову повертає в місто, обрамлене горами і лісами, оповите особливою природною довершеністю. Тут розквітала юність і народжувалося справжнє відчуття краси…Склалося так, що саме в Кременці, в музеї Юліуша Словацького, вперше в її житті відбуваються презентації її персональних виставок. Першою серед них була виставка писанок… 

Злегкої руки музею цими писанками милувалися украєзнавчих та художніх музеях Рівного, Луцька, Тернополя, Коломиї, навиставках у Києві: в Національній спілці майстрів народного мистецтва України, в Українському домі, в Експоцентрі. Колекція писанок їздила до Вашингтону, Оушенсайду (Каліфорнія), Санта-Фе (Нью–Мексико), Де Мойну, Ньютона (Айова), демонструвалася у німецькому місті Вуперталь, мала успіх на виставці у Франції – в містах Мец (Лоренія) та Манд (Лозер).

Цього ж разу у музеї Словацького вперше в її творчій долі відбулася презентація виготовлених нею українських віночків. Їх, різних видів, майстриня передала на виставку майже сотню. Віночки Олесі Токарської викликають зацікавлення у Верховній Раді та Адміністрації Президента України, користуються успіхом серед дівчат, школярів, студентської молоді, створюють по-справжньому весняний настрій…

То ж бажаємо пані Олесі і надалі сміливих кроків у творчості, що так талановито збагачує українське мистецтво. До нових виставок і їх презентацій!


МАКРО-ПОГЛЯД  В ОБ’ЄКТИВІ «ПОЗИТИВУ»

 

Тамара СЕНІНА,


    В останню неділю року у музеї Юліуша Словацького відбулося відкриття виставки «Макро-погляд» творчого об’єднання фотолюбителів «Позитив», що уже кілька років діє в Кременці під керівництвом Віталія Чумакевича.

Вийшла свого роду фотогалерея, що представляє макрофотографії із найнесподіванішими сюжетами. Кожна з них діє притягальною силою, бо мимоволі відкриваєш для себе світ заново, який ти уже, здавалося б, сотні разів бачив. Відзняті великим планом і з близької відстані квіти, пелюстки, листя, стебла, роса, сонячні промені, всілякі комашки, осибджоли, мухи, джмелі, метелики, жучки, коники-стрибунці, гусениці, ящірки, ягоди розкривають перед тобою красу ще одного життя, у яке ти зі своєї «велетенської» висоти навряд чи проникнеш поглядом. Саме так, – щоб побачити дивовижні деталі природи, яких не видно неозброєним оком, і неможливо побачити на звичайній фотографії.

Тож хочеться привітати усіх авторів цих макрофотографій – кременецьких фотолюбителів різних професій і віку, що входять до цього об’єднання, із професійним освоєнням такого захоплюючого жанру творчої фотографії, де художній замисел кожного з них так чудово переплівся із красою живої і, все ж, такої загадкової земної природи. Водночас – побажати успішних і частих презентацій «Позитиву» далеко за межами рідного Кременця.

 

УКРАСИЛ господь ЦВЕТАМИ ЗЕМЛЮ – СЛАВА ЕМУ!

 Наталья ПЕРЕСКОКОВА

 

    Для областного литературно-мемориального музея Юлиуша Словацкого в Кременце одним из впечатляющих событий конца 2011 года была презентация художественной выставки кременчанки Татьяны Кондратьевой. Она открыла своё имя по-новому, осознав себя художницей уже в зрелые годы. Маслом, акварелью, пастелью художница изобразила сказочный мир цветов, растений, пейзажей родного города и его окрестностей. Работы, которые она осмелилась вынести на всеобщее обозрение, стали отражением её души. Все это Татьяна Борисовна обобщила в названии выставки: «Украсил Бог цветами Землю – слава Ему!»

 

А еще не так давно Татьяна Кондратьева могла утверждать – она пианистка. Окончила Тернопольское музыкальное училище, была преподавателем музыки в Кременецком педагогическом колледже им. Тараса Шевченко. В технических навыках достигла достаточно высокого уровня. Увлекалась вязанием крючком, на спицах, художественной вышивкой.

Рисование картин, все же, стало для неё чем-то большим, нежели увлечение. Она живёт этим творчеством, излучая энергию радости, жизнелюбия, позитивную энергетику, которая накопилась в её душе…


МУЗЕЙНЫЕ ВЫСТАВКИ (презентации)

В ПОСЛЕДНИЕ МЕСЯЦЫ 2011 ГОДА


РаЗМЫШЛЕНИЯ ПОСЛЕ ПРЕЗЕНТАЦИИ


Людмила ОХОЦКАЯ

11    Выставка работ тернопольского художника Николая Мамчура (родом из Кременца), оставила после себя множество впечатлений. Наполненная символами, она заставила посетителей размышлять над сюжетами, вызывающими не совсем обычные ассоциации, которые направляют мысли в неожиданное и, как-бы, небезопасное русло борьбы добрых и злых сил, побуждают к философствованию о предназначении жизни и смерти на этой земле. Художник верит в себя, как и в то, что ожиданностей в этой жизни не бывает. Он осведомлен в истории искусства.

 

Работы Николая Мамчура исполнены маслом. Они могли бы иллюстрировать сюжеты романов фентези, в которых повторяются мотивы рыцарей и дам, королей и придворных интриг, магов и оборотней. Некоторые из них стали уже собственностью многих жителей Украины, Польши, Германии, Швейцарии, Англии, Канады, Америки.

У Николая много учеников как по рисованию, так и тех, которые в любое время могут защитить себя и честь своей Отчизны. Он – обладатель чёрного пояса по контактному каратэ, основатель клуба искусств «Сакура» в Тернополе, которому уже двадцать четыре года. Четыре года жил в США, там работал охранником, много путешествовал. Встречи с новыми людьми рождали новые сюжеты, а также – презентации выставок в Манхеттене и Вашингтоне. Вернувшись в Тернополь, художник стал инициатором проекта «Художники без мастерских», целью которого было объединение творческих людей разных направлений и стилей, поднятие общего уровня их мастерства. Хотя, впрочем, его хобби – работать в саду, сажать деревья. Николай написал автобиографическую книгу, в которой рассказывает о людях из своего окружения на родной земле и за её пределами…



              DSC06099      DSC06140         DSC06178