UkrainianPolishRussianEnglish

Публікації

повернутися до зміст

PREZENTACJA WYDAWNICTWA „SŁOWO O KRZEMIEŃCU”

                       W MUZEUM JULIUSZA SŁOWACKIEGO

 

Helena Haśkiewicz

Pracownik merytoryczny Muzeum 

 

W muzeum Juliusza Słowackiego prezentowana została, wydana przez instytut humanistyczno-pedagogiczny (redakcja główna – rektor Afanasij Łomakowicz) książka „Słowo o Krzemieńcu”. Ten 460-stronicowy tom zawiera folklorystyczne, poetyckie utwory oraz fragmenty prozy, przybliżajace nam topograficzne, obyczajowe i bytowe realia dawnego Krzemieńca. Kulturowe oblicze naszego miasta tworzyli przedstawiciele róznych narodowości, więc umieszczono tu dzieła w językach ukraińskim, polskim oraz rosyjskim. Oczywiście, ważne miejsce we wspomnianym wydawnictwie zajmuje twórczość Juliusza Słowackiego, poświęcona rodzinnemu miastu. 

 

Książkę prezentowała dyrektor Muzeum Tamara Sienina, która jest jednym z redaktorów wydawnictwa. Obecni na prezentacji współcześni autorzy krzemienieccy chętnie dyskutowali, dzielili się wrażeniami, czytali swoje utwory. Opracowaną prezez siebie wersje podań krzemienieckich czytała Neoniła Krzemieńczanka, poezje własne recytowali - Wiaczesław Majorow, Natalia Pereskokowa, Roman i Jerzy Lewandowscy, Oleg Dąbrowski, Nina Kazmiruk, Julia Tarnobir, Tamara Sienina. Swoim śpiewem uświetnili imprezę kobziarz Wasyl Żdankin oraz solista Włodzimierz Dziuma. Pracownik merytoryczny muzeum Helena Haśkiewicz zaznajomiła obecnych z twórczością najwybitniejszych polskich i rosyjskich autorów, którycz utwory umieszczone zostały w wydawnictwie. O Krzemieńcu, jako źródle natchnienia opowiadali malarze Bogdan Romaniuk (Krzemieniec) oraz Eugeniusz Udin (Tarnopol). Reasumując, zastępca starosty krzemienieckiego Walery Lewczenko powiedział, że to wspaniałe wydawnictwo warte jest szerokiego popularyzowania wśród krzemieńczan i gości miasta. 


 

 

МОЩІ БЛАЖЕННОГО ПАПИ ІВАНА ПАВЛА

ІІ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШАТЬСЯ В КРЕМЕНЦІ 

 

Тамара СЕНІНА 

 

IMGP058812червня 2013 року Кременець пережив ще одну хвилюючу подію у своїй історії. Парафія римо-католицького костьолу  Св. Станіслава Єпископа і Мученика отримала реліквіарій – мощі першого ступеня — волосся Блаженного Папи Івана Павла ІІ (1920-2005 рр.). Його привіз особистий секретар Римського Папи Мечислав Мокшицький, нині – Архієпископ-Митрополит Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви.

Церемонія внесення мощей відбулася з участю одинадцяти священиків Тернопільського деканату РКЦ, отця Йосипа греко-католицької церкви, що в Кременці. Прекрасним доповненням до усіх дійств, стало читання дітьми поезій, звучання духовного співу під звуки органа у виконанні хорового колективу «Кременецькі барви» та молодіжного ансамблю, що діють при костьолі і польському Товаристві ім. Юліуша Словацького. Присутніми були парафіяни, кременчани, жителі навколишніх сіл району, Шумська та інші шанувальники його Святості.

Розпочалися урочистості Літургією, яку теж відправив Митрополит Мечислав Мокшицький. Виголошена ним проповідь, була переповнена спогадами про Блаженного Папу Івана Павла ІІ, якому він служив самовіддано не один рік. Текст виступу звучав українською мовою і був доступним для всіх католиків та православних присутніх у храмі. Митрополит подякував духовенству та вірним інших парафій і конфесій за участь у спільному вшануванні мощей духовного пастира. Слова вдячності прозвучали і з уст ксьондза Кременецького римо-католицького костьолу Св. Станіслава Владислава Іващака. Важливим моментом його проповіді стало пояснення того, що Римо-католицький костьол Св. Станіслава не випадково став єдиною парафією в Тернопільському деканаті, де судилося знайти місце для зберігання мощей однієї з найвидатніших постатей у світі, мирське ім’я якої – Кароль Войтила.

Адже, від часу спорудження (1842-1857), костьол, пройшовши через всілякі режими та політичні утиски, залишився не ушкодженим і не закритим. Ще донедавна був єдиним діючим римо-католицьким храмом у місті та навколишньому регіоні. У костьолі знаходиться памятник кременчанину, геніальному польському поету Юліушу Словацькому (авторства Вацлава Шимановського), виготовлений у Парижі і перевезений до Кременця у 1909 році з нагоди 100-річчя від дня його народження. То ж імя Поета чи найбільше і повязане з особою Кароля Войтили. Саме Юліуш Словацький за рік до своєї смерті, у 1848 році, передбачив його прихід на престол словянського Папи. Про це він пише у вірші «Довкола розбрат, і Бог бє нині…»:

 

Довкола розбрат, і Бог б’є нині в могутній дзвін.

Це трон для папи, для слов’янина готує він.

Як італієць,— той утікати не стане в тінь.

Як Бог, він буде й де меч ступати, бо світ це тлінь

 

Кароля Войтилу, поляка, було обрано Папою Римським 16 жовтня 1978 року на засіданні конклаву в Римі, чим порушено   вікову традицію обрання на папський престол пап-італійців. Іван Павло ІІ став першим понтифіком-слов’янином від 1523 року не італійського походження.  Ця постать у білому, оперта на вишуканий посох, стала символом добра, найбільшим моральним авторитетом, совістю світу, який нестримно мчав удалину… Жоден із Римських Пап не мав таких можливостей наближення до людей як він.

То ж після урочистого завершення Літургії відбулося урочисте перенесення мощей у відведене для них місце. Відтепер реліквіарій із мощами Блаженного буде розміщений у нижній частині північної вежі римо-католицького костьолу Св. Станіслава, на вівтарі,  під його портретом, виконаним польським художником Вєславом Пєхувкою із Олєшніци і матиме назву каплиці Блаженного Папи Івана Павла ІІ. Мощі залишаться тут назавжди і стануть ще однією святинею храму, до якого двері завжди і для всіх будуть відчинені. До цього дня найбільшою святинею костьолу вважали реліквії св. Феліціана, привезені у Кременець з Риму в середині ХVIII століття. 

«Будучи людиною нового часу, Кароль Войтила (Папа Римський Іван Павло ІІ) використовував усе, що дала нам техніка ХХ-ХХІ століть.  Мобільний зв’язок і супутникове телебачення… Вони були для нього носіями молитов із храмів усієї земної кулі. Телевізійні новини стали відлунням Євангелія, преса, навіть найбільш недоброзичлива до Папи, почала проповідувати Благу Вість. Уже сама поява Івана Павла ІІ віщувала успіх, розтулялися затиснуті в кулак долоні, вороги починали помічати безглуздість того, що роблять. Це відчули на собі всі країни світу. Ця скромна людина розгублено відсмикувала руку, якою вітала натовп, коли її цілували старці й жінки, діти і, навіть, духовні чини Церкви…» (Даріуш Томаш Лєбьода). Кароль Войтила писав прекрасні поезії. Їх чисельну кількість переклав відомий український поет Станіслав Шевченко, який не раз приїжджав до Кременця.

Папа Іван Павло ІІ — перший понтифік, який умів вибачатися. Підрахували, що з моменту обрання Римським Папою Іоанн Павло II вибачався з різних причин приблизно 100 разів. Найперше вибачився перед італійцями за погане володіння їхньою мовою. Перед китайцями вибачався за допущені католицькою церквою помилки часів колоніалізму. Вибачався перед індіанцями та африканцями. Перед юдеями за антисемітизм церкви. У 1992 році публічно вибачався перед покійними Галілео Галілеєм, Джордано Бруно, Савонаролою, Яном Гусом, Мартіном Лютером. У зверненні до жінок щиро каявся у співучасті церкви у їх пригніченні, приніс вибачення за несправедливість і дискримінацію в оплаті праці, кар'єрі і у всьому, що стосується демократичних прав і обов'язків громадян. У 1995 році від імені католицької церкви попросив пробачення за зло, вчинене «братам з інших конфесій». У Києві, відразу ж по приїзді в аеропорт, визнав провину за «помилки, довершені католицькою церквою у далекому і недавньому минулому…». Молився і думав про всіх людей, проникав думками в таємниці існування. Приймав без винятку усіх бажаючих і уділяв їм своє Благословення. Серед таких були під час особистої аудієнції з ним і наші кременчани – парафіяни костьолу св. Станіслава Марія та Антоній Камінські – подружжя, що виховало десятьох дітей…

То ж немає нічого дивного в тому, що і прощання з Папою римським Іваном Павлом II та його похорон у квітні 2005 року стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства… Тіло Івана Павла II було перенесено в грот базиліки (собору) святого Петра. Похований поряд із мощами святого апостола Петра, в капелі Матері Божої.

Людина, пастир, поет, актор… Його реліквії розносяться у найважливіші місця по всьому світі. Відтепер зрозуміло, чому винятком став і наш Кременець…

 

 

 


 

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИДАННЯ «СЛОВО ПРО КРЕМЕНЕЦЬ»

У МУЗЕЇ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО 

 Олена ГАСЬКЕВИЧ,

науковий працівник музею Юліуша Словацького 

     Нещодавно у музеї Юліуша Словацького відбулася презентація книги «Слово про Кременець». Цeй збірник, виданий Кременецьким гуманітарно-педагогічним інститутом ім. Тараса Шевченка (відповідальний редактор – ректор А. М. Ломакович), став, без перебільшення, знаковим явищем у історіографії Волині. Книга – результат злагодженої праці великого творчого колективу, насамперед упорядників: Афанасія Ломаковича, Теодозія Присяжного, Гаврила Чернихівського, Олега Василишина, Тамари Сеніної; літературних редакторів: Теодозія Присяжного, якому й належить ідея проекту та Лілії Невядомської; художнього редактора Андрія Кіся; коректорів Людмили Ростківської, Аліни Шульган, Уляни Крук; Неллі Мацули, яка виконала комп’ютерну верстку.

   У 460-сторінковому томі синтезовано різноманітні за жанром, стилем та часом написання твори, які об’єднує спільний герой. І герой цей – наш Кременець. Майже усі поезії та проза публікувалася раніше, але, ознайомлюючись із ними вибірково, читач може доторкнутися лише до фрагментів цілого. Збірник же дає поняття про розвиток літературних процесів у місті, їх рівні, різноманіття жанрів. Книга містить фольклорні, поетичні твори та уривки прозових, які наближають нам топографічні, соціальні та побутові реалії давнього Кременця. Оскільки культурне обличчя Міста творили представники різних національностей, поряд із українськими, тут уміщені твори російськомовних та польськомовних письменників. Усі вони дуже різняться за рівнем. Поряд із класиками літератури – місцеві аматори, що подекуди наївно, але щиро освідчуються у любові рідному місту. Звичайно, збірник охоплює далеко не всі твори, в яких йдеться про Кременець минулий і сучасний, їх підбір, почасти тенденційний, залежав від багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів: планованого об’єму сторінок, преференцій упорядників, та все ж усі ці твори, вдало доповнені репродукціями художніх робіт та документальними фотографіями, складаються у величезне мозаїчне панно, де чітко вимальовується образ Міста.

     Те, що видання «Слово про Кременець» презентувалося у музеї Словацького – цілком логічно. Адже у збірнику представлені   твори Великого Кременчанина – Юліуша Словацького, присвячені рідному місту. Це – фрагменти «Години роздумів» та «Якщо ти будеш у моїй країні...» в оригіналі та в перекладах різних авторів (Дмитра Павличка, Єви Нарубіної, Леоніда Вишеславського, Романа Ладики, Івана Гарасевича).

     Презентація відбувалася у теплій, камерній, майже родинній атмосфері, що зазвичай притаманна нашому закладу. Директор музею Тамара Сеніна, яка вела презентацію, дала характеристику видання, особливо відмітила його відмінну якість, та вдалий дизайн, з любов’ю запроектований закоханим у Кременець Андрієм Кісем у ВП «Місіонер» (м. Жовква Львівської обл). Т. Сеніна зробила короткий історичний екскурс у минуле нашого міста, зупинившись на перебуванні тут Т. Шевченка, що знайшов свій відгук у книзі, на його враженнях, відгуках про засновника Кременецького ліцею Тадеуша Чацького. Твори випускників давнього ліцею окремим блоком увійшли до презентованої книги.

   Оскільки на презентацію прибуло багато авторів, чиї імена фігурують у збірнику, присутні могли познайомитися з ними особисто. Особливого клімату зустрічі надав голос володаря Гран-прі першого фестивалю «Червона Рута», першого виконавця гімну України, кобзаря Василя Жданкіна, який розпочав творчу частину презентації своєю «Билиною про Крем’янець». Логічним продовженням історико-фольклорної тематики була проникнута козацькою героїкою легенда Неоніли Крем’янчанки, авторки відомої збірки «Орлине гніздо». Далі – поетичне слово В’ячеслава Майорова, Наталії Перескокової, Юрія та Романа Левандовських, Олега Домбровського, Ніни Казьмірук, Юлії Тарнобір, Тамари Сеніної перепліталося зі співом Василя Жданкіна та соліста районного будинку культури, в репертуарі якого – не одна пісня про Кременець на слова кременецьких поетів.

     Автори щиро та довірливо ділилися з присутніми сокровенним. Науковий працівник музею Олена Гаськевич ознайомила із найвідомішими російсько- та польськомовними майстрами слова, що включені у презентоване видання. Про Кременець, як джерело свого натхнення захоплено говорили і майстри пензля – заслужений художник України Євген Удін (м.Тернопіль) та Богдан Романюк із Кременця. Частий гість музею, викладач педінституту, доцент Ольга Макаренко дала свою позитивну оцінку книги та зазначила доцільність її популяризації у навчальних закладах. Підводячи підсумок зустрічі, заступник голови Кременецької районної ради Валерій Левченко відмітив, що це унікальне видання, прекрасне як з точки зору рівня видавництва так і своєю наповненістю, варте широкого ознайомлення та популяризації серед кременчан та гостей міста.