ЗА МАТЕРІАЛАМИ ОСОБОВОГО АРХІВНОГО ФОНДУ

 

 

Марія Тимочко

науковий співробітник відділу рукописів 

Національної наукової бібліотеки України 

ім. В. Стефаника, м. Львів

 

 

 

У відділі рукописів Львівської національної науко­вої бібліотеки України ім. В. Стефаника (далі - ЛННБ України ім. В. Стефаника) зберігається особовий архів українського педагога і психолога, літературознавця, фі­лолога, публіциста, бібліофіла Івана Павловича Смолія (Ф. 271). Хронологічні рамки фонду - 1951 - 1997 pp. В основному - це листи від організацій, установ та окре­мих осіб, що засвідчують активне спілкування І. Смолія з редакціями часописів, видавництвами, літературно-меморіальними і краєзнавчими музеями України, відоми­ми особистостями - Б. Атоненком-Давидовичем, Г. Кочурем, М. Головащенком, Ф. Погребенником, І. Блажкевич, П. Медведиком, С. Гебус-Баранецькою, Г. Нудьгою та ін. Тож, серед багатої тематики листування мають місце дже­рела, що стосуються досліджень життя і творчості Юліуша Словацького, а також історії ювілейних святкувань видатного поета світового рівня, який народився у Кре­менці на Тернопільщині. Життєвий і творчий шлях Юліуша Словацького досліджував і сам фондоутворювач: ар­хівні матеріали представляють з цього приводу не лише його наукову, а й громадську діяльність.

Народився І. Смолій 15 січня 1910 р. в с. Розношинці Збаразького району Тернопільської області в родині хлі­боробів. У своєму селі 1922 р. закінчив початкову школу. В 1929 р. - Тернопільську гімназію. Цього ж року став сту­дентом відділу класичної філології, опісля - педагогіки Львівського університету. В 1936 р. закінчує його абсольвентом, оскільки здоров’я не дозволило захистити дипломну роботу та ступінь магістра.

Восени 1939 p. І. Смолія призначають завідувачем Синявської початкової школи Збаразького району, інспектором шкіл для дорослих районного відділу народної освіти. У червні 1941 р. його мобілізують до лав Червоної Армії, відправляють у Нижній Тагіл (Росія) на будівництво військових заводів. Далі були - хвороба і направлення в колгосп, знову мобілізація до трудової армії і праця на руднику Челябінського вугільного ба­сейну та звільнення з військової служби за станом здоров’я.

У липні 1944 p. І. Смолій стає завідувачем Залісцівського, згодом - інспектором шкіл Білобожницького райвідділів освіти на Тернопільщині. З 1945 по 1950 pp. заочно навчаєть­ся на відділенні української філології Львівського державного університету, вступає до аспірантури при Науково-дослідному інституті психології в Києві і закінчує її в 1953 р.

Трудову діяльність продовжує на посаді викладача психології Кременецького педагогічного інституту. 26 листопада 1954 р. у Києві захищає дисертацію кандидата педа­гогічних наук.

У 1962 р. обирається завідувачем кафедри педагогіки і психології Кременецького (з 1969 р. - Тернопільського) пе­дагогічного інституту. На цій посаді пропрацював до 1971 р. Опублікував ряд наукових, науково-методичних та науково-популярних праць. Писав також статті на літературно-мистецькі теми, зокрема про Ю. Словацького, С. Руданського, С. Крушельницьку.

Помер В. Смолій на 77 році життя, 1966 р. у Терно­полі, похований в рідному селі Розношинці.

Як людину високої культури, одного з найдосвідченіших педагогів Тернопілля, істинного українського патріота характеризував І. Смолія, зокрема, колега К. Векірчик на сторінках регіонального річника «Тернопілля’79».

У фонді відділу рукописів маємо листи від окремих осіб, що засвідчують активну діяльність філолога, спрямо­вану на широке зацікавлення постаттю Ю. Словацького та дослідження джерел, які стосуються всього, що пов’язано із уродженцем Кременця - геніальним письменницьким талан­том, творцем концепції філософії духу.

Кореспонденти І. Смолія висловлюють прохання допомогти у зборі матеріалів та створенні виставкових екс­позицій, взяти участь у ювілейних заходах, присвячених по­ету. Він відповідає на запрошення і відвідує музеї, виступає на зборах, дає рекомендації, рецензії та відгуки, публікує у періодичних виданнях статті на теми дослідження твор­чості Ю. Словацького, а до 150-річчя поета готує тематич­ний випуск газети Кременецького педагогічного інституту.

Свій внесок у словацькіану зробив літературозна­вець, письменник, перекладач Глинський І. В. (1923 - 1983).

Відомі, зокрема, його переклади з польської мови творів Ю. Словацького та наукові дослідження українсько-польських літературних зв’язків. І. Смолій пише, що зустрічався з І. Глинським у Кременці на ювілейних заходах з нагоди 150-річчя з дня народження Ю. Словацького 4-6 вересня 1959р. І. Глинський був також у Кременці на святкуваннях ювілеїв поета у 1969 і 1979 pp., він же надіслав філологу свої перекла­ди з творів Словацького на українську мову: «Ці перекла­ди були мені потрібні до моєї статті «Крем’янець в житті та творчості Юліуша Словацького», надрукованої пізніше в славістичному збірнику Української Академії Наук», - підкреслює фондоутворювач. Власне, лист до    І. Смолія, написаний наприкінці 1959 p., І. Глинський розпочав такими словами: «Шануючи Вас і вважаючи, що на Укра­їні цитати про Крем’янець повинні звучати найкраще по-українському, - виконав Ваше прохання. Переклад, може, не ідеальний, але не гірший, здається, інших». Далі автор доповнив лист своїми перекладами таких поезій Ю. Сло­вацького: «З V пісні «Беньовського» - «А й я ж десь маю край той золотий...»; «З «Срібного сну Саломеї» - «Не думай ти, що я горджуся...»; «З поеми «Година роздумів» - «...Між гір хребтами...»; «З «Подорожі до Святої землі з Неаполя» - «Любо - вернутись й сидіти на лавах...». Во­чевидь, дослідників мали б зацікавити пропоновані пере­клади, адже у них      І. Глинський прагне донести до україн­ського читача якраз ту особливу зворушливість й захопли­вість поезій Ю. Словацького, якими сам так перейнявся, - тож і передав їх відповідно через багатство своєї творчої манери та свого поетичного уподобання.

Певну інформацію дають записи І. Смолія про лі­тературознавця, письменника і перекладача Кочура Г. П. (1908 - 1994), в яких окрім спільних справ стосовно пере­кладу творів світової літератури на українську мову, згадує, що на ювілейну наукову конференцію та літературний вечір у Тернопільському драматичному театрі з нагоди 160-річчя від народження Юліуша Словацького до Кременця й Терно­поля на початку жовтня 1969 р. прибули польські та укра­їнські науковці і письменники, серед них були - Григорій Кочур, Ярослав Івашкевич та багато інших відомих особис­тостей.

У фонді зберігаються листи-подяки І. Смолію за дарунки Кременецькому краєзнавчому музею (передав із власної бібліотеки 81 книжку з шевченкознавства, 47 комп­лектів листівок, туристсько-краєзнавчу літературу та інші джерельні матеріали). Окрім того, збереглись його запро­шення на святкові заходи з нагоди 170-річчя від дня на­родження Ю. Словацького. В їх оформленні використані поезії «Якщо ти будеш у моїй країні...» та «В альбом Софії Бобровій» відповідно у перекладах Є. Нарубіної та Г. Ко­валенко.

Науковий інтерес становить листування І. Смолія із філологом, літературознавцем, викладачем Кременецького сільськогосподарського технікуму Середюком М. Ф., який також був дослідником творчості Ю. Словацького і учас­ником ювілейних урочистостей від дня народження поета. Серед листування (у фонді зберігається 17 його листів до І. Смолія, написаних у 1975 - 1978 pp.) - повідомлення про кореспонденцію з Варшави від колишнього Генерального Консула ПНР у Києві Ванди Михалевської, від польського письменника, перекладача Єжи Єнджеєвича та його дружи­ни Яніни.

У листах М. Середюк відкриває окремі сторінки з історії ювілейних заходів. Наприклад, дізнаємось, що під час відзначення на Тернопільщині 150-річчя Ю. Словацько­го польську делегацію очолювала тодішній консул Польщі в Україні Ванда Михалевська, яка згодом підготувала спо­гади про свою громадську діяльність «.. .здала вже написану свою книжку «Wspomniena» до друку і після надрукування її обіцяє прислати». На прохання Ванди Михалевської за по­середництвом редакції «Наше слово» М. Середюк надіслав авторці спогадів документальні матеріали про відзначення ювілею Словацького в Кременці 1959 року. Сам фондоутворювач про нього пише як про глибоко ерудовану людину з ши­рокою лінгвістичною освітою, яка прекрасно орієнтується в українській та польській літературі, знає й інші слов’янські літератури і мистецтво, має великий життєвий досвід. «Лис­ти, які він писав до мене, мають не тільки особисте значення, а й являють собою широкий інтерес...».

М. Середюк постійно живе тематикою, пов’язаною із дослідженнями та популяризацією постаті Ю. Словаць­кого. Тож, 5 грудня 1974 р. він надіслав                      І. Смолію копію отриманого листа від заступника відповідального редактора суспільно-культурного тижневика в Польщі «Наше Слово». У ньому йдеться про те, що В. Михалевська пише спогади про події, в яких вона брала безпосередню участь разом з українськими діячами культури. На її прохання автор листа просить допомогти з’ясувати такі моменти: «1. У Кременці поставлено пам’ятник Ю. Словацькому. Хочемо знати коли і в якому місці його відкрито, як виглядали врочистості, зв’язані з цією подією? 2. Як довго стояло попереднє по­груддя Ю. Словацького, автором якого був митець-аматор Микола Матусевич? Що з цим погруддям сталося та з ху­дожником? 3. Чи в бібліотеці ім. Ю. Словацького (міститься в бувшому будинку Янушевських) надалі виставлена експо­зиція, присвячена життю і творчості Ю. Словацького? Які сліди пам’яті зберігаються в колишньому Кременецькому лі­цеї? 4. Чи кімната Ю. Словацького в історико-краєзнавчому музеї поповнилась новими експонатами? Яке зацікавлен­ня в місцевого населення і туристів? Що нового збудовано в Кременці протягом останніх років? 5. Яке повне ім’я та прізвище секретаря обкому партії, який особисто брав участь у підготовці та у святкуваннях? Які виступили худож­ні колективи? Хто був з московських і білоруських учених на науковій сесії? Чи в складі української делегації, яку очолював М. Рильський були В. Вєдіна та Ю. Булаховська? Чи на сесії були гості з інших республік?». Звичайно, на такі питання респондент дав якнайширшу інформацію, і це про­стежується у наступних листах: щире бажання якнайбільше розповісти, щоб бодай найменша дрібничка не залишилась поза увагою дослідників щодо спадщини великого генія.

Зрештою, листування М. Середюка із І. Смолієм за­слуговує на окрему публікацію, яка б прислужилася до роз­ширення фактичної основи, що стосується історії діалогу двох культур, діалогу, до якого нас уже другу сотню років запрошує геній світового значення Юліуш Словацький.

 

З V пісні «Беньовського»

А й я ж десь маю край той золотий –

Край рідний, плинний кров,ю й молоком,

Що сина мусить згадувать добром!

Якщо без серць ви?.. Ви!.. Я вас прощаю.

В моєму серці лють до вас засне!

О Ікво плинь ти по лугах безкраїх.

Ти - славна теж, срібло твоє гучне

Величну й довгу спірку з Німном має,

Ти ж Німн примусила назвать мене

Великим...

ЛННБ України ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф.

271.-Од. зб. 15. -Арк. 2.

 

Зі «Срібного сну Саломеї»

Не думай ти, що я горджуся,

Що з простоти селян сміюся,

Чи бриджуся людей робочих.

Бувало, вечорниці ваші

Й пісні я слухаю охоче.

Бувало, всі свічки загашу

І вийду ніччю на піддашшя -

І в’яне серденько дівоче

Бо ж чує, як кобзар співає,

Бо ж чує танець як лунає.

Я чула запахи лісів,

Я чула гамір голосів:

Від суму - місячно-разючих,

Від радості ж - немов болючих,

Від викриків - неначе злісних,

А від луни - таких розлогих,

А часом - ніби сльози, чистих

На серце падаючих вбоге.

 

ЛННБ України ім. В. Стефаника, відділ рукопи­сів, ф. 271. - Од. зб. 15. -  

Арк. 3.

 

З поеми «Година роздумів»

.. .Між гір хребтами

Прекрасне місто в синь підносить стріли веж

З долини, що лежить під неба килимами.

Чудове, як шибок сія вінком без меж,

Як сонцю білий ряд показує домів –

Смарагди-перли, мов на тлі садів, - тканини.

Там взимку мчать струмки розкуті із вершини

Й по вулицях витких несуться до ярів.

Там є стрімка гора, що ймення Бони має.

Вона, найвища з гір, тінь місту посилає

І замок престрашний аж на чолі тримає,

Прикритий виром хмар, далекий від людей.

Всім видно замку вдень блакить бійниць-очей,

Вночі ж, корона мов, той замок престарий

Щербини вікові пересува поволі

По місяця лиці, що сходить з-за гори.

ЛННБ України ім. В. Стефаника, відділ рукопи­сів, ф. 271. - Од. зб. 15. –

Арк. 4.

 

З «Подорожі до Святої землі з Неаполя»

Любо - вернутись й сидіти на лавах

Власного двору у тиші нічній,

В час, коли всі цвіркуни собі в травах

Хором співають, а собака старий

Двері відчинить хатні й за поріг

Вийде і ляже тобі біля ніг

 

ЛННБ України ім. В. Стефаника, відділ рукопи­сів, ф. 271. - Од. зб. 15. –

Арк. 5. 

---