UkrainianPolishRussianEnglish

Pokazy

WYSTAWA „JULIUSZ SŁOWACKI W FILATELII ORAZ FILOKARTII”  KOLEKCJONERA WALEREGO MATWIEJEWA (TARNOPOL).

 Wystawa odtwarza drogę życiową Juliusza Słowackiego w znaczkach, kartkach i kopertach pocztowych. Zbiory ilustrują miejsca pobytu poety (Krzemieniec, Wilno,Warszawa, Paryż, Genewa, Rzym, Liban, Egipt, Palestyna i in.),oraz uczczenie jego pamięci.  Wystawa zorganizowana w przeddzień obchodów rocznicy śmierci Poety. Początek eksponowania  – 30 marca 2017 r.

DSC06012 DSC06016 DSC06026 DSC06020

DSC06045 DSC06047  DSC06097 DSC06031

 


 

РАЗ ДОБРОМ НАГРІТЕ СЕРЦЕ ВІК НЕ ПРОХОЛОНЕ!»

(Т. Шевченко «Кобзар») 

    DSC05880Традиційно, на початку березня, у дні вшанування пам’яті Великого Кобзаря  в літературно-меморіальному музеї  Ю.Словацького у Кременці відкриваються тематичні виставки йомц з посвятою. Цього разу в центрі уваги – портрети Тараса Григоровича Шевченка, які охоче представила кременчанам Ніна Легін – керівник гуртка вишивання Кременецького районного центру дитячої творчості. З цим закладом, до речі, останнім часом у нас зав’язалася тісна творча співпраця. На даній виставці демонструються роботи вихованців Ніни Іванівни, представлені портрети Кобзаря з її приватної колекції, передані її родиною і друзями. Портрети – ручної та машинної вишивки, виконані в техніці різьби по дереву та інші (Лариси Посух, Надії Безкоровайної, Тетяни Фількевич, Юлії Миколаївни Борисюк, Оксаною Левандовською,), передають шевченківський дух, привертають до себе увагу.

  Милують око мальовничі декоративні тарелі, виконані комп’ютерним розписом по дереву Романом Михайленком із зображенням сільської хати часів Т.Шевченка, хлопця та дівчини в українському національному одязі ХІХ століття, що зберігаються у фондах музею. У виставці подано декілька плакеток з натурального дерева та кераміки із зображенням Почаївської лаври і портрета Шевченка.   Музейні фонди демонструють також оригінали акварелей талановитого поета і художника  кременчанина Івана Гарасевича (1914-1977) – із так званої авторської «шевченкіани». Чорно-блілі  світлини Мусія Павловича Скакальського переносять нас на мальовничі узбережжя річки Ікви, що «несе свої срібні хвилі» в Бережцях, оспіваної  в поезіях Т. Шевченка (поема «Варнак») і Ю. Словацького.DSC05865

  Цікавим доповненням до виставки стали книги: «Кобзар», виданий у 2015 році під патронатом інституту літератури м. Т.Г. Шевченка НАН України, за упорядкуванням шевченкознавця Сергія Гальченка; польськомовний «Kobzaz» упорядкований Романом Лубківським – відомим українським поетом та перекладачем лауреатом Державної премії ім. Т.Шевченка, почесним громадянином Кременця; енциклопедія «Тарас Шевченко у пам’яті поколінь» – виданої за ініціативи членів Національної спілки журналістів Тернопільської області української та англійською мовами в 2014 році ; буклет «Дорогами Тараса Шевченка», виданий літературно-меморіальним  музеєм Ю. Словацького в 2014 році (упорядник та автор тексту – Тамара Сеніна, дизайнер – Валерій Сенін) і багато інших книг, листівок, документів. 

Наталія Пререскокова,

науковий співробітник музею

Ю. Словацького




РІДНЕ «МІСТО»

В АРХІТЕКТУРНИХ ПЕЙЗАЖАХ

ОЛЕКСАНДРИ ПАНФІЛОВОЇ

Квітучої травневої пори в літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького відбулося відкриття першої персональної  виставкикременецької художниці  Олександри Панфілової під назвою: "Місто".

 xc45

До цьогоїїкартининеодноразововиставлялисяспільно з діючим у Кременці мистецьким гуртом «Палітра» вУкраїні та за кордоном. Вона була учасницею різноманітних виставок та художніх пленерів. Олександра народилася, живе і працює в Кременці, з дитинства закохана в рідне місто, то ж і вирішила приурочити до дня його народження показ картин, що відтворюють  наше минуле у сучасному баченні.  Художню освіту здобула в інституті мистецтв Волинського державного університету ім. ЛесіУкраїнки. З 2000 року займається викладацькою діяльністю. У даний час Олександра Георгіївна – доцент кафедри методики викладання мистецьких дисциплін Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академіїі м. Тараса Шевченка. З 2004 року член жіночогомистецького гурту «Палітра». У 2009 роціздобуланауковийступінь кандидата мистецтвознавства. Працює в царині станкового живопису, улюбленатехніка – олійнийживопис. Окрімцього, Олександра – автор монографічногодослідження «Мистецькежиття Кременеччини 20-30-х років ХХ століття»(2012). xc46 

                  Олександра  Панфілова має своєрідне творче бачення,  особливий, властивий лише їй, стиль малюнку. Її улюбленими темами є натюрморт та пейзаж з елементами архітектури. Характерним для молодої художниці є, насамперед, відтворення історичного минулогоКременця. Тому вона намагається підкреслити привабливість напівзруйнованих, проте таких затишних будиночків старого міста, запропонувати глядачеві пройтись його тихими вулицями. Твори, виставленні в одному із залів музею Юліуша Словацького, виконані в стиліолійного живопису. Полонять душу твори на історичну тематику, такі як: «Пожежа в гетто», «Єврейський квартал», «Ринок у Кременці», триптих «Ніч». У мисткиніпомірнапалітратонів, немаєвибухових над-яскравихкольорів, не завждиприсутняграфічначіткістьмалюнку, а швидшеневиразність, недомовленість, щоспонукає нас до творчихроздумів. 

                 Атмосфера на відкриттівиставки, яку традиційно вела директор музею Тамара Сеніна,  була по домашньомутеплою, затишною. Виступаючі з любов’юділилисявраженнямивід полотен, спогадами про  творчежиттяОлександри. Серед них: Євгеній  Гриб тернополянин, член кафедри методикивикладання  мистецькихдисциплінКременецькоїобласноїгуманітарно-педагогічноїакадеміїім. Т.Шевченка, художник, заслужений майстер народної творчості. Вітали її колеги по мистецькому гурту «Палітра» – Тетяна Балбус, Іванна Погонець, Богдана Гуменюк, Наталя  Волянюк, Світлана  Ткачук, Надія Волощук, художниця  з гурту «Гладущик» Жанна Тріщук; друзі із кафедри мистецтвознавства, були присутні  колеги по пензлю Олександр  Павлович, Дмитро Синенький, Юлія Янчук, виступали викладач літератури Кременецької гімназії Надія Іванівна Бречко та її подруга з дитячих років – працівник музею ЮліушаСловацького Наталя Перескокова, мама художниціВалентина ГригорівнаЯнкова. Привітати прийшла із своїми вихованцями – учнями школи мистецтв ім. М. Вериківського – Катерина Склярук; були в залі і поет Анатолій Янков, біолог Тамара Чернова, викладачі академії: Ірина Онищук, Оксана Попілевич, студенти… Усі бажали натхнення, подальшого творчого розвитку, численних виставок в майбутньому. Сподіваємося, що музей Юліуша Словацького послужить хорошим стартом для реалізації усіх планів та творчих задумів молодої  художниці Олександри Панфілової. Адже Бог наділив її неординарним талантом, підкріпленим надзвичайною працездатністю і наполегливістю. Віримо, що така яскрава обдарованість Олександри приверне до себе не тільки увагу рідного Кременця, а й прославить її творчість далеко за межами України.  

 

                                                                                              Наталя Перескокова, 

                                                                                  науковийпрацівник музею 

                                                                                            ЮліушаСловацького

 


 

«МОЯ УКРАЇНА» 

(Персональна виставка робіт Тетяни БАЛБУС)

 

DSC03606До уваги відвідувачів – умузеї      Юліуша Словацького знову перегляд нових оригінальних витворів образотворчого мистецтва.  11 лютого  булавідкритаперсональнавиставкахудожніх робіт ТетяниБалбус, щотриватиме до  10 березня. Виставленіроботистворені у техніці декоративного мистецтва з мотивами писанкарства.  Художниця – викладачобразотворчогомистецтва педколеджу у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії  ім. Т. Шевченка, керівникжіночого гурту «Палітра» (з 2003р.), та студентського гурту «Натхнення» (2004). Це всесторонньо обдарована мисткиня, яка володієще й  такими непростимитехніками, як  текстильне писанкарство, ткацтво, декоративна обробка пляшок, колаж, аплікація, живопис, графіка

 

          В семидесятих роках вона навчалася в Тернопільській художній школі, пізніше, в 1981 році, поступила до Київського художньо-промислового технікуму,  по його закінченні працювала художником-оформлювачем в Бердянському курортпромторзі. ДаліТетяназновунавчалась у Львові в державному інституті декоративно-прикладного мистецтва, потімпрацювалахудожником по тканинах Черкаськогошовковогокомбінату. Зрештою доля привела її до нашогоКременця. І ось Тетяна Балбус уже викладачнароднихпромислівКремецького ПТУ-№6, а згодом в 1998 році – викладачкафедримистецькихдисциплін КОГПІ ім. Шевченка.  Відтоді ТетянаАнатоліївнаорганізовуєвиставкитворчихробітучасниківмистецькихгуртів, студентів та школяріву м.Кременці та за його межами. Неодноразово брала участь в конкурсах, фестивалях, міжнароднихукраїнсько-польськихпленерахз образотворчогомистецтва, за що маєрізні нагороди (диплом 1-2 ступенів, грамоти, подяки. тощо.)DSC03603 

Художниця має невичерпну творчу фантазію, особливий, властивий лише їй стиль малюнка. Улюбленими темами  Тетяни Балбус є квіткові композиції декоративного малюнку,  які часто  доповнюються рослинним орнаментом. Для їїтворчостіхарактернінасампередстилізованиймалюнок, яскравеінтенсивнерозфарбування.   Предметинавколишньоїдійсностімайстриня  не переносить на папірнатуралістично, а творчопереосмислюєїх, підкреслюючихарактернірисипевноїречі (квітки, дерева, птаха), часом навітьперебільшуючиїх. Всімалюнки, навітьнайскладнішоїкомпозиції, виконуються нею,  як правило, без попередніхескізів і наміток контура олівцем.Кольорові гармонії утворюються переважно з необмеженої кількості фарб. Проте, у Тетяни Анатоліївни є свої улюблені тони й користується вона відповідною палітрою фарб. 

                                                                                      Наталя ПЕРЕСКОКОВА, 

                                                                                 науковийспівробітник музею 

                                                                                              ЮліушаСловацького

 


 

 

ЛЕОНІД ВИШЕСЛАВСЬКИЙ 

(до 100-річчя від дня народження)

 

Олена ГАСЬКЕВИЧ

 

 Без имени-1Минуло 100 років від дня народження лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка – поета Леоніда Вишеславського. Народився він 18 березня 1914 року у Миколаєві в сім'ї інженера. У роді Вишеславських тісно переплелося українське, грецьке, російське та молдавське коріння. Освіту Вишеславський здобув спочатку природничу – у Харкові, а потім – літературну – у Київському університеті, де згодом викладав теорію літератури. Свої перші вірші надрукував у 1931 році. Ще у Харкові, як постійний відвідувач будинку літераторів «Дім Елана Блакитного», Леонід Вишеславський опинився у вирі літературного життя, центрі дискусій між різними літературними об’єднаннями. Цей період згодом дістав назву «Розстріляне відродження». У 1941 році пішов на фронт у складі групи письменників під керівництвом Миколи Бажана.

 

 Працював у армійських газетах, двічі поранений. Після війни Леонід Вишеславський займався літературною та перекладацькою діяльністю. За своє життя поет опублікував 50 збірок. Його поезії характерна глибока філософічність. Ще у дитинстві великий вплив на формування світогляду поета здійснив сільський вчитель Охріменко, що відкрив йому філософський світ Григорія Сковороди. Український філософ назавжди став для поета духовним орієнтиром. Автоепітафія Г. Сковороди «Світ ловив мене та не спіймав» був девізом і самого Вишевлавського. Істотне значення мало також юнацьке захоплення астрономією. Творчості Леоніда Вишеславського притаманна «космічність», найяскравіше відчутна у збірці «Зоряні сонети». У передмові до неї Юрій Гагарін писав: «Це найкраще, що я читав про космічні польоти». А в 1986 році мала планета сонячної системи дістала назву «Вишеславія», на честь поета, що духом сягнув космічної висі. Здатність філософського осмислення світу допомагала Леоніду Вишеславському вирішувати теми не поверхово-ілюстративно, а звертаючись до духовних основ буття, чому сприяла церковно-релігійна атмосфера його дитинства (дід поета був священиком). Звичайно, що за умов радянської дійсності ця філософсько-релгійна основа не могла проявитися явно, вона відкривалася радше у мелодиці поезії, діяла більше на підсвідомість. Літературознавці відмічають досконалий рівень перекладів Вишеславського, який умів точно передати суть сказаного автором. Він перекладав Лесю Українку, Тараса Шевченка, Максима Рильського, Юліуша Словацького.

У житті Леоніда Вишеславського Кременець займав особливе місце. Перший раз він відвідав звільнене від фашистів місто навесні 1944 році. Назавжди закарбувався у пам’яті поетові постать виснаженої війною кременецької дівчинки, яка, побачивши розквітлу за ніч вишню, розридалася, приголомшена всеперемагаючим наступом весни. Наступна нагода випала поетові у рік святкування 150-річниці від дня народження Юліуша Словацького.Тоді він залишив у книзі відгуків краєзнавчого музею віршовані рядки: 

 

Поздние сумерки, час силуэтов 

 

Контуры гор стали плотной станой 

 

В зелени вечера домик поэта 

 

Светится тихой как снег белизной 

 

Цей запис так сподобався завідувачці залу життя і творчості Ю.Словацького, що діяв при Кременецькому краєзнавчому музеї, М.Г. Гецевич, що вона вирішила написати поетові листа. Це стало початком справжньої дружби тривалістю у 19 років. Леонід Вишеславський кілька раз бував у Кременці, познайомився із його мешканцями, провів творчий вечір у кременецькому педагогічному коледжі. Наше місто стало поетові рідним. Кременецькій тематиці було присвячено кілька віршів, Л. Вишеславський також переклав російською відомий вірш Юліуша Словацького «Якщо там будеш». Незважаючи на солідний вік, Леонід Вишеславський займав активну життєву позицію аж до своєї трагічної смерті у 2002 році . 20 грудня він брав участь в урочистому засіданні грецького Миколаївського земляцтва, але додому не дійшов. Його було знайдено на околиці Києва, пограбованого, з травмою голови. За кілька днів Леонід Вишеславський помер,   трагічні обставини його смерті так і залищилися не розкритими. 

 

Мабуть, найточніше, про його творчість сказав Іван Драч: «Його примітний дар – поєднання точного, може навіть вишуканого слова, часом аж наче вивіреного математично, вільним плином вірша, так видається. У кращих його поезіях воно таке припасоване, прилютоване те слово. А тут ще й поєднання точності втілення задуму з несподіваним блиском наче б неконтрольованої, спонтанної метафори – чи не в цьому непересічність творчої особистості поета Леоніда Вишеславського! Та ще в тому аж наче культивованому ставленні до краси, вишукування її у плині живого життя. Та ще в осяянні всього сущого на землі живим теплом людського серця».

 


 

  Пам'яті Леоніда Вишеславського в обласному літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького в Кременці була присвячена виставка, яка демонструвалася з 17 по 28 березня цього року.

 

 

 


«ЩОБ НЕ БУВ ЗМАРНОВАНИЙ ТАЛАНТ…» 

 

(Виставка творчих робіт студентів відділення 

«Дизайн» Тернопільського кооперативного

торгівельно-економічного коледжу)

 Оксана ЗУБ,

головний зберігач фондів музеюЮліуша Словацького

Днями у виставковій залі обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького відкрилася виставка творчих робіт студентів відділення «Дизайн» Тернопільського кооперативного торгівельно-економічного коледжу. Основна мета виставки – профорієнтаційна: познайомити учнівську молодь Кременеччини з історією навчального закладу, умовами вступу на навчання, особливостями та принадами майбутньої професії, перспективами працевлаштування і творення кар’єри та запросити бажаючих до лав студентів. Кураторами даної виставки виступили Ганна Романівна Вальків – заступник директора з виховної роботи та Ростислав Богданович Липка – голова циклової комісії «Дизайн», викладач першої категорії. На їх запрошення відгукнулася велика кількість учнів 9-тих та 11-тих класів – майбутніх випускників Кременецької загальноосвітньої школи №1, ліцею ім. Уласа Самчука, Підлісецької ЗОШ І-ІІ ступенів, студенти факультету образотворчого мистецтва Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка. Завітали також працівники районного відділу освіти, викладачі Кременецької школи мистецтв ім. Михайла Вериківського, місцеві художники, вчителі, музейники.

Виставку відкрила вступним словом директор музею Юліуша Словацького Тамара Григорівна Сеніна, яка висловила вдячність всьому викладацькому колективу за презентацію робіт студентів коледжу в нашій установі, побажала успішних творчих доріг юним авторам.Свої слова схвалення мовили під час відкриття знаний кременецький художник Богдан Іванович Романюк, Дмитро Володимирович Синенький – викладач образотворчого мистецтва Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту, завуч школи мистецтв В’ячеслав Володимирович Войтко та інші гості імпрези.

А подивитися і справді є на що! Приміщення виставкової зали музею наповнилося світлом і сонцем, яскравим різнобарв’ям кольорів, особливим настроєм юнацького максималізму, подихом свіжості і молодості. Разом з тим відчувається неабиякий професіоналізм, композиційна і колористична завершеність полотен, а також індивідуальність і творчий почерк кожного з авторів.

Майбутні дизайнери представили роботи різних жанрів і в різноманітній техніці. Юні художники віддають перевагу натюрмортам та пейзажному живопису. Особливо хочеться відмітити художні триптихи «Осінь» Дідик Христини та «Водоспади України» Борис Інни, серію натюрмортів «Релігійні свята» Твердун Наталії, натюрморти із зображенням квітів, фруктів, старовинного національного посуду Дродзінської Ольги, Білоус Тетяни, Маслової Марії та інших авторів. Схвальні відгуки численних відвідувачів викликала серія живопису на склі із чотирьох робіт «Емоції» і великоформатні роботи в техніці гобелен «Кам’яна квітка» Лужчин Марії та «Іриси» Садівської Мирослави. Можна з певністю стверджувати, що кожна з цих робіт варта зайняти гідне місце в державній установі, навчальному закладі, стати окрасою музейної чи приватної колекції, бо вони несуть потужний заряд оптимізму і позитиву.

Після огляду представлених робіт викладачі технікуму зустрілися зі своїми потенційними студентами і провели з ними дружню профорієнтаційну розмову.

Основним гаслом, під яким проходила зустріч, можна вважати висловлювання Івана Марчука – нашого знаменитого земляка, народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т. Г.Шевченка: «Якщо людина має особливий талант, то це від Бога. А щоб даний Богом талант не був змарнований, треба ще багато мати за душею. Зокрема, бути відданим своїй справі». Цю думку висловили, виступаючи, Ганна Вальків та Ростислав Липка, які розповіли про наукову і творчу працю колективу коледжу, інноваційні технології навчання, запроваджені ним у навчально-виховний процес; структурні підрозділи закладу, цікаве та змістовне студентське життя його вихованців. Вони ствердили, що випускники коледжу стають висококваліфікованими спеціалістами, які є конкурентоспроможними на сучасному ринку праці, та всесторонньо-розвиненими людьми. Гості дізналися про те, що Тернопільський кооперативний торгівельно-економічний коледж готує фахівців багатьох спеціальностей для споживчої кооперації області та держави. Перед присутніми виступив також Ярослав Систалюк – студент другого курсу факультету «Дизайн», випускник Кременецької ЗОШ №1, який розповів про своє навчання, дозвілля, творчий розвиток і запросив своїх ровесників-краян поповнити число студентів коледжу.

Учасники зустрічі дізналися також і про підготовчі курси поглибленого вивчення української мови, математики та рисунку для вступу в коледж, що проходитимуть на базі згаданого навчального закладу з другого лютого 2014 року. Всім також були роздані запрошення та рекламні листівки з необхідною інформацією вступникам.

То ж усі, хто ще не визначився з вибором майбутньої професії і кого зацікавила інформація про навчання у Тернопільському кооперативному торгівельно-економічному коледжі, зокрема за спеціальністю «Дизайн», просимо звертатися в музей Юліуша Словацького за адресою: м. Кременець, вул. Словацького, 16.


 

 

 «ХУДОЖНИКИ БЕЗ МАЙСТЕРЕНЬ»

ЗНОВУ ЗАВІТАЛИ В МУЗЕЙ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО

 

Наталя ПЕРЕСКОКОВА

 

DSC00547Виставкова зала музею Юліуша Словацького знову наповнилася новими авторськими роботами. З 25 червня почала діяти виставка тернополян – мистецького обєднання «Художники без майстерень», яке виникло у 2010 році за ініціативи Миколи Мамчура, відомого майстра пензля як в Україні, так і далеко за її межами. Духовний наставник гурту вважає, що головною метою мистецтва є потреба об’єднувати творчих людей, дарувати їм радість спілкування, щастя, надію, стерти відчуття самотності. Тому й кожен майстер цього творчого союзу щасливий від можливості належати до цього об’єднання,DSC00557 творити, бути неповторним, щиро ділитися з глядачами емоціями, почуттями, які виникають у їх свідомості.

 

Радісно було і нам, оглядаючи талановито виконані роботи: художні полотна і власноруч виготовлені ляльки. Тож на третій виставці у нашому закладі представлені роботи молодих, але уже відомих авторів – Миколи Мамчура, Оксани Дуденчук та Віктора Буковського. 

 


 

 

«НАД ІКВОЮ БУЛО СЕЛО…» (Тарас Шевченко)

 

Аліна ШУЛЬГАН, 

старший науковий співробітник музею Юліуша Словацького.

 

Днями в обласному літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького відбулося відкриття персональної виставки: «Над Іквою було село…» художника-аматора Миколи Федорука. Автор присвятив її Тарасу Шевченку, 200 років від дня народження якого минає в березні цього року. Виставка цікава тим, що кожна з її робіт – це відтворення Миколою Степановичем мальовничих куточків села Великі Бережці, де він народився.  

У ньому проживає й до сьогодні. Побутує легенда, що тут був сам Тарас Шевченко, який у 1846 році, виконуючи завдання Київської археографічної комісії, подорожував по Волині і Поділлі. Тож, прокладаючи свій шлях від Почаєва до Кременця, він, можливо, й заходив у Бережці, де, власне, й виник задум написати поему «Варнак». Головний герой  цього твору розповідає: «Над Іквою було село, у тім селі на безталання і на погибель виріс я. Лихая доленька моя…». Так чи ні, але образ Ікви зустрічається не в одному Шевченковому творі.

Микола Федорук закінчив Тернопільський філіал Львівського політехнічного інституту в 1986 році. Працював на різних інженерних посадах у Кременецькому дослідно-спеціалізованому заводі. З 2002 року – в управлінні соціального захисту населення Кременецької районної державної адміністрації. У 2004 призначений на посаду начальника відділу праці. Та по при велику відповідальність і зайнятість на цих посадах Микола Степанович завжди знаходив і знаходить час для розвитку творчої душі. Він фотографує, пише вірші, творить художні полотна. І все це, можливо тому, що безмежно закоханий у рідне село. В його поетичному доробку – більше десяти пісень, серед яких почесне місце займає гімн Великим Бережцям, який уже декілька років виконують односельчани – учасники народного аматорського ансамблю «Горлиця», під керівництвом Світлани Красевич.

Перші спроби пензлем були зроблені ним наприкінці 2011 року. Основним захопленням став пейзажний живопис, який і переважає на першій персональній виставці художника. На одній із картин – ранковий ліс. Крізь неприступні стовбури сосен пробиваються перші промені сонця. Картина наповнена світлом і створює відчуття радісного пробудження природи. Це відчуття підсилюється сполученням світла й тіні, через які автор передає свої почуття. Милує око і різнобарвна та розмаїта осінь, яку він відтворює теплими й ніжними барвами. Вона золота, сонячна і багряна. Микола Степанович закоханий і в квіти. Серед пейзажів вони теж займають достойне місце. Для відтворення їх на полотні використовує райдужну палітру кольорів, куди теж вкладає свою чутливу душу. Картини приваблюють щирістю і власним сприйняттям світу. В його колекції, поряд із мальовничими краєвидами рідного села, знаходиться місце й для Кременця, в якому проводить частину свого життя.  

На виставці – представлені роботи, написані за останні два роки (2012-2013), які і складають весь його творчий доробок. Більше десятка робіт початківця уже знаходяться в приватних колекціях жителів Кременеччини, Рівненщини, Івано-Франківська, Києва і, навіть, Чикаго(США).

Відкриття виставки у музеї Юліуша Словацького відбулося урочисто і зворушливо. По при те, що виступили: директор музею Тамара Сеніна, яка привітала автора і гостей із цією подією, керівник художнього гурту «Гладущик» Володимир Стецюк, провідний методист районного будинку культури Ольга Черняк, науковий співробітник музею Олена Гаськевич, дочка Мар’яна та інші, Миколу Степановича Федорука вітали його односельчани. Цілу низку пісень на його слова виконав народний аматорський ансамбль «Горлиця». Своїм співом і колоритним народним вбранням він створив особливу атмосферу і гарний настрій для всіх присутніх.

Виставку оглянуло чимало кременчан, односельчан, друзів і співробітників. Свої враження вони залишили у книзі відгуків. Відвідувачі дякували художнику за любов до рідної землі і прославлення рідного краю у творчості. Бажали наснаги та успіхів. «Твої картини і вірші – це відображення твоєї світлої душі, яка так палко любить цей Божий світ…» – зазначив один із них… Тож нових полотен Вам, Миколо Степановичу, і невтомної праці на творчій ниві.

  


 

РЕТРО-ВИСТАВКА ЯЛИНКОВИХ ПРИКРАС

«НОСТАЛЬГІЯ ЗА ДИТИНСТВОМ»

 

Олена ГАСЬКЕВИЧ,

науковий працівник музею Юліуша Словацького

 

Прикраси на цій ялинці свідчать не про вкрай скромні можливості нашого музею. Це ялинка-ностальгія. Ностальгія за дитинством, коли новорічне дійство було сповнене таємничості, чогось невідомо-прекрасного, трепетного очікування дива.

Багато кременецьких родин відгукнулися на наше прохання і принесли сюди прикраси, які давно вже стали реліквіями. Найстарші із них (напр. ажурна дротяна кулька), бережуть память про ще довоєнні часи. У 40-ві роки, коли не вистачало найнеобхіднішого, люди все ж намагалися прикрасити новорічне деревце.

Зазвичай це були виготовлені і з вати, (грибок) пап’є –маше (сніговик)та кольорового картону фігурки звірів, овочі та фрукти а також неодмінно, загорнуті у фольгу горішки, червонобокі яблучка та цукерки. Усі кому за… пам’ятають, такі шикарні тоді, скляні іграшки із радянською символікою: ракети, космонавти, хрущовські кукурудзи, а також зовсім безідейні кульки, бурульки, жолуді, сонечка, казкові персонажі. На цій ялинці кожен може знайти свою улюблену в дитинстві прикрасу, і память віднесе нас туди, де нам так затишно й безпечно, де батьки вічно молоді, де збуваються мрії…

 


 

ЧАРІВНІ ПЕНЗЛІ ХУДОЖНИЦІ ГАННИ БІЛЕЦЬКОЇ

 

Наталя  ПЕРЕСКОКОВА, 

науковий співробітник музею Юліуша Словацького


          Жовтневої пори осіння палітра у розквіті яскравих кольорів. На ній буяє різнобарв’я фарб різноманітних відтінків і тонів. Приблизно така ж феєрія красок осяяла виставковий зал музею Словацького, де 20 жовтня була запрезентована виставка художніх робіт Ганни Юріївни Білецької. Ця живописець-педагог – наша землячка, народилася у Кременці, де серед розкішної західноукраїнської природи росла і вбирала в себе усілякі різноманітні її часточки, які зберегла у куточках своєї душі, а потім, з часом, виплекала на художніх полотнах. 

DSC09815

           Починала здобувати освіту мисткиня у рідному місті Кременці (педагогічне училище, відділ праці в 1974-78 роках), далі підвищувала майстерність в Одесі (педінститут ім. К. Ушинського, нині Південноукраїнський університет художньо-графічний факультет в 1978-83 роках), там же згодом закінчила аспірантуру (в 2000-2004 роках). Оскільки Ганна Юріївна дуже любила спілкуватися з дітьми, навчати їх відтворювати на папері прекрасний світ, що оточує звідусіль, то ж почала працювати у школі вчителем праці та креслення і образотворчого мистецтва. Спочатку в Бучачі Тернопільської області, а згодом у Кременці, в ЗОШ №4 ( в 1983-1993 роках). До речі, я була однією з її учениць, яка з легкої руки учительки почала займатись образотворчим мистецтвом як справжнім життєвим захопленням. Саме Анна Юріївна, розгледівши художні зародки в непомітній п’ятикласниці, направила займатись цим мистецтвом у будинок культури, де багато років поспіль я відвідувала художню студію, яку очолював прекрасний педагог-художник Ярослав Іванович Дзюба. Які чудові і натхненні були ті роки! З пензлями і фарбами я не розлучаюсь і досі.

        Згодом педагогічний досвід та вміння у Ганни Юріївни зріс, укріпився в силі і вона почала викладати мистецтво у педагогічному коледжі ім. Тараса Шевченка (1993-2004 рр), де очолювала кафедру образотворчого мистецтва. За примхою долі молода мисткиня їде працювати до Італії (2004-2010 рр), де займається станковим та монументальним живописом, іконописом. Малює прекрасні пейзажі та ряд портретів на замовлення, які користуються великим попитом. Не дарма численні її роботи прикрашають виставкові зали та приватні колекції міст Італії, Німеччини, Чехії, Польщі, Конго, Росії, Латвії, Швейцарії, України. 

          На відкритті виставки у музеї Словацького були присутні представники двох мистецьких гуртів нашого міста – «Гладущик» та «Палітра»: Богдан Романюк, Ніл Зварунчик, Володимир Стецюк, Тетяна Балбус, Олександра Панфілова; колеги по викладацькій діяльності: Олександр Соловей, Катерина Єрусалимець, а також дочка, однокласниця, невістка та інші знайомі і рідні люди. Усі вітали художницю, бажали натхнення, нових творчих здобутків. На жаль, представлені на виставці роботи, – досить невеликий арсенал надбання автора. Велика кількість її робіт зараз знаходиться у Києві на виставці в бібліотеці. Але із того, що виставлено в Кременці, в музеї Словацького, навіть незнайомий із Білецькою споглядач може впевнитись у високому майстерному рівні художниці. 

      З першого погляду поглинає панорама Кременця – «Рідне місто», де у великому форматі змальований вид з гори Воловиці. Детально і скрупульозно вимальоване кожне дерево, кущ, стежинка, архітектурні споруди ліцею, Миколаївського собору. Відгомін цієї теми знаходить своє втілення у картинах «Костел», «На замкові горі», «Весела вуличка», «Сонячний день» - де прекрасно переданий настрій, вдало дібрані кольори. Довго зберігаються враження від проміння, яке впевнено проривається крізь кудлату хмару і заливає теплом та світлом долину міста; ніжні голівки мальв, які ніби заглядають в очі глядачеві, посміхаючись; весела гама яскравості однієї із вуличок Кременця, яка коронована Замковою горою, та багато іншого. Це потрібно усе бачити особисто, щоб почерпнути ковток гарного настрою. А ще відчуєте гордість за наш Кременець, який у своїй красі не поступається ні величній Венеції, ні древній Касерті, бо він живописний, мальовничий і самий рідний.

 

 


 

 

ТВОРЧІСТЬ ГЕОРГІЯ КОСМІАДІ. 

ВІДЛУННЯ «СРІБНОГО ВІКУ»

Олена ГАСЬКЕВИЧ,  

науковий працівник музею Юліуша Словацького

01231Виставка праць художника Георгія Косміаді стала значною подією у виставковій діяльності музею Юліуша Словацького. Адже силою історичних перепетій постать цього митця європейського рівня випала із контексту мистецтва ХХ століття, а його творчість майже не відома в Україні. Лише  тепер його роботи стали доступними і українським поціновувачам прекрасного.  Художні твори Георгія  Косміаді, що протягом двох місяців експонувалися в Кременці, є надбанням Рівненського обласного краєзнавчого музею. Відкриття виставки з участю її куратора, завідуючої методичним відділом Людмили Шлапак та колективу цього музею пройшло у теплій камерній обстановці. Серед присутніх слід виділити і учасників міжнародного художнього пленеру, що проходив на базі Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту – художників  із Франції, Словаччини, Польщі.

 

Георгій Косміаді (1886-1967) – російський грек, що народився в Нальчику, здобув  освіту у Тифлісі і Баку, навчався живопису у художника Валентина Сєрова в Москві,  24 роки свого життя провів у сусідньому з нами Рівному, залишивши по собі добру память як архітектор, художник і педагог. 1917-1939 роки, проведені на Волині, стали періодом надзвичайно плідної і багатогранної праці. Можна лише дивуватись, як багато  встигала робити ця унікальна людина. Георг Косміаді викладав образотворче мистецтво в українській, польській, російській, єврейській гімназіях міста.

  

 

Талановитий педагог, він зумів згуртувати навколо себе здібну молодь. Його учні неодноразово брали участь у виставках в Рівному, Луцьку, Варшаві та Кракові. Справжнім тріумфом педагога-новатора стала Всесвітня виставка дитячих робіт у Парижі 1937 р, де було представлено 67 робіт його учнів. Як зазначала дочка митця Надія Георгіївна, бачити і відчувати мистецтво він вчив не лише на уроках малювання. Під його керівництвом діти грали різноманітні ролі в любительських спspan style=ектаклях,  до яких сам часто писав сценарії та виконував декорації, він організовував вечори поезії, ходив із вихованцями у пленери. Все це педагог родив абсолютно безкоштовно. Георгій Косміаді заявив про себе в Рівному  як талановитий архітектор. На жаль, майже всі запроектовані ним будинки були знищені під час війни, залишився лише один, на вулиці Дворецькій, де міститься станція юних техніків. Та передусім Георгій  Косміаді  проявлявся як художник. Він писав пейзажі, фігури, натюрморти, в яких відчувається творчо переосмислений  вплив російського модерну та сецесії. Працював у техніках станкового живопису, темпери та монотипії. Мистецтвознавці відмічають характерну його творам незавершеність, етюдність, наче автор запрошує глядача до співпраці, пропонує самому домислити образ.  У них  - відлуння «срібного віку», світла, позитивна печаль за минулим, щемна ностальгія і особлива музичність.  У Москві Георгій Косміаді познайомився з Рахманіновим, згодом художник завжди  поєднував  виставки своїх робіт з музичним супроводом, де звучали твори Сергія Рахманінова. Цикл сакральних робіт художника  розкриває  його як глибо віруючу, православну людину.

 

Друга світова війна, перекроївши карту Європи, перекроїли долі мільйонів людей, в 1939 році Волинь увійшла до складу СРСР. Георгій Косміаді потомок одеських судновласників, царський офіцер та польський професор автоматично ставав «ворогом народу», тому змушений був емігрувати в Гамбург, до родичів дружини. Решту свого життя він провів закордоном. Там здобув міжнародне визнання, неодноразово презентуючи своє мистецтво в галереях і виставкових  залах  ФРГ. Як згадує його дочка, у Німеччині  Георгій Косміаді не малював у пленері. Він творив по памяті. В його полотнах оживали спогади минулого: золоті куполи московських церков, поліські пейзажі, храми, жіночі постаті. Всього Георгій Косміаді написав більше 400 робіт, брав участь у 60 виставках. Художник вірив, що призначення мистецтва – обєднувати людей незалежно від того, яку культуру, мову чи релігію вони представляють. Сам Георгій Косміаді  - зразок полікультурності та інтернаціональності. Однак спогади про Волинь породжували у нього світлу ностальгію. Тут народилися його діти, тут він реалізувався як педагог. Як згадує його дочка, вийшовши на вулицю Рівного , батько майже  весь час був без головного убору, бо постійно з кимсь вітався, за   довоєнною звичкою, знімаючи капелюха. Тому і мріяв, щоб його роботи та творчий доробок його учнів повернулися до Рівного. Це й зробила його донька Надія  Георгіївна Косміаді, яка протягом 1992-2006 років передала мистецьку спадщину свого батька народному музею історії Рівненщини української гімназії та Рівненському обласному краєзнавчому музею.

 

Невелика, камерна виставка праць Геогрія Косміаді у музеї Юліуша Словацького, наближає постать митця у всій його багатогранності. Тут і 18 робіт самого митця, і малюнки його учнів, оригінальні фотографії та документи, що ілюструють життєвий і творчий шлях митця.

 

 

Завдяки дирекції Рівненського обласного краєзнавчого музею з  роботами Георгія Косміаді змогли ознайомитися й кременчани. Та й не лише кременчани, адже музей Юліуша Словацького приваблює туристів із всієї України, Польщі та далекого зарубіжжя. Завідуюча методичним відділом Рівненського обласного краєзнавчого музею Людмила Шлапак стала учасницею традиційного «Діалогу двох культур», що кожного року проводиться на базі музею Юліуша Словацького.  ЇЇ  реферат «Волинський період життя худолжника Георгія Косміаді» буде опублікований у підсумковому річнику з одноіменною назвою.

 




СИМФОНІЯ ДВОХ ПЕНЗЛІВ


Людмила ОХОЦЬКА, 

науковий працівник музею Ю. Словацького

 

2 1

У музеїЮліуша Словацького діє виставка живопису двох молодих авторів - Дмитра Синенького та Олени Тимків.

Саме в нашому закладі відбулося творче хрещення обдарованого подружжя. Адже це перша в їхньspan style=span style=font-size: 14pt; font-family: font-family: ому житті персональна виставка, відкриття якої зібрало чимало небайдужих кременчан, викладачів Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка, представників Кременецького краєзнавчого музею, художніх гуртів «Палітра» і «Гладущик» та багатьох інших. 

Художникам приємно було почути вітання та позитивні оцінки від відомого тернопільського митця, викладача Кременецького інституту Ярослава Омеляна, який схвально відгукнувся про тематику виставлених робіт – пейзажів, що поетично відображають мальовничі куточки Кременця і околиць в різні пори доби й року та натюрмортів, від яких віє свіжістю місцевих квітів.  

Ніл Зварунчик, художник із творчого гурту «Гладущик», відзначив насиченість представлених робіт, їх свіжість, молодість та енергійність, що зуміли вдихнути в них автори, а також підкреслив нову для Кременця, одеську художню школу, вплив якої відчувається в картинах. Треба зазначити, що Дмитро, кременчанин, випускник Кременецького педагогічного коледжу ім. Т.Г. Шевченка, пізніше Рівненського Державного університету, закінчив магістратуру й аспірантуру Одеського Національного Університету ім. К.Д. Ушинського. Саме в Одесі в університеті відбулося його знайомство з Оленою. Нещодавно вони приїхали в Кременець, в який Олена відразу закохалася, побачивши мальовничі вулички, будинки, природу, вдихнувши його повітря. У творчого подружжя були спільні викладачі – народні художники та члени Спілки художників України – виняткові митці в світі мистецтва: Ольга Токарєва, Наталія Лоза, Світлана Крижевська. Проте, своєю наставницею, людиною, що має великий вплив на їх художній стиль, вважають свою колишню одногрупницю, нині викладачку Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова – Ірину Гусюк. Її роботи експонувалися в Одесі, Києві, Лондоні. Тож Ніл Зварунчик і звернув увагу присутніх на певну, притаманну місцевим художникам, стриманість почуттів у полотнах, якої немає в картинах Дмитра і Олени. На думку митця, сам Кременець, його краєвиди, атмосфера впливають на стиль талановитих людей, які тут живуть триваліший час та творять, тому художник виразив зацікавленість наступною виставкою обдарованого подружжя. 

 

             02
       
01

  

Окрім того, що автори живопису, з радістю допомагають один одному, віддаючи художнім полотнам світлу і рідкісну гармонію своїх натхненних сердець, вони ще й трудяться на педагогічній ниві. Олена викладає в Одеському автодорожньому технікумі, а тепер також вчить малювати у Кременецькій школі мистецтв ім. Вериківського, мріє стати членом Спілки художників України. Дмитро працює викладачем образотворчого мистецтва у Кременецькому гуманітарно-педагогічному інституті ім. Т.Г. Шевченка, пише кандидатську дисертацію, займається дослідженням психологічних особливостей динаміки сприймання художніх образів студентами образотворчих спеціальностей. 

 Звичайно, відкриття виставки Дмитра та Олени було б неповним без участі у ньому колег по роботі і просто – близьких людей. Привітати прийшли: члени художнього гурту «Палітра» Тетяна Балбус, Олександра Панфілова, директор краєзнавчого музею Ольга Данилюк і науковий працівник Тетяна Новицька, викладачі інституту – Олександр Соловей та Ігор Гаврищак, кременчанин Олексій Єрусалимець і багато інших. Та, мабуть, найдорожчим вітанням для них було щире материнське слово від доброго і давнього друга їхньої родини Лариси Гнатівни Гіпської.

 

 Перед ними, молодими викладачами, художниками й батьками двох чарівних діток, попереду нові етапи самовдосконалення, творчі злети, цікаві ідеї та їх втілення в життя. Віримо, що все це здійсненне. Адже Олена й Дмитро відчувають, здається, одне одного без слів, випромінюють радісний спокій та позитив, вміють і хочуть творити разом. Представлені ними роботи настільки світлі та ліричні, що змушують забути про поганий настрій, дарують почуття гармонії, внутрішнього спокою. Отож, запрошуємо кременчан та гостей міста в музей Юліуша Словацького для особистого спілкування із світом прекрасного, подарованого цими молодими людьми.

 


 

МИСТЕЦТВО ЖИТИ НА ЗЕМЛІ


Наталя ПЕРЕСКОКОВА


    6412 червня у приміщенні музею Юліуша Словацького відбулося відкриття чергової виставки художніх полотен добре знаного у нашому місті, в Україні і вже відомого у США художника Миколи Мамчура та членів його мистецького гурту «Художники без майстерень», які дебютували своїми оригінальним роботами. А саме: Бологової Ольги  (уродженки міста Володимир, що в Росії), тернополян: Андрія Коваля, Оксани Дуденчук, Віктора Буковського. Їхні твори внесли свіжу хвилю думок, радощів, сяйво насичених кольорів, сплеск емоцій в наше повсякденне одноманіття. Роботи, котрі заставляють замислитись над нашим життям, викликають хвилювання. Мабуть, саме тому у виставковій залі панує серед відвідувачів жваве обговорення побаченого, подив від своєрідності засобів передачі реалій, чи надуманих сюжетів, породжених філософським сприйняттям світу.

Художники без майстерень» – обєднання, що виникло в грудні 2010 року в місті Тернополі, має на меті згуртувати творчих людей різних напрямків, віку, національностей в одну дружну общину, – так планує автор ідеї і духовний наставник гурту Микола Мамчур. Він вважає, що головна задача мистецтва – «об’єднувати людей, стирати відчуття самотності, дарувати їм радість, щастя, надію. Воно є балансом емоцій, притулком для людської душі, де вона шукає порятунку і підтримки». Саме ця ідея і обєднала таких різних за жанрами, стилями передачі молодих виконавців. З юнацькою безпосередністю вони звертають увагу на такі «дрібнички» у нашому житті, які мало хто помічає: бездрик, метелик, павучок, квітка (роботи Віктора Буковського). У наближеному вигляді вони набувають дивовижної краси, привабливої своєрідності, складається враження, що споглядач ніби одягає окуляри і під їх збільшувальним склом милується божими творіннями. Стає зрозуміло, що автор не боїться «бути щирим, відвертим, готовим показати людям свій внутрішній світ, впустити їх туди, бути вільним…»

З акварелями Оксани Дученчук ми вже знайомі з попередньої виставки Миколи Мамчура в музеї Словацького. Нині авторка представила графічні пейзажі. Назви до них досить поетичні: «ворота в туман», «сnbsp;span style=font-size: 14pt;/spanмиренність і лицарство», «тінь кохання»…Виконані у чорно-білих тонах, художні роботи вражають своєю трьохвимірністю. Не йметься віри в те, що простий олівець в умілих руках може так тонко передати шелест дощових потоків, кружляння дрібних сніжинок, запах передвесняного лісу після зливи, клуботання згустків туману на світанку між лісовими деревами, осліплююче сонячне проміння, навіть тепло від дотиків закоханої пари, яку видно лише у відбитку тіні на дворовій бруківці….З часом переконуємось, що Оксана, душа якої по вінця наповнена любов’ю, дійсно малює (як говорить сама) «не просто побачене, а свої відчуття та враження від причетності до цього світу». Ще одне цікаве захоплення у дівчини-майстрині – ганчір’яні ляльки, які виготовляє власноруч (прохання не плутати з мотанками вуду!). Як приклад такого роду творчості – подарунок нашому музею довгоногої білявої красуні у картатому платтячку з такою ж парасолькою.

Юний художник Андрій Коваль, котрий «p style=єднання, що виникло в грудні 2010 року в місті Тернополі, має на меті згуртувати творчих людей різних напрямків, віку, національностей в одну дружну общину, – так планує автор ідеї і духовний наставник гурту Микола Мамчур. Він вважає, що головна задача мистецтва – «об’єднувати людей, стирати відчуття самотності, дарувати їм радість, щастя, надію. Воно є балансом емоцій, притулком для людської душі, де вона шукає порятунку і підтримки». Саме ця ідея і обнародився, живе, сприймає, пробує творити та пізнавати» був представлений лише однією роботою, проте якою! Виконаний в техніці «папір, вугілля» портрет відомого кременчанина – художника, поета, краєзнавця Івана Демяновича Гарасевича у всіх глядачів викликав схвальні відгуки. Майстерно, тонко, вдало. Сподіваємося, що з іншими своїми роботами Андрій нас невдовзі познайомить.

Ну, звісно, художні твори метра живопису самого Миколи Мамчура привертали до себе увагу не лише різнобарвям кольорів, довершеністю побудови зображення, а й філософським підгрунтям.Виставлені роботи можна умовно поділити на такі підгрупи: політичні, козацькі , лицарські, релігійні, побутові. Кожна категорія несе у собі роздуми автора: «що з нами відбувається, куди ми рухаємось?» Це якраз те, що досліджує кожен митець, а художник при цьому має можливість писати свої дослідження мовою живопису, малюнку, скульптури чи музики…» Чи словом, як і зробив автор у власній книзі «Северин». До речі, це своє видання він презентував на відкритті даної виставки у музеї Словацького.

У художніх полотнах пана Мамчура досить багато символіки, яка, можливо, не кожному зрозуміла з першого погляду. Так наприклад, у численних зображеннях королів, вкладено символ не влади, а мудрості; у відтвореннях янголів – надію на спасіння людства, яке впевнено котиться у прірву; в підлозі храму, що має вигляд шахової дошки – наше щоденне буття, що послідовно чергується із чорних та білих днів-клітинок… Цікаві роздуми митця над «політичним ляльковим театром» сьогодення, у якому державні руки смикають людей-маріонеток за тонкі невидимі ниточки, завдяки чому ті рухаються, проголошують з трибуни-балкону промови для народу, а той терпляче тримає пихатих політичних та військових тиранів на власних могутніх титанових плечах… Скептична також алегорія державних рук, що за іграшки тримають у своїх долонях голови чиновників, які насправді являються мізерними карточними фігурами – шістками, сімками, валетами. В любу хвилину ці долоні можуть розчавити їх на друзки… Дивують метаморфози чиновника із папкою, який в душі мріє стати вільним королем, бачить у небі золотого фенікса… Козацька тема особисто мене зачепила картиною шаленого бою, де ніби чується дзвін металу шабель. На задньому плані січі – широко відкриті очі, наповнені жахом, в яких застигла смерть вершника, що тримав малиновий стяг….

У багатьох картинах художника присутня наша гора Бона із руїнами старої фортеці, підсвічена місячним сяйвом. Вона дійсно, мов привид возвеличується над містом. На її фоні відбуваються і битви, і дуелі, і військові походи. Це говорить про явний інтерес Миколи Мамчура до нашого історичного минулого. І не з проста – родом він походить з Кременця, саме тут він часто літав на містом у далеких дитячих снах чи в мріях.

Якщо роботи митця пробуджують до роздумів, до дискусій – безсумнівно вони зачепили глядачів «за живе». Так і нинішнє відкриття виставки «художників без майстерень» видалося незвичним. Після спокійного обміну враженнями від картин, побажань натхнення та росту в творчості, присутні перейшли на громадські бесіди, відстоювання політичної позиції, зауваження до благоустрою міст Тернополя та Кременця, глобальних екологічних питань, що стосуються усієї України. Серед виступаючих були працівники музею Тамара Сеніна, Оксана Зуб, а також – активісти Народного Руху Богдан Георгійович та Валентина Олександрівна Кульчинські, викладач медичного училища, поетеса, громадський діяч Ольга Біркова, відомий художник Ніл Григорович Зварунчик, приватний підприємець Наталя Іванівна Петраніч, лікар-кардіолог Алла Юр’ївна Холодило, викладач Кременецького ліцею Тетяна Миколаївна Мельник, медичний працівник Ірина Божко та інші. Тішило те, що жителі наших міст не байдужі до сьогоднішньої політичної та суспільної ситуації в країні, і те, що мистецтво знайшло такий живий відгук у їх серцях. Отже, думка ініціатора відкритої у музеї Юліуша Словацького виставки «ми сильні, коли ми разом, коли нас багато» – знайшла своє реальне підтвердження. Бажаємо гурту і надалі тішити нас своїми глибоко життєвими, психологічно-колоритними полотнами.

 


 


МАЛЯРСТВО  ВОЛОДИМИРА СТЕЦЮКА 

Оксана ЗУБ,


    Таку назву має персональна виставка кременецького художника, що відкрилася в обласному літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького.

Володимир Стецюк – уродженець Кременеччини, випускник Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша, працівник музею Юліуша Словацького.   Він - активний учасник мистецького життя Кременця, керівник художнього гурту «Гладущик», добре знаного у нашому місті та за його межами.

Виставка стала своєрідним дарунком кременчанам до Дня міста. Полотнами, представленими тут, автор ще раз засвідчує свою любов до нього.

Творча манера Володимира Стецюка поєднує точність у зображенні архітектурних мотивів з художньою імпровізацією, досконалістькомпозиціїзособливоюколористичністюрішень, влучністю і виразністю урозкриттітеми.

Як художник, Володимир Стецюк виражає себе врізних жанрах: упейзажі, портреті, натюрморті. Одним із аспектів творчого життя автора є майстерне володіння графічними видами мистецтва, створення графічних циклів та серій. Він також часто звертається до історичної та релігійної тематики.

Серед творів самобутнього кременецького митця, що здобули визнання художньої критики та поціновувачів його творчості, такі полотна, на виставціекспоновані: «Канікули Словацького», «Древній град», «Руїни фортеці», «Будинки-близнюки», «Галицько-Волинський літопис», «Король Данило Галицький», «Ангел-хранитель», «Богоявлення господнє» та інші.

Його художні роботи демонструвалися на виставках в різних містах України та Польщі.

 

 

 


 

БАРВИСТІ ВІНОЧКИ – ТЕПЛИЙ ПОДИХ ВЕСНИ.

ІЗ ВИСТАВКИ ОЛЕСІ ТОКАРСЬКОЇ

Тамара СЕНІНА


    Весна стала для літературно-меморіального музею Юліуша Словацького та його відвідувачів днями особливого відчуття свята. Виставковий зал був заповнений різнобарв'ям українських віночків, які віддавна вважалися народними символами України поряд із вишитим рушником, червоною калиною, вербою, липою, мальвою, чорнобривцями, державною символікою.

Їх автор – Олеся Токарська, яка народилася і проживає нині в селищі Клавдієво, на Київщині, хоч значна частина її життя пройшла в Кременці. Тут минуло дитинство, закінчила школу, звідси вийшла у широкий світ, який підкорив її, дав наснагу для творчості і знову й знову повертає в місто, обрамлене горами і лісами, оповите особливою природною довершеністю. Тут розквітала юність і народжувалося справжнє відчуття краси…Склалося так, що саме в Кременці, в музеї Юліуша Словацького, вперше в її житті відбуваються презентації її персональних виставок. Першою серед них була виставка писанок… 

Злегкої руки музею цими писанками милувалися украєзнавчих та художніх музеях Рівного, Луцька, Тернополя, Коломиї, навиставках у Києві: в Національній спілці майстрів народного мистецтва України, в Українському домі, в Експоцентрі. Колекція писанок їздила до Вашингтону, Оушенсайду (Каліфорнія), Санта-Фе (Нью–Мексико), Де Мойну, Ньютона (Айова), демонструвалася у німецькому місті Вуперталь, мала успіх на виставці у Франції – в містах Мец (Лоренія) та Манд (Лозер).

Цього ж разу у музеї Словацького вперше в її творчій долі відбулася презентація виготовлених нею українських віночків. Їх, різних видів, майстриня передала на виставку майже сотню. Віночки Олесі Токарської викликають зацікавлення у Верховній Раді та Адміністрації Президента України, користуються успіхом серед дівчат, школярів, студентської молоді, створюють по-справжньому весняний настрій…

То ж бажаємо пані Олесі і надалі сміливих кроків у творчості, що так талановито збагачує українське мистецтво. До нових виставок і їх презентацій!

 


 

МАКРО-ПОГЛЯД  В ОБ’ЄКТИВІ «ПОЗИТИВУ»

 

Тамара СЕНІНА,


    В останню неділю року у музеї Юліуша Словацького відбулося відкриття виставки «Макро-погляд» творчого об’єднання фотолюбителів «Позитив», що уже кілька років діє в Кременці під керівництвом Віталія Чумакевича.

Вийшла свого роду фотогалерея, що представляє макрофотографії із найнесподіванішими сюжетами. Кожна з них діє притягальною силою, бо мимоволі відкриваєш для себе світ заново, який ти уже, здавалося б, сотні разів бачив. Відзняті великим планом і з близької відстані квіти, пелюстки, листя, стебла, роса, сонячні промені, всілякі комашки, осибджоли, мухи, джмелі, метелики, жучки, коники-стрибунці, гусениці, ящірки, ягоди розкривають перед тобою красу ще одного життя, у яке ти зі своєї «велетенської» висоти навряд чи проникнеш поглядом. Саме так, – щоб побачити дивовижні деталі природи, яких не видно неозброєним оком, і неможливо побачити на звичайній фотографії.

Тож хочеться привітати усіх авторів цих макрофотографій – кременецьких фотолюбителів різних професій і віку, що входять до цього об’єднання, із професійним освоєнням такого захоплюючого жанру творчої фотографії, де художній замисел кожного з них так чудово переплівся із красою живої і, все ж, такої загадкової земної природи. Водночас – побажати успішних і частих презентацій «Позитиву» далеко за межами рідного Кременця.

 


 

«УКВІТЧАВ БОГ ЗЕМЛЮ - СЛАВА ЙОМУ!»

 Наталя ПЕРЕСКОКОВА

 

    Говорять, що таланти ходять поруч один одного. Так часто буває, коли людина обдарована у якійсь одній сфері, то рано чи пfont-size: 14pt;td style=strongнавиставках у Києві:Тож хочеться привітати усіх авторів цих макрофотографій – кременецьких фотолюбителів різних професій і віку, що входять до цього об’єднання, із професійним освоєнням такого захоплюючого жанру творчої фотографії, де художній замисел кожного з них так чудово переплівся із красою живої і, все ж, такої загадкової земної природи. Водночас – побажати успішних і частих презентацій «Позитиву» далеко за межами рідного Кременця.ізно їй захочеться спробувати себе ще й у чомусь іншому. І, як правило, друге захоплення виявляється не менш плідним. Такою є і наша землячка, корінна кременчанка, яку ми з вами часто бачимо то на вулицях міста, то в храмі Божому, то на виставках малярства, то на музичних концертах. І завжди погляд вихоплює її з натовпу, бо зовнішнім виглядом жінка відрізняється від інших. Окрім оригінальних на ній, власноруч в'язаних светрів, гаптованих блузок, розкішних строкатих спідниць та солом'яних капелюшків, в очі впадає дивна одухотвореність інтелігентного обличчя – ніжного, тендітного. Жінка справляє враження юної панянки, хоча густе хвилясте волосся – вже із пасмами сивини.

Хто знайомий з нею ближче, то знає, що це Тетяна Борисівна Кондратьєва. А любов до мистецтва заклала в неї її бабуся Антоніна Тарасівна Суд-Злочевська, колись – заслужений вчитель України ( математик за фахом), активний громадський діяч, депутат міської ради, була нагороджена орденом Леніна і довгий час її фото було поміщено на дошці пошани в центрі міста. Окрім громадської роботи, виховання власних дітей і онуків, Антоніна Тарасівна час від часу брала в руки пензлі, фарби і усамі¬тнювалася для малювання. Давно немає цієї доброї жінки, а картини і досі прикрашають оселю пані Тетяни як пам'ять про світлий образ дитинства.

Тетяна Борисівна, хоч і бралася іноді за малювання, та ще не так давно могла відверто сказати, що є музикантом. Адже з фортепіано подружилася з дитинства – закінчила музичну школу, навчалася в Тернопільському музичному училищі ім. Соломії Крушельницької, працювала викладачем у Кременецькому педагогічному коледжі ім. Тараса Шевченка. Чарівний світ музики полонив її життя і вона радо віддавала цьому захопленню весь свій вільний час, займалася по шість годин щодня, завдяки чому досягала досить високого рівня і передавала свої знання учням. Та майстерність педагога, багаж життєвої мудрості на всі роки вона найбільше почерпнула від своєї мами, Ольги Іванівни Суд-Злочевської – викладача російської мови та літератури школи №1, згодом – цього ж самого педколеджу. Тому й свою першу художню виставку «Бог уквітчав землю – слава Йому!» присвятила саме їй.

Особливий потяг до малювання Тетяна Кондратьєва відчула в останні чотири роки. Побачивши в магазині олійні фарби, вона не змогла пройти мимо, щоб не купити. А коли спробувала ними малювати, то відчула таку радість, таку насолоду, що хотілося продовжувати і творити, творити... Так народився ній художник, в доробці якого є і акварельні роботи, і олійні. Яка техніка переважить? Маємо надію, що побачимо.

Першим її пейзажем була сільська хатина, що потопає в буйній зелені. Це невелика дача у мальовничому селі Лішня, що на Кременеччині, де художниця черпає своє натхнення у природи. Там чудово пишеться природа. А квіти... вони такі ніжні, різнобарвні, якими не можна не захоплюватися! На жаль, їх краса не довговічна – в'януть , осипаються. А от на картинах Тетяни Борисівни ці окремі витвори землі збережені у всій своїй красі надовго. За переконанням її колеги, пані Маргарити Гецевич, відважилася виставити свої роботи на суд глядачів.

Місцем презентації став виставковий зал літературно-меморіального музею Юліуша Словацького в м. Кременці, де її радо прийняли. Привітати сестру, подругу, колегу, і просто знайому, прийшло і приїхало чимало людей. Атмосфера була зігріта теплом людських сердець, посмішок, великою кількістю чарівних букетів, які так прекрspan style=асно допо¬внювали розмаїття квітів у натюрмортах.

На відкритті вітальне слово мали: директор музею Тамара Сеніна, чоловік пані Тетяни Володимир Костянтинович - її надійний друг та опора, сестра авторки вистави Світлана Андріївна Злочевська, колега Ольга Олексіївна Яловська, знаний в Україні та Польщі художник Ніл Григорович Зварунчик, однокласник і сусід Юрій Масловський. Виступав священик із Миколаївського собору отець Микола Зарицький, який колись, іще студентом, винаймав у пані Тетяни квартиру, а нині прийшов розділити радість її творчих досягнень і побажати мисткині множити їх у славу Божу.

Цього ж дня присутні були зворушені поєднанням двох видів мистецтва – музики і живопису, що так гармонійно доповнили один одного. Для Тетяни Кондратьєвої звучали твори Бетховена, Мендельсона у виконанні студентки Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка Єлизавети Ушакової.

Тетяна Борисівна впевнена, що «творчість – це освідчення людини в любові до Бога, до навколишнього світу і людей. Талант – це іскра Божа. Якщо ти загорівся, – говорить вона, – то несеш цю іскру до людей і запалюєш їх серця, наповнюючи добром, вдячністю за те, що ми можемо бачити цей прекрасний світ». Художниця закохана в усі пори року, в усі явища природи: у рожеві світанки та заходи сонця, у весняні дні пробудження природи, коли падає дощ чи усіма барвами переливається в небі веселка, у час, коли місто загортається в чарівні сутінки та потопає у місячному сяйві. «Це все захоплює своєю величчю настільки, що хочеться відтворити на полотні. Творча людина завжди працює з натхненням, яке приносить радість. Без цього почуття роботу можуть виконувати лише ремісники. Натхнення черпається від природи».

Напевне тому так часто пані Тетяна прогулюється із чоловіком на гору Воловицю через польський цвинтар – подумати про тлінність людського буття, про вічність перед Богом, помилуватися стрункими берізками, насолодитися просторовою панорамою рідного міста з видом на Замкову гору. Володимир Костянтинович завжди поруч – і в домашніх клопотах, і в монтуванні виставки, і в пос¬тачанні матеріалу. А у щасливих людей дуже позитивні картини. Вони випромінюють енергію радості, якою авторка ділиться з усіма відвідувачами музею, глядачами. Тому і не хочеться виходити з виставкової зали. Тут – легкий аромат квітів, запах талого снігу чи прілого листя, сонячна весняність кучерявого бузку, до якого хочеться доторкнутися...

Тож натхнення, терпіння і Божого благословіння у творчості Вам, пані Тетяно, надалі.

 


 

МУЗЕЙНІ ВИСТАВКИ  (ПРЕЗЕНТАЦІЇ) В ОСТАННІ МІСЯЦІ 2011 РОКУ

РОЗДУМИ ПІСЛЯ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Людмила ОХОЦЬКА

11    Виставка робіт тернопільського художника Миколи Мамчура (родом із Кременця), залищила після себе чимало вражень. Наповнена символами, вона заставила відвідувачів до філософських роздумів над сюжетами, що викликають не завжди звичні асоціації, які направляють думки у несподіване, так би мовити, небезпечне русло боротьби добрих та злих сил, спрямовують до роздумів про смисл життя і смерті на цій землі. Художник вірить в себе, як і в те, що несподіванок у цьому житті не буває. Він компетентний в історії мистецтва.

Роботи Миколи Мамчура, виконані олійними фарбами, могли б ілюструвати сюжети романів фентезі, в яких перекликаються мотиви рицарів і дам, королів і придворних інтриг, магів і оборотнів. Деякі з них стали вже власністю багатьох жителів України, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Англії, Канади, Америки. У Миколи багато учнів як по малярству, так і тих, які в любий час можуть захистити честь своєї Вітчизни. Він – володар чорного пояса по контактному карате, засновник клубу мистецтв «Сакура» в Тернополі, якому вже двадцять чотири роки. 

Чотири роки Микола Мамчур проживав у США, де працював охоронцем, багато подорожував. Зустрічі з новими людьми народжували нові сюжети, а також – презентації виставок у Мюнхені, Вашингтоні. Повернувшись у Тернопіль, художник став ініціатором проекту «Художники без майстерень», метою якого було: об’єднати творчих людей різних напрямків і стилів, підняти загальний рівень їх майстерності. Проте, його велике хобі – працювати в саду, саджати дерева. Микола Мамчур написав автобіографічну книгу, в якій розповідає про людей із свого оточення на рідній землі та за її межами.



              DSC06099      DSC06140         DSC06178

margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;nbsp;

/pfont-family:

p style=

Напевне тому так часто пані Тетяна прогулюється із чоловіком на гору Воловицю через польський цвинтар – подумати про тлінність людського буття, про вічність перед Богом, помилуватися стрункими берізками, насолодитися просторовою панорамою рідного міста з видом на Замкову гору. Володимир Костянтинович завжди поруч – і в домашніх клопотах, і в монтуванні виставки, і в пос¬тачанні матеріалу. А у щасливих людей дуже позитивні картини. Вони випромінюють енергію радості, якою авторка ділиться з усіма відвідувачами музею, глядачами. Тому і не хочеться виходити з виставкової зали. Тут – легкий аромат квітів, запах талого снігу чи прілого листя, сонячна весняність кучерявого бузку, до якого хочеться доторкнутися...

apple-converted-space/pimages/Мамчур/DSC06140.JPG

p style=margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;/span