OGÓLNOŚWIATOWY DZIEŃ POEZJI

Лариса КРАВЧУК 

(11 клас, Кременецький ліцей)

НЕБЕСНІЙ СОТНІ 

Душею моліться. Серця, бийтесь з ними. 

устами до Бога молитву шепчіть...

з очей гіркий сум градом ллється за тими,

хто не піддався наказу "мовчіть!"

за тих, хто поліг, не зустрівши світанок, 

за тих, хто не встиг обійнять матерів,

за тих, хто віддав нам іще один ранок,

за тих, хто у полум'ї битви згорів… 

ГОСТЮВАННЯ

Тиша. Спокій. Нестача кисню.

Я потрапила в гамір вугільних душ.

Я тут непрошений гість. Так низько

Пішла ваша гідність – на дно калюж.

Ви – маса. Ви купа одежі й утопій,

Снуєте по вулицях вздовж вітрин,

Ви сотні дешевих китайських копій,

І путь ваш щоденний – лише один.

Нема в вас вогню. Та й життя в вас немає.

Ви мертві давно, засохла ваша душа,

І ваші серця так давно вже дрімають,

Й колишуть любов, якої нема.

Ви топите власну людську невинність

В глибоких гріхах, що не вимолить вам.

Ви знаєте часу лише швидкоплинність,

Навіки зотлів ваш священний храм. 

 ПОДАРУЙ МЕНІ КРИЛА 

подаруй мені крила,

навчи мене літати десь серед тихих

самотніх скверів, які осінньо пахнуть

зів’ялими трояндовими сонетами,

навчи мене розправляти вітрила 

в тихоокеанському просторі мрій та ілюзій,

та коли треба – спускати якір

 подаруй мені вогнище, що розпалюватимеш 

спілими гарячими вишневими устами,

налитими найдавнішими винними сортами

присвяти мені мізерну відстань наших душ, 

що невинно колихатиме тіла, і штовхатиме

у пристрасне танго думок

 подаруй мені мить життя, і лелій мене, 

плекай, песть, балуй мене прянощами

свого голосу, торкайся ледь теплими

кінчиками вій моїх тендітних щік так,

щоб аж шкіра стигла

 люби мене, даруй мені себе, повністю

і не шкодуй, відчувай мене кожною клітинкою,

кожним нервовим закінченням,

кожним кристалом свого єства,

будь мною, даруй мені життя.

 Владислав КРУПЕЦЬКИЙ

(11 клас, учень Кременецького ліцею)

 КВІТИ ВІЙНИ

Під небом чорним голуби літали, 

До себе ввись вони нас закликали, 

Та чорний порох нас не пропускав… 

Стлівало сонце, в шинах день згорав…

І ми лежали вкриті пеленою, 

Червоною загравою, війною… 

І тихо закривалися повіки.

А кров лилась, немов червоні ріки… 

Нас вже нема, а місяць світить,

Нас вже нема, ми - мертві квіти.

В ПОЛОНІ СНІВ

Вже Ніч прийшла...

І знову я стрічаюся з тобою,

І зорі світять й ти переді мною,

Бездомний пілігрим, мрійник,

Самотній у пустелі мандрівник, 

Що в снах навіки заблукав

й назад дороги не згадав.

Він загубився у пустелі снів,

Блукав, від світла місяця згорав, 

Він йшов по шляху зоряних вогнів

І що з ним буде далі він ніяк не знав.

і знову Ніч, і знову я стрічаюся з тобою, 

А ти стоїш переді мною 

Бездомний пес,

 ВОНА

Її обличчя, мов троянда чисте,

А очі – наче небеса…

І в нього птахом поринаю,

А на устах - її ім’я. 

І кожен раз, коли цей погляд я ловлю,

Одразу розумію, що люблю.

І знову в щастя поринаю,

Люблю, ридаю, я не знаю,

Чи знов її колись зустріну,

Чи знову птахом я порину

У ті святії небеса...

Ігор СТЕЦЮК

(11 клас, учень Кременецького ліцею)

НЕБЕСНІЙ СОТНІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...

 Столиця. Прозрілий народ.Барикад стіна. 

 Попіл. Вогонь. Дим і морози.

 Хлопці на смерть за свободу стоять…

Ллються рікою жіночі сльози…

Гинуть герої…

Пам’ять Вам світла навіки!

Птахи співають, для Вас течуть ріки! 

Для Вас ця весна, для Вас шумлять трави… 

Слава Україні!!!

                               Героям слава!...  

ПОТОНУВ...

В твої блакитні я дивлюся очі,

Немов у безкінечне море заглядаю.

Була б лиш ти й нічого більш не хочу.

Від твого погляду щоразу оживаю.

В блакиті їх моя душа тріпоче,

Так, ніби ми зливаємось з тобою,

І летимо удвох до сонячного раю…

ПОГЛЯД 

Із поглядом Твоїм цим не рівняється ніщо.

У ньому – щастя, радість, і печаль.

Дивлюся в нього як в блакитне небо…

У синяву твоїх очей бездонних…

Я хочу злитись з ними, щоб збагнути душу

І що цей погляд значить…

Бо окрім них нічого я не бачу…

Я тихо, мовчки плачу,

І в погляді твоєму тону...